вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" червня 2020 р. Справа№ 910/11693/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Станіка С.Р.
Дикунської С.Я.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 18.06.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 (повний текст рішення підписано 20.01.2020)
у справі №910/11693/19 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»
про визнання додаткової угоди укладеною
У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал» (далі - ТОВ «Сісайд Термінал», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», Залізниця, відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди від 1 липня 2019 року до підписаного між сторонами договору від 29 травня 2018 року № 4/97 про експлуатацію залізничної під'їзної колії у запропонованій позивачем редакції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 29 травня 2018 року між сторонами було укладено договір № 4/97 про експлуатацію залізничної під'їзної колії, яким врегульовано умови та порядок здійснення ТОВ «Сісайд Термінал» діяльності з обробки вантажів у Миколаївському морському торговельному порту та надання послуг, зокрема, з подачі-забирання вагонів, маневрових робіт, зважування вагонів.
Зважаючи на закінчення строку дії цього правочину 31 травня 2019 року, позивач неодноразово попередньо звертався до Залізниці з проханнями про здійснення необхідних дій з метою переукладення цієї угоди на новий строк, які були залишені відповідачем без задоволення. Так, 31 травня 2019 року з метою недопущення зупинки діяльності Миколаївського морського порту керівник ТОВ «Сісайд Термінал» особисто прибув до приміщення Регіональної філії відповідача «Одеська залізниця», де за результатами проведених між уповноваженими представниками сторін переговорів директором позивача було підписано наданий Залізницею проект відповідної додаткової угоди про продовження строку дії укладеного між ними договору.
У той же час, зважаючи на те, що умовами наданого відповідачем проекту цієї додаткової угоди було передбачено продовження строку дії договору від 29 травня 2018 року № 4/97 про експлуатацію залізничної під'їзної колії лише до 1 липня 2019 року, що, на думку позивача, суперечить вимогам пункту 2.2 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, якими встановлено укладення такого договору строком на 5 років, наданий Залізницею проект додаткової угоди був підписаний керівником позивача з протоколом розбіжностей щодо строку дії цього правочину. Зазначений протокол розбіжностей до вищенаведеної додаткової угоди від 31 травня 2019 року № 1 (за умовами якого укладений між сторонами договір діє до 1 липня 2023 року) позивач направив відповідачу листом від 20 червня 2019 року № 20/06-07.
Проте 4 липня 2019 року на адресу ТОВ «Сісайд Термінал» надійшов лист Залізниці від 1 липня 2019 року № ДН-5-07/505, в якому відповідач зазначив про те, що додаткова угода від 31 травня 2019 року № 1 до договору від 29 травня 2018 року № 4/97 була підписана уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень, тоді як надісланий позивачем протокол розбіжностей до цієї додаткової угоди було залишено відповідачем без розгляду та повернуто позивачу. У вказаному листі також було зазначено, що для можливості забезпечення безперебійної роботи підприємств та стивідорних компаній Залізницею було погоджено пролонгацію діючого договору № 4/97 ще на 1 місяць - до 1 серпня 2019 року, у зв'язку з чим позивачу було направлено відповідний проект додаткової угоди. У відповідь на зазначену пропозицію Товариство направило на адресу відповідача лист від 1 липня 2019 року № 01/01-11, до якого було долучено два примірника додаткової угоди до договору від 29 травня 2018 року № 4/97 про продовження строку його дії до 29 травня 2023 року включно (додаткова угода № 2).
Однак листом Залізниці від 10 липня 2019 року № ДН-5-07/536 позивачу було повернуто один екземпляр надісланої останнім додаткової угоди № 2 разом з протоколом розбіжностей до договору від 29 травня 2018 року № 4/97, за яким відповідач погодив продовження строку дії цього правочину лише до 1 серпня 2019 року включно.
Враховуючи те, що додаткова угода № 2 до договору від 29 травня 2018 року № 4/97 щодо продовження строку його дії до 29 травня 2023 року включно, на думку позивача, була підписана Залізницею у запропонованій позивачем редакції, а направлений відповідачем протокол розбіжностей безпосередньо стосувався договору від 29 травня 2018 року № 4/97, а не наданої позивачем додаткової угоди № 2 до нього, позивач, посилаючись на статті 640, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 179, 187, 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд визнати укладеною додаткову угоду від 10 липня 2019 року № 2 до вищенаведеного договору в запропонованій позивачем редакції.
