проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"14" липня 2020 р. Справа № 905/700/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М. , суддя Лакіза В.В.,
за участю секретаря судового засідання Черкас В.М.,
представників сторін не з'явилися;
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,
на рішення Господарського суду Донецької області від 25.05.2020 (суддя Фурсова С.М.), ухвалене в приміщенні Господарського суду Донецької області в м. Харкові, повний текст якого складений 25.05.2020,
у справі 905/700/20
за позовом: Акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м. Київ,
до відповідача: Комунального підприємства "Яковлівське", с.Яковлівка, Донецька область,
про стягнення 78657,50грн,
10.04.2020 АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось із позовом до Господарського суду Донецької області про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу від 21.09.2017 №3215/1718-БО-6 у сумі 78657,50грн, з яких: пеня у сумі 40135,06грн, 3% річних у сумі 11826,50грн; інфляційні втрати у сумі 26695,94грн (а.с. 1-48).
Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.05.2020 у справі №905/700/20 позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" задоволено частково; стягнуто з КП "Яковлівське" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 11826,49грн 3% річних, 26695,94грн інфляційних втрат; відмовлено в частині стягнення 40135,06грн пені, 0,01грн 3% річних (а.с. 55-59).
Рішення місцевого господарського суду із посиланням на ст. ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 598, 599, 611, 612, 655, 693 ЦК України, ст. ст. 193, 216, 230, 231 ГК України, ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 1 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік", постанову Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 "Про визначення гарантованих постачальниів природного газу", Закон України "Про енергозбереження", ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" мотивоване доведеністю матеріалами справи факту порушення відповідачем умов договору постачання природного газу від 21.09.2017 №3215/1718-БО-6 та обґрунтованістю нарахування інфляційних втрат у сумі 26695,94грн та 3% річних у сумі 11826,49грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені у сумі 40135,06грн, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач є енергопостачальною організацією в розумінні статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" від 13.01.2015 №85-VIII (далі - Закон №85-VIII), а відповідач спожив природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг, що вбачається з умов договору постачання природного газу від 21.09.2017, та здійснює свою господарську діяльність у с.Яковлівка Донецької області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, а тому щодо стягнення пені поширюється мораторій, встановлений частиною 2 статті 2 Закону №85-VIII. Крім того, перевіривши розрахунок позивача у частині стягнення з КП "Яковлівське" 3 % річних у сумі 11826,50грн, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність арифметичної помилки позивача при здійсненні розрахунку, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні 3% річних у сумі 0,01грн.
АТ "НАК "Нафтогаз України" із рішенням місцевого господарського суду не погодилось та 11.06.2020 звернулось до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 25.05.2020 у справі №905/700/20 в частині відмови у стягненні пені у сумі 40135,06грн та 3% річних у сумі 0,01грн та прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що місцевий господарський суд неправильно застосував приписи статті 2 Закону №85-VIII та дійшов передчасного висновку про те, що позивач є енергопостачальною компанією. Так, позивач з посиланням на статтю 1 Закону України "Про електроенергетику", статті 3, 275 Господарського кодексу України, статтю 27 Закону України "Про ринок природного газу" зазначає, що він є суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами, тобто є постачальником природного газу. Крім того, вказує на те, що предмет діяльності компанії визначено статтею 6 Статуту АТ "НАК "Нафтогаз України", яка не передбачає такого предмету діяльності як енергопостачання, тобто купівля, продаж та/або постачання електричної енергії споживачам або з метою її експорту та/або імпорту, як того вимагає положення статті 1 Закону України "Про електроенергетику". Крім того, АТ "НАК "Нафтогаз України" вважає висновок місцевого господарського суду про відмову у стягненні 0,01грн 3% річних безпідставним та вважає наданий суду розрахунок арифметично правильним.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.06.2020, зокрема, встановлено відповідачу десятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії скаржнику, але не пізніше надходження його до канцелярії суду 10.07.2020.
Вказана ухвала отримана відповідачем 03.07.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.90).
З наведеного вбачається, що відповідач був обізнаний зі змістом ухвали суду апеляційної інстанції від 22.06.2020 та мав достатньо часу для подання відзиву, однак своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.
Згідно з частинами 1, 3 статті 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Відповідно до пунктів 8, 10 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: забезпечення права на апеляційний перегляд справи; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Зважаючи на те, що судочинство в господарських судах здійснюється і в умовах карантину, сплив тривалого часу з моменту відкриття провадження у цій справі та достатній обсяг матеріалів для розгляду справи, а також відсутність будь-яких клопотань сторін щодо судового розгляду цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України.
Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с.89,90).
Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
21.09.2017 між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальником) та КП «Яковлівське» (споживачем) укладено договір постачання природного газу №3215/1718-БО-6, пунктом 1.1 якого встановлено, що постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (а.с. 15-24).
Відповідно до пункту 1.2 цього договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Згідно з пунктом 2.1 цього договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтованим обсягом до 158,0 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях: жовтень 2018 року в обсязі 14,0 тис.куб.м, листопад 2017 року - 22,0 тис.куб.м, грудень 2017 року - 32,0 тис.куб.м, січень 2018 року - 32,0 тис.куб.м, лютий 2018 року - 31,0 тис.куб.м, березнь 2018 року - 27,0 тис.куб.м.
Пунктом 3.1 цього договору встановлено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану із відповідальністю за природний газ.
У пункті 3.7 цього договору встановлено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційних вузла/вузлів обліку природного газу.
Згідно з пунктом 6.1 цього договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.2 вказаного договору встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Додатковою угодою від 11.01.2018 №1 до договору постачання природного газу від 21.09.2017 №3215/1718-БО-6 у пункті 1 сторони погодили викласти пункт 8.2 розділу «Відповідальність сторін» договору у наступній редакції: « 8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення».
На виконання умов договору постачання природного газу від 21.09.2017 №3215/1718-БО-6 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1092531,51грн, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (на території, підконтрольній українській владі) від 31.10.2017 на суму 38884,45грн, від 30.11.2017 на суму 161249,95грн, від 31.12.2017 на суму 200011,04грн, від 31.01.2018 на суму 224795,38грн, від 28.02.2018 на суму 234606,62грн, від 31.03.2018 на суму 232984,07грн (а.с. 29-34).
Однак, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, з порушенням строків оплати, визначених пунктом 6.1 договору, про що свідчать відомості щодо операцій по договору № 3215/1718-БО-6 за період з 01.10.2017 по 31.12.2019 (а.с. 36).
10.04.2020 у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки природного газу від 21.09.2017 №3215/1718-БО-6 АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось із позовом до Господарського суду Донецької області про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу від 21.09.2017 №3215/1718-БО-6 у сумі 78657,50грн, з яких: пеня у сумі 40135,06грн, 3% річних у сумі 11826,50грн; інфляційні втрати у сумі 26695,94грн.
25.05.2020 місцевим господарським судом прийнято рішення з підстав, викладених вище (а.с. 55-59).
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Донецької області від 25.05.2020 у справі №905/700/20 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги АТ "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", а саме: в частині відмови у задоволенні позовних вимог у стягненні пені у сумі 40135,06грн пені та 0,01грн 3% річних.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору постачання природного газу від 21.09.2017 №3215/1718-БО-6 позивачем поставлений відповідачеві протягом жовтня 2017 року - березня 2018 року природний газ на загальну суму 1092531,51грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с.29-34).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відповідач здійснив оплату з порушенням строків, визначених умовами договору постачання природного газу від 21.09.2017 №3215/1718-БО-6 (а.с.36).
Відповідач не заперечує факту порушення строків виконання грошових зобов'язань. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що період прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань, розмір несвоєчасно сплачених грошових зобов'язань не є предметом апеляційного оскарження.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Відповідно до п.8.2 договору постачання природного газу у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (а.с. 28).
Єдиною підставою для перегляду рішення суду першої інстанції позивач визначає те, що він не є енергопостачальною компанією, а місцевий господарський суд неправильно застосував приписи статті 2 Закону №85-VIII.
Щодо доводів, наведених скаржником в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Статтею 2 Закону №85-VIII встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
У статті 1 вказаного Закону визначено, що його метою є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2020 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" (чинній на момент розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення) гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3млн.куб.м, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У пункті 5 Статуту АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 1044, встановлено, що метою діяльності Компанії є одержання прибутку від провадження господарської діяльності, сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах (а.с.41).
Пунктом 6 Статуту АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу.
Законом України "Про енергозбереження" встановлено, що "енергозбереження" - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто природний газ як матеріальний об'єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.
Враховуючи, що природний газ є енергетичним ресурсом, а гарантованим постачальником цього ресурсу є АТ "НАК "Нафтогаз України", в силу приписів чинного законодавства позивач є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону №85-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019 у справі №913/66/18 та у постановах Верховного Суду від 25.10.2018 у справі №905/2949/17, від 10.05.2018 у справі №905/3272/16, від 30.04.2020 у справі № 913/409/19, від 18.03.2020 у справі № 913/407/19.
