ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.07.2020Справа № 910/13774/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Вуглепром»
про стягнення 1 487 568, 40 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: Бойко З.М. за довіреністю № 14 від 18.06.2020 р.;
від відповідача: Гордієнко Н.П. за ордером серії КС № 161328 від 25.02.2020 р.
Публічне акціонерне товариство «Шахта «Надія» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Вуглепром» (далі - відповідач) про стягнення 1 487 568, 40 грн., з яких 1 312 844, 19 грн. основного боргу, 14 037, 22 грн. 3% річних, 160 686, 99 грн. пені. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу вугілля № 02/3 від 02.01.2019, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність, а відповідач прийняти і оплатити вугілля кам'яне. Відповідач, в порушення умов договору, взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2019 вищевказану позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, та надано позивачу строк для усунення недоліків.
04.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2019 відкрито провадження у справі № 910/13774/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.12.2019 року.
10.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові докази у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2019 підготовче засідання відкладено на 21.01.2020 року.
17.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2020 змінено найменування позивача з Публічного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на Приватне акціонерне товариство «Шахта «Надія».
У підготовчому засіданні 21.01.2020 року представником відповідача було подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Враховуючи вищевказане клопотання представника відповідача, ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2020 підготовче засідання відкладено на 25.02.2020 року.
20.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
25.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник відповідача адвокат Гордієнко Надія Петрівна не мала змоги вчасно ознайомитися з матеріалами справи та сформувати і викласти письмово правову позицію щодо заявлених позовних вимог.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.2020 вищевказане клопотання представника відповідача задоволено, підготовче засідання відкладено на 03.03.2020 року.
03.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що представник відповідача адвокат Гордієнко Надія Петрівна не може реалізувати право участі у судовому засіданні, оскільки 03.03.2020 року братиме участь в якості захисника під час проведення слідчих (розшукових) дій, що проводяться в межах кримінального провадження, і участь захисника при їх проведенні є обов'язковою.
Розглянувши вищевказане клопотання відповідача, суд вирішив відмовити в його задоволенні.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/13774/19 до судового розгляду по суті на 31.03.2020 року.
Проте, згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.
Враховуючи вищевикладене, ухвалою від 19.03.2020 господарський суд міста Києва повідомив учасників справи про те, що судове засідання, призначене на 25.03.2020 року, не відбудеться та зазначив, що про дату і час судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково.
26.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відчутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.05.2020 судове засідання у справі призначено на 02.06.2020 року.
26.05.2020 року на електронну пошту господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладення судового засідання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.06.2020 року у судовому засіданні оголошено перерву до 16.06.2020 року.
03.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду справи.
03.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про приєднання додаткових документів до справи.
12.06.2020 року на електронну пошту господарського суду міста Києва представником позивача направлено заперечення щодо поданої відповідачем заяви про закриття провадження у справі та клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи.
У судовому засіданні 16.06.2020 року вищевказане клопотання представника позивача було задоволено, у судовому засіданні оголошено перерву до 07.07.2020 року.
17.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані заперечення на заяву відповідача про закриття провадження у справі, а також клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладення судового засідання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2020 судове засідання відкладено на 07.07.2020 року.
У судовому засіданні 07.07.2020 року судом розглянуто клопотання відповідача про закриття провадження у справі та вирішено відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Одночасно слід зазначити, що під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Так, господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
При цьому, оцінка на предмет прийняття чи не прийняття цих неврегульованих питань до уваги судом має здійснюватися з урахуванням заявлених позовних вимог, зокрема і обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, тобто, чи ці неврегульовані питання впливають і чи можуть вплинути на результат розгляду відповідних заявлених позовних вимог.
Клопотання відповідача про закриття провадження у справі мотивоване тим, що 10.03.2020 року відповідач набув право вимоги на підставі Договору про відступлення права вимоги № 10/03/20, яке включає в себе право отримання грошових коштів в сумі 2 088 000, 00 грн. в якості оплати за товар, поставлений позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Новотек Сервіс» за Договором № 4241-17-04-128 від 17.04.2019 про закупівлю за результатами переговірної процедури НА-2019-04-02-001400-а. Про відступлення означеного права вимоги позивача був повідомлений листом від 10.03.2020. Внаслідок набуття відповідачем грошового права вимоги до позивача виникла наявність зустрічних однорідних зобов'язань позивача і відповідача у розмірі 1 487 568, 40 грн. У зв'язку з цим, 10.03.2020 року відповідач направив на адресу позивача заяву № 03/10/20-1 про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України. За таких обставин відповідач вважає, що відбулося припинення взаємних грошових зобов'язань на суму 1 487 568, 40 грн., у зв'язку з чим предмет спору у даній справі відсутній.