У відзиві на позовну заяву, відповідач заперечив проти заявленого позову ТОВ «Сісайд Термінал» та просив відмовити в його задоволенні з огляду на те, що позивачем не було вчасно направлено на адресу відповідача повного пакету документів, необхідних для укладення договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії, не усунуто усіх недоліків, встановлених актом обстеження умов під'їзної колії і станції примикання, та не надано документів на підтвердження права власності позивача на під'їзні колії.
Крім того, 31 травня 2019 року керівник позивача при підписанні додаткової угоди № 1, якою було передбачено продовження строку дії договору № 4/97 до 1 липня 2019 року включно, не висловив жодних зауважень чи застережень з приводу редакції цієї додаткової угоди. Також відповідач зазначив про те, що у проекті спірної додаткової угоди останнім було зазначено про її підписання з протоколом розбіжностей, що спростовує твердження позивача щодо підписання Залізницею цієї додаткової угоди № 2 у запропонованій позивачем редакції без зауважень та заперечень.
Разом із тим, умови запропонованої ТОВ «Сісайд Термінал» до укладення додаткової угоди № 2 суперечать вимогам чинного законодавства України, а спірна додаткова угода не може бути визнана укладеною в судовому порядку з огляду на те, що таке укладення не є обов'язковим в силу вимог статті 179 ГК України.
У відповіді на відзив, ТОВ «Сісайд Термінал» зазначило про те, що на обох примірниках додаткової угоди від 31 травня 2019 року № 1 директором позивача було вчинено напис про підписання цієї додаткової угоди із зауваженнями (протоколом розбіжностей), тоді як долучений відповідачем примірник цієї додаткової угоди, який не містить відомостей про наявність протоколу розбіжностей до неї, не відповідає дійсності. Крім того, позивачем було направлено на адресу відповідача усі необхідні для продовження дії укладеного між сторонами договору документи, а також надано докази на підтвердження права власності позивача на під'їзні колії. Також позивач зазначив про відсутність правових підстав для визнання неукладеною між сторонами додаткової угоди від 10 липня 2019 року № 2 у запропонованій ТОВ «Сісайд Термінал» редакції після її повного чи часткового виконання вказаними контрагентами.
У додаткових поясненнях АТ «Українська залізниця» зазначила про те, що укладення спірної додаткової угоди № 2 було ініційовано позивачем, а отже ТОВ «Сісайд Термінал» було зобов'язано протягом двадцятиденного строку передати до господарського суду на врегулювання розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні цієї угоди та підписанні протоколу розбіжностей від 29 липня 2019 року. Проте позивачем зазначеного строку дотримано не було.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив поновити строк на подання апеляційної скарги, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №910/11693/19 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/11693/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 поновлено ТОВ «Сісайд Термінал» пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №910/11693/19, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, справу призначено до розгляду на 09.04.2020.
У відзиві на апеляційну скаргу, АТ «Українська залізниця» заперечило проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі позивача, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача, а рішення місцевого господарського суду від 09.01.2020 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим, відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» у своєму відзиві на скаргу вказує, що між ним та позивачем укладено ряд договорів (сервітуту, оренди рухомого майна та нерухомого майна). За всіма договорами у позивача існує прострочена дебіторська заборгованість перед третьою особою. При цьому, з боку ДП «Миколаївський морський торговельний порт» вживаються заходи щодо припинення діючих договорів з ТОВ «Сісайд Термінал».
З метою недопущення розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, для убезпечення від ризику життя та здоров'я людей, зокрема представників учасників справи та працівників суду, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 повідомлено учасників справи №910/11693/19, що 09.04.2020 розгляд апеляційної скарги ТОВ «Сісайд Термінал» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 не відбудеться.
Враховуючи постанову Кабінету Міністрів України №343 від 04.05.2020, якою послаблено заборони встановлені Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020, справу №910/11693/19 призначено до розгляду на 18.06.2020.
У судове засідання 18.06.2020 з'явився представник АТ «Українська залізниця».
Представники ТОВ «Сісайд Термінал» та ДП «Миколаївський морський торговельний порт» у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, сторони повідомлялися належним чином.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників ТОВ «Сісайд Термінал» та ДП «Миколаївський морський торговельний порт».
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Представник АТ «Українська залізниця» у судовому засіданні надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 29 травня 2018 року між АТ «Українська залізниця» та ТОВ «Сісайд Термінал» було укладено договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії № 4/97, яким врегульовано порядок експлуатації під'їзної колії, якою користувався позивач згідно договорів про встановлення права сервітуту від 30 листопада 2012 року № 10-А та від 11 липня 2013 року № 9-А, що примикає до станції Миколаїв-Вантажний через стрілку № 59 до ходової колії № 52, і яка обслуговується власним локомотивом.
Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток цих суб'єктів господарювання.
За умовами пункту 21 цієї угоди остання укладається терміном на 1 рік і діє з 29 травня 2018 року до 31 травня 2019 року.
Зважаючи на закінчення строку дії цього правочину 31 травня 2019 року, позивач неодноразово звертався до Залізниці (листи від 1 квітня 2019 року № 01/04-06, від 23 квітня 2019 року № 23/04-22, від 20 травня 2019 року № 20/05-03) з проханнями здійснити необхідні дії для переукладення цієї угоди на новий строк.
З метою недопущення зупинки діяльності Миколаївського морського порту 31 травня 2019 року між уповноваженими представниками сторін було підписано наданий Залізницею проект відповідної додаткової угоди від 31 травня 2019 року № 1 про продовження строку дії укладеного між ними договору до 1 липня 2019 року включно.
У своїй позовній заяві позивач посилається на те, що умовами наданого відповідачем проекту цієї додаткової угоди було передбачено продовження строку дії договору від 29 травня 2018 року № 4/97 про експлуатацію залізничної під'їзної колії лише до 1 липня 2019 року, що, на думку ТОВ «Сісайд Термінал», суперечить вимогам пункту 2.2 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 (далі - Правила), якими встановлено укладення такого договору строком на 5 років. У зв'язку з наведеними обставинами наданий Залізницею проект додаткової угоди від 31 травня 2019 року № 1 був підписаний керівником позивача з протоколом розбіжностей щодо строку дії цього правочину. Зазначений протокол розбіжностей до вищенаведеної додаткової угоди від 31 травня 2019 року № 1 (за умовами якого укладений між сторонами договір діє до 1 липня 2023 року) позивач направив відповідачу листом від 20 червня 2019 року № 20/06-07.
Проте 4 липня 2019 року на адресу позивача надійшов лист Залізниці від 1 липня 2019 року № ДН-5-07/505, в якому відповідач зазначив про те, що додаткова угода від 31 травня 2019 року № 1 до договору від 29 травня 2018 року № 4/97 в момент її укладення була підписана уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та розбіжностей, тоді як надісланий позивачем протокол розбіжностей до цієї додаткової угоди було залишено відповідачем без розгляду та повернуто ТОВ «Сісайд Термінал».
У вищевказаному листі Залізниці від 1 липня 2019 року № ДН-5-07/505 також було зазначено, що для можливості забезпечення безперебійної роботи підприємств та стивідорних компаній відповідачем було погоджено пролонгацію діючого договору № 4/97 ще на 1 місяць - до 1 серпня 2019 року, у зв'язку з чим позивачу було направлено відповідний проект додаткової угоди.
Зважаючи на недосягнення між сторонами згоди щодо всіх умов такої додаткової угоди, позивач направив на адресу відповідача лист від 1 липня 2019 року № 01/01-11, до якого було долучено два примірника додаткової угоди до договору від 29 травня 2018 року № 4/97 про продовження строку його дії до 29 травня 2023 року включно (додаткова угода № 2). Однак листом Залізниці від 10 липня 2019 року № ДН-5-07/536 позивачу було повернуто один екземпляр надісланої останнім додаткової угоди № 2 разом з протоколом розбіжностей, за яким відповідач погодив продовження строку дії цього правочину лише до 1 серпня 2019 року включно.
Враховуючи те, що додаткова угода № 2 до договору від 29 травня 2018 року № 4/97 щодо продовження строку його дії до 29 травня 2023 року включно, на думку позивача, була підписана Залізницею у запропонованій позивачем редакції, а направлений відповідачем протокол розбіжностей безпосередньо стосувався договору від 29 травня 2018 року № 4/97, а не наданої позивачем додаткової угоди № 2 до нього, ТОВ «Сісайд Термінал», з урахуванням заяви від 22 жовтня 2019 року про уточнення позовних вимог, просило суд визнати укладеною додаткову угоду від 1 липня 2019 року № 2 до вищенаведеного договору в запропонованій позивачем редакції.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 188 ГК України зміна або розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту ( стаття 654 ЦК України).
Як вірно вказав суд першої інстанції, зі змісту пункту 19 договору від 29 травня 2018 року № 4/97 про експлуатацію залізничної під'їзної колії вбачається, що зміни до нього вносяться в порядку, встановленому Правилами.
За умовами пункту 3.4 Правил додаткові угоди до договору про експлуатацію під'їзної колії, на його продовження, доповнення або часткові зміни оформляються у порядку, встановленому для оформлення договору про експлуатацію під'їзної колії.
