П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 липня 2020 р.м. ОдесаСправа № 420/7818/19
Головуючий в І інстанції: Вовченко О.А.
Дата та місце ухвалення рішення: 26.02.2020 р. м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Димерлія О.О.
судді - Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії, -
У грудні 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, в якій позивач просив суд: визнати відмову Тарутинської РДА Одеської області в задоволенні його запиту від 25.11.2019 року на публічну інформацію щодо надання паспорту прив'язки тимчасової споруди 54-ППТС та схеми розміщення тимчасових споруд 54-ППТС протиправною; зобов'язати Тарутинську РДА Одеської області задовольнити вказаний запит.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у даній адміністративній справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - ОСОБА_1 та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.
Представником відповідача поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу третьої особи без задоволення.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до сектору містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тарутинської районної державної адміністрації подали заяву від 24 жовтня 2019 року, яка зареєстрована 28.10.2019 за вх. № 02-20/27, в якій, з посиланням на ст.ст. 1, 5, 10-1, 13, 14, 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», останні просили надати належним чином засвідчені копії: паспорту прив'язки тимчасової споруди 54-ППТС; схему розміщення тимчасових споруд 54-ППТС.
01 листопада 2019 року за вих. № 02-17/75 сектором містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тарутинської районної державної адміністрації направлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 лист на вищевказану заяву, у якому зазначено, що: «…На титульній сторінці паспорту прив'язки містяться персональні дані замовника паспорту прив'язки ОСОБА_3 , на оголошення яких необхідно отримати від замовника письмову згоду. Схема розміщення ТС розроблялася приватним архітектором за власні кошти замовника, яка підписана та скріплена печаткою приватного архітектора ФО-П « ОСОБА_4 ». На оголошення та надання Вам відповідної копії схеми розміщення ТС також необхідно отримати письмову згоду від приватного архітектора та замовника паспорту прив'язки. Додатково повідомляємо Вас, що до сектору містобудування архітектури та ЖКГ райдержадміністрадії надійшов лист від ОСОБА_3 проте, що без його письмової згоди інформацію про майнові, договірні, фінансові та інші питання, які стосуються його та членів його сім,ї не надавати (копія додається). Виходячи з вищенаведеного можна констатувати про те, що запитувана інформація має обмежений доступ та містить конфіденційну інформацію та на підставі статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» надаватися без відповідної згоди неможна».
25 листопада 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до в.о. голови Тарутинської районної державної адміністрації Сілоч О.І. запит, в якому повторно просили надати належним чином засвідчені копії: паспорту прив'язки тимчасової споруди 54-ППТС; схему розміщення тимчасових споруд 54-ППТС.
29 листопада 2019 року за вих. № 32/01-52інф Тарутинською районною державною адміністрацією направлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 лист, в якому зазначено, що за результатами розгляду запиту заявникам надається копія паспорту прив'язки реєстраційний № 54-ППТС за виключенням інформації про персональні дані замовника.
Щодо надання схеми розміщення ТС, вказаним листом заявників повідомлено, що запитувана інформація має обмежений доступ та містить конфіденційну інформацію на підставі ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної Інформації».
Відповідач вказав, що схема розміщення ТС є об'єктом авторського права.
Враховуючи зазначене та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної Інформації», наведеним листом, повідомлено заявників про відмову у задоволенні запиту в частині надання копії схеми розміщення тимчасової споруди, у зв'язку із тим, що інформація, яку вона містить належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону.
Не погоджуючись з вищевказаною відповіддю, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що схема розміщення тимчасової споруди, яка є додатком до паспорта прив'язки, є об'єктом авторського права, та відповідно є конфіденційною інформацією з обмеженим доступом, а тому, не може бути надана позивачу відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_3 , який як стверджують сторони є замовником паспорта прив'язки тимчасової споруди № 54-ППСТ, 31 жовтня 2019 року подав до Тарутинської районної державної адміністрації заяву, в якій просив не надавати інформацію, яка стосується його особисто, його сім'ї, майнових, договірних, фінансових питань та інших, будь-яким фізичним та юридичним особами, та надавати її лише за його письмовою згодою та згодою членів його сім'ї.
Також, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на те, що прізвище, ім'я та по батькові замовника паспорта прив'язки тимчасової споруди, його адреса не є конфіденційною інформацією, оскільки це не було підставою відмови у наданні позивачу схеми розміщення тимчасової споруди, а позивач не оскаржує дії відповідача щодо надання йому копії паспорта прив'язки тимчасової споруди № 54-ППТС без вказаної інформації.