Припинення зобов'язання зарахуванням є однією з підстав припинення зобов'язання. Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у статті 598 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до положень ст. ст. 202, 203 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється, зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з приписами статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Статтею 602 Цивільного кодексу України передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, 2) про стягнення аліментів, 3) щодо довічного утримання (догляду), 4) у разі спливу позовної давності, 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом, 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 Цивільного кодексу України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.
Таким чином зобов'язання може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
Зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.
При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину.
Зарахування, передбачене статтею 601 Цивільного кодексу України, здійснюється за наявності наступних умов:
1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником;
2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду;
3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.
Основною умовою для можливості припинення зобов'язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання та розміру.
Отже, зарахування є можливим лише у разі відсутності між сторонами спору щодо наявності підстав і розміру цих нарахувань, та чіткого встановленого розміру боргових зобов'язань, їх розмір повинен носити ясний та безспірний характер.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 21.06.2018 у справі № 917/1862/16, в яких зазначено, що одною з важливих умов для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку. Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність вимог, коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання.
Таким чином, може мати місце зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності в зобов'язаннях сторін прозорості та безспірності.
Позивач, у свою чергу, категорично заперечує щодо направленої відповідачем заяви про залік зустрічних однорідних вимог, оскільки за умовами Договору № 4241-17-04-128 від 17.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Новотек Сервіс» не мало права відступати свої права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Львів Вуглепром».
З матеріалів справи вбачається, що листом № 09/506 від 01.04.2020 позивач заперечив проти відступлення права вимоги, оскільки відповідно до пункту 15.13. Договору № 4241-17-04-128 від 17.04.2019, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новотек Сервіс», було встановлено, що жодна із сторін не має права передавати свої права за цим Договором третій особі без письмової згоди на те другої сторони. Оскільки позивач не надає згоду на відступлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Новотек Сервіс» права грошової вимоги відповідачу, позивач вважає, що Договір про відступлення права вимоги № 10/03/20 від 10.03.2020 не може бути підставою для відступлення права вимоги.
Крім того, листом № 09/510 від 01.04.2020 позивач заперечив проти заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, а також звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 03/10/20-1 від 10.03.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Вуглепром» (справа № 910/8233/20).
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 07.07.2020 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 07.07.2020 року проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 07.07.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
02.01.2019 року між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір № 02/3 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти й оплатити наступний товар: вугілля кам'яне.
Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, ціна, період поставки, обсяги, зміна ціни вугілля, реквізити вантажоодержувача (Покупця) та вантажовідправника (Продавця) товару, який буде поставлятися за цим Договором, визначаються сторонами у Специфікації, що є додатковою угодою до цього Договору (п. 1.2. Договору).
Згідно з п. 3.1. Договору вартість товару за цим Договором визначається та складається на підставі Специфікації, що є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 3.2. Договору ціна за одиницю виміру товару, визначена у Специфікації та встановлена сторонами виключно для цього Договору.
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що оплата товару у відповідності з встановленою ціною, здійснюється відповідачем згідно виставлених рахунків, у формі перерахунку належних коштів на банківський рахунок позивача.
