ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.07.2020Справа № 910/2897/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова
до Приватного акціонерного товариства «Київстар»
про стягнення 37797,81 грн
Без виклику представників сторін
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київстар» про стягнення 37797,81 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані недоотримання позивачем коштів у розмірі 37797,81 грн, які складають донараховану індексацію орендної плати за період дії договору оренди №64/2016/КЕВ від 29.02.2016, з огляду на те, що ним протягом 2016 року не здійснювалася індексація орендної плати за договором №65/2016/КЕВ від 29.02.2016 на підставі Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік», однак, вказаний закон не містить прямої заборони на проведення індексації, а така індексація прямо передбачена положеннями договору оренди. З огляду на це, позивачем було здійснено перерахунок розміру орендної плати за період з лютого 2016 по лютий 2019 та донараховано орендну плату у розмірі 37797,81 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
17.03.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Львівської області.
Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживанням відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України встановлена виключна підсудність справ.
Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність.
Так, частина 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 37797,81 грн., які складають донараховану індексацію орендної плати за період дії договору оренди № 64/2016/КЕВ від 29.02.2016.
Отже, предметом спору в даній справі є не майно, яке розташоване у м. Львові, а стягнення з відповідача коштів за договором оренди нерухомого майна.
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою місцезнаходження відповідача є: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 53, відтак, позивачем правомірно пред'явлено позов до господарського суду за місцезнаходженням відповідача, а саме, до Господарського суду міста Києва.
Відповідач у поданому до суду відзиві заперечив проти задоволення позовних вимог зазначивши, що у Додатку № 6-А до Договору оренди №64/2016/КЕВ від 29.02.2016 визначено, що індексація орендної плати на 2016 рік призупинена, відтак, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Разом з тим, у відзиві відповідач наголосив на тому, що у зв'язку зі спливом строку позовної давності позивачем пропущено строк звернення до суду у зв'язку з чим просив застосувати наслідки спливу такого строку позовної давності.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.02.2016 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова (позивач, орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «Київстар» (відповідач, орендар) було укладено Договір оренди №64/2016/КЕВ нерухомого військового майна, розташованого в Львівському гарнізоні за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Тернопільська, 36, військове містечко №318, буд. №19.
Відповідно до п.1.1 Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - частина нежитлового приміщення (частина даху) площею 43,0 кв. м в будівлі №19 військового містечка №318 (майно), що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Тернопільська, 36, вартість якого визначена на 31.01.2015 за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки - 123283 грн (без ПДВ), відповідно до актуалізованого звіту про оцінку майна станом на 31.08.2015 та згідно з актом оцінки становить 196391 грн (без ПДВ).
Згідно з п.3.1 Договору, орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (серпень 2015 року) на рівні 8218,34 грн за результатами конкурсу (домовленості) з урахуванням моніторингу орендної плати на аналогічних об'єктах оренди, але не нижче орендної плати, визначеної на підстав Методики розрахунку орендної плати за держане майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами), яка становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (серпень 2015) - 6546,37 грн (додаток №6-а).
Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди.
За умовами п.3.3 Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, згідно із законодавством.
Цей договір укладено строком до трьох років, що діє з 29.02.2016 по 26.02.2019 включно (п.10.1 Договору).
Відповідно до п.10.2 Договору, умови цього договору зберігають силу протягом усього строку дії договору, у тому числі у випадку, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.
Пунктом 12.1 Договору визначено, що додатки до цього договору є невід'ємною складовою частиною. У вказаному пункті зазначено дванадцять додатків згідно з переліком.
Так, відповідно до абзаців 3-4 Додатку № 6-а до договору, орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди на індекс інфляції за період з базового до першого місяця оренди.
Враховуючи п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України за 2016 рік» індексація орендної плати на 2016 рік призупинена.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч.3 ст.283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
За змістом статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами. Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».
Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ним протягом 2016 року не здійснювалася індексація орендної плати за договором №64/2016/КЕВ від 29.02.2016 на підставі Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік», однак, вказаний закон не містить прямої заборони на проведення індексації, а така індексація прямо передбачена положеннями договору оренди. З огляду на це, позивачем було здійснено перерахунок розміру орендної плати за період з лютого 2016 по лютий 2019 та донараховано орендну плату.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.1 ст.762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинній станом на 2016 рік), однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.
Законом України від 25 грудня 2015 року «Про Державний бюджет України на 2016 рік» було зупинено на 2016 рік дію норми статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Разом з тим, відповідно до висновків, що викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, законом про держаний бюджет не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві.
Тому, прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було безумовною підставою для не нарахування індексу інфляції на орендну плату протягом 2016 року, однак, дозволило сторонам в договірному порядку врегульовувати питання щодо нарахування або ненарахування індексу інфляції протягом 2016 року.
Так, судом встановлено, що 29.02.2016 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова та Приватним акціонерним товариством «Київстар» було укладено Договір оренди №64/2016/КЕВ нерухомого військового майна, розташованого в Львівському гарнізоні. Зазначений договір укладено строком до трьох років, що діє з 29.02.2016 по 26.02.2019 включно (п.10.1 Договору). Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди (п. 3.1 Договору). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, згідно із законодавством(п.3.3 Договору).
При цьому, як встановлено судом, відповідно до абзацу 4 Додатку №6-а до договору (який відповідно до пункту 12.1 договору є його невід'ємною складовою частиною), враховуючи п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України за 2016 рік» індексація орендної плати на 2016 рік призупинена.
Положеннями ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно не здійснювалася індексація орендної плати протягом 2016 року за договором оренди №64/2016/КЕВ від 29.02.2016, а таке донарахування суперечить змісту укладеного договору, оскільки, матеріали справи не містять доказів визнання договору оренди №64/2016/КЕВ від 29.02.2016 недійсним (зокрема в частині положень Додатку №6-а до договору), а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача донарахованої індексації орендної плати за 2016 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Окрім того, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача донарахованої індексації орендної плати за період з 2017 року по 2019 рік, суд зазначає, що із наявних в матеріалах справи доказів, зокрема листування сторін вбачається, що починаючи з 2017 року орендна плата коригувалась у звичному режимі, відповідно до умов договору.
За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Разом з тим, враховуючи висновки суду щодо відмови у задоволенні позову по суті спору, клопотання відповідача про застосування строків позовної давності залишається судом без розгляду.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 16.07.2020.
Суддя Я.В. Маринченко