Вказаний порядок є таким: проект договору розробляється залізницею. Підписаний у двох примірниках проект договору надсилається на підпис підприємству. Підприємство підписує і повертає залізниці проект договору у двадцятиденний термін. Цей термін обчислюється: у разі пересилки проекту договору з посильним - з дати розписки про отримання договору, у разі пересилки поштою - з дати календарного штемпеля поштового відділення в пункті знаходження адресата. Якщо при підписанні договору в підприємства виникнуть заперечення стосовно його умов, то незалежно від цього воно підписує договір, складає протокол розбіжностей і направляє його у двох примірниках залізниці одночасно з підписаним договором. Наявність розбіжностей оговорюється в договорі. У разі неповернення залізниці підписаного проекту договору у двадцятиденний термін, договір набирає чинності в редакції залізниці;
залізниця не пізніше ніж через 20 днів після отримання цього протоколу розбіжностей зобов'язана призначити день розгляду розбіжностей, про що вона має повідомити підприємство у десятиденний термін після отримання протоколу і не пізніше ніж за 10 днів до призначеної дати розгляду. Якщо залізниця у вказаний термін не призначить дату розгляду розбіжностей, договір набирає чинності в редакції підприємства. У випадку неприбуття представника підприємства у призначений термін для розгляду розбіжностей договір набуває чинності в редакції залізниці;
розбіжності, що залишилися неврегульованими, оформлюються новим протоколом і у двадцятиденний термін після дня їх розгляду передаються залізницею до господарського суду. Якщо в указаний термін розбіжності не будуть направлені до господарського суду, то договір набуває чинності в редакції підприємства.
Такий порядок оформлення поширюється на додаткові угоди до договору, на його продовження, доповнення або часткові зміни.
Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 згаданих Правил проект договору розробляється залізницею на підставі акта обстеження під'їзної колії (додаток 4).
Залізниця спільно з підприємством провадить обстеження під'їзної колії і її технічного оснащення. Результати обстеження оформлюються актом обстеження умов роботи на під'їзній колії і станції примикання, в якому вказуються всі дані про фактичний стан під'їзної колії, а саме: довжина під'їзної колії; площа ділянки землі (у кв. м), зайнята під'їзною колією, і окремо - зайнята спорудами підприємства у смузі відведення; відстань, за яку повинна стягуватися плата за подачу та забирання вагонів; розмір та характер вантажообороту; спеціалізація складських площ; вантажні фронти; наявність вантажних машин і механізмів та їх паспортна потужність; наявність контрагентів тощо. Акт обстеження підписують уповноважені представники залізниці і підприємства не пізніше 10 днів з дати обстеження.
У разі непогодження з даними, які внесено до акта обстеження, представник підприємства, який бере участь в обстеженні, зобов'язаний підписати акт і внести до нього свої мотивовані зауваження.
Акт складається у двох примірниках, один з яких залишається у підприємства, другий - у залізниці.
До акта обстеження власником під'їзної колії додається Інструкція про порядок обслуговування і організації руху на під'їзній колії, масштабний план з нанесеним на ньому розташуванням вантажних фронтів і механізмів, а також технічний паспорт і поздовжній профіль колії.
Колегія суддів погоджується, що за змістом вищенаведених положень Правил проект відповідного договору розробляється саме залізницею, а не підприємством. У той же час з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що вказаного порядку сторонами дотримано не було, оскільки укладення спірної додаткової угоди № 2 було ініційовано у листі позивача від 1 липня 2019 року № 01/01-11, до якого було долучено два примірника додаткової угоди до договору від 29 травня 2018 року № 4/97 про продовження строку його дії до 29 травня 2023 року включно.
Разом із тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, Главою 20 ГК України унормовано загальний порядок укладання господарських договорів.
Згідно з частинами 2-5 статті 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Як було зазначено вище, та встановлено судом, листом Залізниці від 10 липня 2019 року № ДН-5-07/536 позивачу було повернуто один екземпляр надісланої останнім додаткової угоди № 2 разом з протоколом розбіжностей, за яким відповідач погодив продовження строку дії цього правочину лише до 1 серпня 2019 року включно.
При цьому, позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів дотримання ним загального порядку укладення такого господарського договору, зокрема, документів, які підтверджують розгляд позивачем цього протоколу розбіжностей протягом двадцяти днів після його одержання, вжиття у цей же строк заходів для врегулювання розбіжностей з Залізницею, а також передачі в цей же строк до суду тих розбіжностей, що залишились неврегульованими.