За умовами п. 9.3. Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до моменту остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31 грудня 2019 року, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 29 010 150, 00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі вугільної продукції № 160 від 09.05.2019 на суму 678 600,00 грн.; № 161 від 11.05.2019 на суму 668 850, 00 грн.; № 162 від 12.05.2019 на суму 672 750, 00 грн.; № 163 від 13.05.2019 на суму 668 850, 00 грн.; № 168 від 18.05.2019 на суму 676 650, 00 грн.; № 169 від 21.05.2019 на суму 813 150, 00 грн.; № 170 від 22.05.2019 на суму 815 100, 00 грн.; № 172 від 23.05.2019 на суму 815 100, 00 грн.; № 163 від 24.05.2019 на суму 815 100, 00 грн.; № 164 від 25.05.2019 на суму 686 400, 00 грн.; № 175 від 26.05.2019 на суму 680 550, 00 грн.; № 176 від 27.05.2019 на суму 813 150, 00 грн.; № 177 від 29.05.2019 на суму 676 650, 00 грн.; № 178 від 31.05.2019 на суму 678 600, 00 грн.; № 179 від 01.06.2019 на суму 811 200, 00 грн.; № 180 від 02.06.2019 на суму 540 150, 00 грн.; № 118 від 04.06.2019 на суму 672 750, 00 грн.; № 182 від 05.06.2019 на суму 813 150, 00 грн.; № 190 від 07.06.2019 на суму 1 078 350, 00 грн.; № 192 від 08.06.2019 на суму 542 100, 00 грн.; № 193 від 09.06.2019 на суму 672 750, 00 грн.; № 194 від 10.06.2019 на суму 674 700, 00 грн.; № 195 від 11.06.2019 на суму 815 100, 00 грн.; № 201 від 13.06.2019 на суму 680 550, 00 грн.; № 202 від 14.06.2019 на суму 680 550, 00 грн.; № 205 від 19.06.2019 на суму 1 082 250, 00 грн.; № 206 від 20.06.2019 на суму 1 359 150, 00 грн.; № 207 від 21.06.2019 на суму 1 092 000, 00 грн.; № 208 від 22.06.2019 на суму 945 750, 00 грн.; № 209 від 25.06.2019 на суму 682 500, 00 грн.; № 210 від 26.06.2019 на суму 815 100, 00 грн.; № 213 від 28.06.2019 на суму 546 000, 00 грн.; № 222 від 02.07.2019 на суму 1 355 250, 00 грн.; № 225 від 03.07.2019 на суму 1 351 350, 00 грн.; № 234 від 28.07.2019 на суму 824 850, 00 грн.; № 235 від 29.07.2019 на суму 815 100, 00 грн.
Проте, відповідачем вказана продукція була оплачена частково в сумі 27 697 305, 81 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Таким чином, за відповідачем виникла заборгованість в сумі 1 312 844, 19 грн.
За таких обставин, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що позивач поставив на адресу відповідача продукцію на загальну суму 27 697 305, 81 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі вугільної продукції.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено порядок оформлення документів, які можуть підтверджувати господарські операції.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
При цьому, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 виклав наступний правовий висновок:
"Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за Договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю."
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, відповідно до пункту 2.4. якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути: договір, товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, акти приймання товарів і послуг, тобто первинні документи.
Судом встановлено, що надані позивачем акти приймання-передачі, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, позаяк відповідають вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.
Відповідно до частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, відповідний борг в сумі 1 312 844, 19 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.
Стосовно доводів відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права чи охоронюваного законом інтересу, але лише у випадку його порушення, невизнання, або оспорювання.
Умови припинення господарських зобов'язань визначено статтею 202 Господарського кодексу України (далі - ГК), за змістом якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 601 ЦК, яка кореспондується з положеннями статті 203 ГК, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
За змістом статті 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: - бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); - бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов'язку заявника перед адресатом, так і обов'язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.
Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.
Разом із тим слід зауважити, що однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17; від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17; від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.
Оскільки позивач заперечує проти заяви відповідача про зарахування, це виключає проведення зарахування у добровільному порядку.
Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 14 037, 22 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 14 037, 22 грн. за період з 11.07.2019 по 27.09.2019, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.
Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 160 686, 99 грн. за період з 11.07.2019 по 27.09.2019, суд зазначає наступне.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 6.3. Договору за прострочення оплати вартості товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми фактично несплаченого вугілля, за кожен день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 160 686, 99 грн. за період з 11.07.2019 року по 27.09.2019 року, суд вважає його таким, що не повністю відповідає вимогам діючого законодавства, через невірне визначення позивачем розміру облікової ставки НБУ, яка діяла у період з 06.09.2019 по 24.10.2019.
Згідно з розрахунком суду, розмір пені складає 159 895, 69 грн.
Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Вуглепром» про стягнення 1 487 568, 40 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Вуглепром» (01103, місто Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 14-16; код ЄДРПОУ 42610085) на користь Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» (80086, Львівська область, Сокальський район, село Сілець; код ЄДРПОУ 00178175) основний борг в сумі 1 312 844 (один мільйон триста дванадцять тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 19 коп., пеню у розмірі 159 895 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн. 69 грн., 3% річних у розмірі 14 037 (чотирнадцять тисяч тридцять сім) грн. 22 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 22 301 (двадцять дві тисячі триста одну) грн. 66 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 17.07.2020 року.
Суддя В.С. Ломака