Справа № 462/4275/20
провадження 1-кс/462/1245/20
17 липня 2020 року м.Львів
Слідчий суддя Залізничного районного суду м.Львова ОСОБА_1 , розглянувши матеріали скарги адвоката ОСОБА_2 в інтересах затриманого ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), в порядку ст.206 КПК України, на незаконне затримання та порушення прав особи при затриманні,
встановив:
Адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) 17.07.2020 року звернувся до слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова зі скаргою, в порядку ст.206 КПК України, на незаконне затримання ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) та порушення його прав при затриманні.
Вивчивши скаргу адвоката ОСОБА_2 і додані до такої матеріали, вважаю, що дана скарга підлягає поверненню, виходячи з наступного.
Встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати кримінальне провадження щодо конкретного кримінального правопорушення. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна кримінальна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають ст. 7 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) «кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом». А відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України та ст. 10 КПК України). Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб'єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.
Важливість суворого дотримання правил про підсудність доводиться і практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, як порушення вимог пункту 1 ст. 6 Конвенції ЄСПЛ розглядає порушення правил територіальної підсудності внаслідок передання справи з одного суду до іншого без належного законного обґрунтування, незважаючи на наявність чітких підстав зміни територіальної підсудності, встановлених у КПК України (див. пункт 98 рішення ЄСПЛ у справі «Фельдман проти України»).
Згідно із ч.1, 2 ст.206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Частиною 1 ст.4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» визначено, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Із матеріалів скарги вбачається, що 15.07.2020 року відносно ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) складено протокол про затримання і його поміщено до Ізолятора тимчасового затримання, що у м.Золочеві.
Таким чином, як встановлено, затриманий ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) тримується під вартою поза межами територіальної юрисдикції Залізничного районного суду м.Львова.
Розгляд слідчий суддею Залізничного районного суду м.Львова клопотання прокурора про застосування тимчасового арешту щодо затриманого ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) не визначає, з огляду на положення ст.206 КПК України, за цим судом підсудність скарг, поданих в порядку ст.206 КПК України.
Враховуючи вказані обставини та правове регулювання визначення підсудності скарг, поданих в порядку ст. 206 КПК України слідчому судді суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа тримається під вартою, скарга не підсудна Залізничному районному суду м.Львова, а тому таку слід повернути скаржнику.
Керуючись ст.206 КПК України, слідчий суддя
постановив:
Скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах затриманого ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), в порядку ст.206 КПК України, на незаконне затримання та порушення прав особи при затриманні - повернути скаржнику.
Роз'яснити особі, яка подала скаргу, що повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому КПК України.
Копію ухвали про повернення скарги невідкладно надіслати скаржнику - адвокату ОСОБА_2 разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня отримання її копії безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Слідчий суддя /підпис/
З оригіналом згідно.
Слідчий суддя: ОСОБА_1