Крім того, в обґрунтування своїх вимог ТОВ «Сісайд Термінал» посилалося на те, що воно є підприємством промислового залізничного транспорту, а відтак спірний договір є обов'язковим до укладення між сторонами в силу вимог частини 3 статті 179 ГК України та частини 1 статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт».
За частиною 3 статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт» залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.
Відповідно до пункту 77 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут), термін дії договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії і договору на подачу та забирання вагонів визначається сторонами. У випадку зміни технологічного устаткування або технології роботи станції чи залізничної під'їзної колії окремі пункти договору або увесь договір за вимогами однієї із сторін можуть бути переглянуті до закінчення терміну його дії.
У той же час вказаним пунктом Статуту також передбачено, що договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії і договір про подачу і забирання вагонів укладаються між залізницею або відповідною уповноваженою начальником залізниці організацією та підприємством, якому належить під'їзна колія.
У разі обслуговування під'їзної колії підприємством промислового залізничного транспорту договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії може укладатися залізницею з цим підприємством.
Зі змісту вищевказаних положень Статуту вбачається, що укладення Залізницею договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії з підприємством промислового залізничного транспорту (до яких віднесено позивача), є правом, а не обов'язком відповідача.
Загальні підстави внесення змін до договору, в тому числі в судовому порядку, визначені нормами статей 651, 652 ЦК України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, за загальним правилом, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вказаними нормами права та встановленими судом фактичними обставинами справи спростовуються твердження позивача щодо обов'язковості укладення між сторонами спірного договору, а отже й наявності правових підстав для визнання такого правочину укладеним в судовому порядку.
При цьому, позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду документів на підтвердження його статусу особи, з якою Залізниця зобов'язана укласти спірний договір на виконання вимог Статуту та Правил.
Посилання скаржника на те, що додаткова угода № 2 до договору від 29 травня 2018 року № 4/97 щодо продовження строку його дії до 29 травня 2023 року включно була підписана Залізницею у запропонованій позивачем редакції, а направлений відповідачем протокол розбіжностей стосувався договору від 29 травня 2018 року № 4/97, а не наданої позивачем додаткової угоди № 2 до нього, колегія суддів відхиляє, оскільки, зі змісту направленого відповідачем на адресу позивача протоколу розбіжностей від 10 липня 2019 року вбачається, що протокол розбіжностей безпосередньо стосується саме додаткової угоди № 2 до наведеного правочину, а не самого договору від 29 травня 2018 року № 4/97 (яким було передбачено строк його дії до 31 травня 2019 року, а не до 1 серпня 2019 року). Крім того, наявне у тексті спірної додаткової угоди № 2 застереження про її підписання Залізницею з протоколом розбіжностей спростовує твердження скаржника про укладення відповідачем цієї угоди в редакції позивача без будь-яких зауважень та заперечень.
Саме лише зазначення у протоколі розбіжностей інформації щодо його відношення до договору від 29 травня 2018 року № 4/97 не спростовує наявності у Залізниці відповідних заперечень щодо пролонгації цього договору на умовах додаткової угоди № 2 у запропонованій позивачем редакції.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що відповідачем продовжено дію договору так як до постановлення Господарським судом міста Києва ухвали про забезпечення позову в даній справі відповідач фактично виконував умови договору № 4/97, зокрема, підписував змінно-добові плани по подачі порожніх та навантажених вагонів під навантаження і вивантаження, надавав одразу після прибуття вагонів на станцію Миколаїв-Вантажний інформацію про прибуття вагонів на станцію в письмовому вигляді та надавав, оформляв пам'ятки форми ГУ-45 на подавання вагонів на під'їзну колію порту при фактичній подачі вагонів та на забирання вагонів, які забрані з порту, узгоджував обсяги завозу вантажів на місяць та вчиняв інші дії відповідно до умов цього правочину.
Чинним законодавством України не передбачено можливості автоматичного продовження строку дії укладеного між сторонами договору шляхом вчинення останніми конклюдентних дій, направлених на виконання його умов після закінчення строку дії такого правочину, оскільки внесення змін до договору згідно статті 654 ЦК України вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється. Водночас у матеріалах справи відсутні належні докази погодження та оформлення між сторонами внесення змін до вищевказаного договору від 29 травня 2018 року № 4/97 у запропонованій позивачем редакції спірної угоди № 2.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, про відмову у задоволенні даного позову.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ТОВ «Сісайд Термінал» не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2020, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Сісайд Термінал» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2020 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №910/11693/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №910/11693/19 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал».
4. Матеріали справи №910/11693/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 17.07.2020
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.Р. Станік
С.Я. Дикунська