Суд першої інстанції зазначив, що у позовній заяві позивач оскаржує відмову відповідача у наданні йому ОСОБА_2 паспорта прив'язки тимчасової споруди № 54-ППТС зі схемою розміщення тимчасової споруди, при цьому, з листа Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.11.2019 року № 32/01-52інф не вбачається, що відповідачем розглядався запит ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в частині надання їм копій таких складових паспорта прив'язки ТС як схеми розміщення ТС та ескізу фасадів ТС у кольорі М 1:50, не зазначено про задоволення чи про відмову в задоволення запиту в цій частині.
Однак, враховуючи те, що позивач не оскаржує бездіяльність відповідача в цій частині розгляду запиту ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 25.11.2019 року, суд першої інстанції вказав на те, що не надає їй правової оцінки.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній, відмовляючи у задоволенні заявленого позову, з огляду на викладене.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 13 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Аналіз наведеного визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону № 2939-VI, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях:
- уся інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);
- інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);
- інформація, пов'язана з виконанням особами делегованих повноважень суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);
- інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб'єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);
- інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
- інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга статті 13 Закону № 2939-VI).
Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
За правилами ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема, інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
В свою чергу, за змістом ст. 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.
Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Таким чином, положенням статті 6 Закону № 2939-VI, зокрема, встановлено види інформації, до якої може бути обмежено доступ, - конфіденційна, таємна та службова інформація (частина перша), та сукупність вимог, дотримання яких є обов'язковим для обмеження доступу до таких видів інформації (частина друга).
Відповідно до ст. 7 Закону № 2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Аналіз вказаних положень свідчить, що вирішуючи питання щодо надання інформації на запит розпорядник повинен застосовувати «трискладовий тест» таким чином:
1) встановлення відповідності обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації одному із захищених інтересів (у справах щодо надання конфіденційної інформації, як правило, такими інтересами є захист репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно);
2) встановлення можливості завдання істотної шкоди цим інтересам;
3) порівняння цієї потенційної шкоди з правом громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Якщо ця шкода не переважає суспільний інтерес в доступі до інформації, то конфіденційна інформація може бути розголошена і доступ до неї не може бути обмежений.
Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Колегія суддів наголошує, що належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статей 7, 8, 9 Закону № 2939-VI відповідно не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI (частина друга статті 6, частина перша статті 8, частина перша статті 9, п. 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).
Наявність підстав для такої відмови може бути встановлена лише шляхом застосування «трискладового тесту» (пункт 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).
Так само лише після застосування «трискладового тесту» допустиме обмеження доступу до публічної інформації, заборона на поширення якої встановлена безпосередньо законом.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто, у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, які становлять зміст «трискладового тесту».
З відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися: 1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI).
В свою чергу, відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав «трискладового тесту» означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Водночас, зі змісту направленого заявникам листа вбачається, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував «трискладового тесту».
Колегія суддів зазначає, що відповідач лише вказав на те, що запитувана інформація, а саме схема розміщення ТС, є конфіденційною інформацією.
Проте, як вже наголошувалось колегією суддів, належність запитуваної інформації до конфіденційної на підставі ст. 7 Закону № 2939-VI не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї.
Відповідач не врахував, що обмеження доступу до конкретної інформації допускається лише у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI.
Також, вказуючи, що за результатами розгляду запиту заявникам надається копія паспорту прив'язки реєстраційний № 54-ППТС за виключенням інформації про персональні дані замовника, відповідач не послався на жодну норму чинного законодавства, а тому, відмова у задоволенні запиту на інформацію у цій частині так само не може бути визнана обґрунтованою.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції взагалі не надав оцінку наведеним обставинам та не перевірив дотримання відповідачем вимог Закону № 2939-VI при відмові у задоволенні запиту на інформацію, так само обмежившись висновком про віднесення запитуваної інформації до конфіденційної та посилань на те, що така інформація є об'єктом авторського права.
Разом з тим, вирішуючи справу та розглядаючи питання щодо правомірності обмеження відповідачем доступу до інформації, суд першої інстанції не врахував вимоги частин третьої та четвертої статті 6 Закону № 2939-VI про те, що:
- інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше;
- інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Це означає, що «трискладовий тест» застосовується у кожному конкретному випадку обмеження доступу до інформації, навіть до інформації, що раніше правомірно вже була віднесена до інформації з обмеженим доступом, з метою перевірки наявності підстав для обмеження зі спливом часу;
- «трискладовий тест» застосовується до різних частин запитуваної інформації (документа) - якщо істотна шкода правомірному інтересу переважає суспільний інтерес стосовно лише частини документа (частини запитуваної інформації), то решта документа повинна бути надана на запит. Іншими словами - інформація може бути обмежена в доступі лише в тій частині, яка пройшла «трискладовий тест».