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення, а тому при прийнятті судового рішення судом апеляційної інстанції враховані правові позиції Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - яка формує правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в силу приписів чинного законодавства позивач є енергопостачальною організацією в розумінні статті 2 Закону №85-VIII.
Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судом пункту 27 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», статті 1 Закону України «Про електроенергетику» та статті 275 Господарського кодексу України суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Закон України «Про електроенергетику» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, які пов'язані з поставкою природного газу, а ст. 2 Закону №85-VIII як спеціальна норма стосовно встановленого мораторію містить в собі автономну категорію поняття «енергопостачальна компанія» по відношенню до загальної норми - статті 275 Господарського кодексу України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.08.2019 у справі №905/1449/18 зазначив, що віднесення суб'єкта до «енергопостачальної компанії» у розумінні статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» для цілей визначення можливості застосування мораторію обумовлено виключно ознаками, наведеними у цій статті, та не залежить від відповідності його визначенню «енергопостачальника», у відповідності до статті 275 Господарського кодексу України. Такими спеціальними нормативними ознаками «енергопостачальної компанії», визначеними у статті 2 Закону, є: здійснення поставок енергоресурсів; споживання цих енергоресурсів виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг; надання виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, обумовлених споживанням енергоресурсів, цих послуг в районі проведення антитерористичної операції. Отже, наведене тлумачення зазначеної норми є таким, що відповідає меті її запровадження
Частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній станом на момент прийняття Закону №85-VIII) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої статті 13 названого Закону в зазначеній редакції).
Відповідно до частин 1-3 статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Відповідно до п.1.2 договору постачання природного газу від 21.09.2017 №3215/1718-БО-6 природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключено для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (а.с. 15-24).
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, рішенням господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/99/19, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019, встановлено, що відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг теплопостачальним та теплогенеруючим підприємством.
Зокрема, у рішенні Господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/99/19 зазначено, що з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що одним з видів діяльності КП «Яковлівське» (код ЄДРПОУ 34433559) є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 35.50). Крім того, відповідно до Реєстру діючих ліцензій на провадження господарської діяльності у сфері виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії (станом на 1 листопада 2018 року) Комунальне підприємство «Яковлівське» має ліцензію за № АВ 429259 від 23.04.2012 (строк дії- безстроково) на виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії.
Також згідно відомостей з ЄДРПОУ основним видом діяльності КП «Яковлівське» за кодом КВЕД є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Крім того, позивач в апеляційній скарзі не спростовує та не заперечує тієї обставини, що відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг теплопостачальним та теплогенеруючим підприємством.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Враховуючи викладене, обставини справи щодо визначення відповідача виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг, теплопостачальним та теплогенеруючим підприємством в силу приписів статті 75 ГПК України мають приюдиційне значення та не підлягають доказуванню.
З наведеного в сукупності вбачається, що КП «Яковлівське» надає один з видів житлово-комунальних послуг та здійснює свою господарську діяльність у с.Яковлівка, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р. (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.01.2019 р. N 28-р).
Таким чином, враховуючи, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем житлово-комунальних послуг на території с.Яковлівка , де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, суд апеляційної інстанції вважає, що на спірні правовідносини поширюється положення частини 2 статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", у зв'язку з чим колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для стягнення пені у сумі 40135,06грн.
Щодо вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду в частині 3% річних у сумі 0,01грн, суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржником не обґрунтовано, якої саме помилки арифметичної чи іншої при здійсненні розрахунку 3% річних допустився суд першої інстанції, не навів свого розрахунку за спірний період, а отже враховуючи на незначну економічну складову оспорюваної суми 3% річних, недоведеність порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, відсутність чітко визначеного розрахунку 0,01грн та застосовуючи принцип процесуальної економії, суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для скасування рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 0,01грн 3% річних.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв'язку з чим апеляційна скарга АТ «НАК «Нафтогаз України» не підлягає до задоволення, рішення Господарського суду Донецької області від 25.05.2020 у справі №905/700/20 з урахуванням меж його перегляду, визначених частиною 1 статті 269 ГПК України, слід залишити без змін.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Керуючись ст. ст.129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст.ст. 276, 281- 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Донецької області від 25.05.2020 у справі №905/700/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.
Повний текст постанови складений 20.07.2020.
Головуючий суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.М. Здоровко
Суддя В.В. Лакіза