Проте, у спірному випадку відповідач взагалі не застосував «трискладовий тест», на що судом першої інстанції не звернуто увагу при розгляді справи.
Більш того, колегія суддів наголошує, що відповідно до п. 2.11 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за № 1330/20068) (далі - Порядок від 21.10.2011 року № 244), паспорт прив'язки включає: схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація).
В свою чергу, згідно пп. 2.16, 2.25 цього ж Порядку паспорт прив'язки підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив'язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру.
Відомості паспорта прив'язки вносяться органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або відповідної районної державної адміністрації в інформаційну базу містобудівного кадастру (для стаціонарних ТС).
При цьому, згідно п. 37 Положення про містобудівний кадастр, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 559 (далі - Положення від 25.05.2011 року № 559), інформація, яка міститься у містобудівному кадастрі, є відкритою та загальнодоступною, крім відомостей, що належать до інформації з обмеженим доступом. Захист інформації, яка міститься у містобудівному кадастрі, здійснюється відповідними суб'єктами інформаційних відносин відповідно до законодавства.
Разом з цим, відмовляючи у задоволенні запиту заявників, відповідач не визначив, яка саме інформація щодо паспорта прив'язки щодо стаціонарних тимчасових споруд № 54-ППТС, який включає в себе схему розміщення ТС, ним правомірно оприлюднена, є відкритою та загальнодоступною і відповідно могла бути надана на запит позивача та третьої особи.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заявленого позову та посилаючись на те, що до інформаційних баз містобудівного кадастру вносяться лише відомості паспортів прив'язки ТС, а не схема ТС, не визначив, яка саме інформація паспорта прив'язки, з урахуванням наведених положень Порядку від 21.10.2011 року № 244 щодо його складових, є відкритою.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивачем лише частково оскаржується відмова у задоволенні його запиту, оскільки в резолютивній частині заявленого позову позивач просить визнати відмову Тарутинської РДА Одеської області в задоволенні його запиту від 25.11.2019 року на публічну інформацію щодо надання паспорту прив'язки тимчасової споруди 54-ППТС та схеми розміщення тимчасових споруд 54-ППТС протиправною, зобов'язати Тарутинську РДА Одеської області задовольнити вказаний запит, тобто, у повному обсязі.
Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не розглядалось питання щодо надання заявникам на їх запит такої складової паспорта прив'язки, як, зокрема, схема розміщення ТС, оскільки зі змісту запиту позивача та третьої особи і відповіді відповідача на цей запит чітко вбачається, що їх предметами було саме питання щодо надання паспорту прив'язки та схеми розміщення ТС.
На підставі наведеного у сукупності, з огляду на те, що судом апеляційної інстанції було встановлено порушення відповідачем порядку розгляду запиту на інформацію, не дотримання вимог Закону № 2939-VI, в тому числі, не застосування «трискладового тесту» та не врахування вимог Порядку від 21.10.2011 року № 244, Положення від 25.05.2011 року № 559, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскаржувана відмова відповідача підлягає визнанню протиправною із зобов'язанням відповідача повторно розглянути запит і надати на нього обґрунтовану відповідь відповідно до вимог Закону № 2939-VI.
Що стосується посилань відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що останнім при прийнятті оскаржуваної відмови був застосований «трискладовий тест», колегія суддів зазначає, що такі доводи відповідача жодним чином необґрунтовані, відповідач обмежився лише посиланнями на загальні положення чинного законодавства. Більш того, застосування «трискладового тесту» не відображено у наданій заявникам відповіді, а тому, вона не може бути визнана судом правомірною.
Також, колегія суддів не приймає до увагу посилання відповідача на рішення у справі № 815/6687/17, оскільки воно стосується інших правовідносин, іншого запиту на інформацію, який подався в інший період часу, та відповідно, на який надавалась інша відповідь. В свою чергу, у даній справі підлягає оцінці конкретна відповідь на запит та перевірці підлягають обставини щодо дотримання вимог Закону № 2939-VI при її складанні та наданні.
Так само рішення у справі № 815/6938/17 не стосується предмету спору, а тому, не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.11.2019 року № 32/01-52інф у задоволенні запиту ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 25.11.2019 року.
Зобов'язати Тарутинську районну державну адміністрацію Одеської області повторно розглянути запит Павлова Олександра ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від 25.11.2019 року і надати на нього обґрунтовану відповідь відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 16.07.2020 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: О.О. Димерлій
Суддя: О.В. Єщенко