Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/949/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Лепенець К.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марше Україна"( 04112, м. Київ, вул. Гонти,7,кв.107)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" (62472, Харківська область, Харківський район, вул. Дніпропетровська, 223, кімната 6-9)
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженої відповідальністю "Марше Україна" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан", в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки №8/2 від 26.03.2013р. у сумі 45 038,37 грн., пеню у сумі 14181,42 грн., інфляційну складову боргу у сумі 11161,46 грн. та 3% річних у сумі 4057,0 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором. Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду від 01.04.2020 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 922/949/20.Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання "28" квітня 2020 р. о 11:30.
15.04.2020 від представника відповідача, через канцелярію суду(вх.№9235) надійшла заява про застосування строків позовної давності .
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.04.2020 року, підготовче засідання відкладено на "26" травня 2020 р. 11:30 з повідомленням учасників справи (явка учасників справи у судове засідання не є обов'язковою).
Ухвалою господарського суду від 26.05.2020 року, продовжено строк підготовчого провадження у справі № 922/949/20 на тридцять днів. Відкладено розгляд підготовчого засідання до "16" червня 2020 р. 11:00 .
Ухвалою господарського суду від 16.06.2020р., закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 01 липня 2020 року о 10:00.
19.06.2020р. від представника позивача, через канцелярію суду (вх.№13967 ) надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме :акту огляду товару від 12.04.2018 року та лист №172 від 08.11.2017 року. вказані документи долучені до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду від 01.07.2020 року, відкладено розгляд справи по суті до 15.07.2020 року.
Позивач в призначене судове засідання 15.07.2020 року своїх представників не направив.
Відповідач в призначене судове засідання 15.07.2020 року своїх представників не направив.
При цьому, судом не встановлено обставин, що неявка представників Відповідача перешкоджає вирішенню спору, і також суд прийняв до уваги, що явка представників сторін у засідання обов'язковою не визнавалась.
Клопотань про відкладення судового засідання не надходило та перед судом не доведено обставин, які б перешкоджали розгляду спору у даному судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутністю представників сторін .
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2013 між ТОВ "МАРШЕ УКРАЇНА" (постачальник) та ТОВ "Титан" (покупець) укладено договір поставки №8/2, за умовами якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.
Пунктом 2.2 договору сторони погодили асортимент та кількість товару шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість партії товару, що поставляється, сторони вказують у видатково-прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору.
За умовами пункту 2.5 договору поставка партії товару вважається виконаною постачальником в момент передачі партії товару покупцю. Перехід ризику випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару від постачальника до покупця відбувається в момент підписання покупцем видатково-прибуткової накладної на партію товару.
Згідно з пунктом 4.2 договору ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних. Зміна ціни товару після його поставки покупцю не допускається.
Сума Договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору (пункт 4.3 договору).
Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що оплата за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем по мірі реалізації, один раз в 15 календарних днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.
При цьому, в пункті 5.4 договору сторони узгодили, що покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар кожні 15 календарних днів, після чого він направляється постачальнику по факсу чи на Email info@marshe.com.ua.
Відповідно до пунктів 6.1-6.3 договору граничним терміном реалізації товару являється 6 місяців до кінцевого терміну придатності, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню постачальнику. З настанням строку, передбаченого п.6.1 даного договору, постачальник зобов'язується вивести нереалізований товар у 5-денний строк. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом. У випадку не вивезення постачальником товару в термін передбачений п.6.2, покупець не несе жодною відповідальності за збереження товару постачальника.
Згідно з пунктами 10.1, 10.2 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє протягом одного року. Договір автоматично пролонгується на той самий строк, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення дії договору письмово не заявить про бажання розірвати його.
ТОВ "МАРШЕ УКРАЇНА" взяті на себе обов'язки за договором поставки №8/2 від 26.03.2013 виконав у повному обсязі.
Однак, у зв'язку із неналежним виконанням ТОВ "Титан" своїх зобов'язань за договором виникла заборгованість у сумі 45038,37 гривень, що підтверджується видатковим накладними .
В порушення п.5.1, 5.4 договору покупець не здійснював оплату один раз в 15 календарних днів, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків.
ТОВ "Астан" 08.11.2017 звернулось до ТОВ "МАРШЕ УКРАЇНА" з листом (вих.№172), в якому повідомило про настання граничного терміну реалізації частини поставленого товару, визначеного додатком №1 та додатком №2, і повідомило про прострочений товар, який необхідно вивезти.
12.042.12.04.2018 року представниками сторін було складено акт огляду товару , відповідний акт скріплено підписами сторін.
Станом на 09.04.2018 сума боргу склала 45038,37 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ "МАРШЕ УКРАЇНА" до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Астан" про стягнення 45 038,37 грн., пеню у сумі 14181,42 грн., інфляційну складову боргу у сумі 11161,46 грн. та 3% річних у сумі 4057,0 грн.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.
Згідно з положеннями статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ч. 1.ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Згідно ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частин першої та другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд дійшов висновку, що позивачем доведено належним чином факт поставки відповідачу товару в обсязі, зазначеному у позові, та, відповідно, наявність у останнього заборгованості в сумі 45038,37грн.
Разом з тим, відповідачем у справі зроблено заяву про застосування строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Посилання позивача в обґрунтування факту поставки за цими видатковими накладними на акт звірки взаєморозрахунків є також безпідставними, оскільки відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, в розумінні вказаного положення закону, поставка товару за видатковою накладною може підтверджуватися виключно видатковою накладною, складеною у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Крім того, з наданого позивачем акту звірки за період 1 півріччя 2016 року взагалі не вбачається можливим встановлення факту поставки товару за тією чи іншою накладною.
При цьому судом враховано, що вказаний акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарських операцій між сторонами в розумінні приписів ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 року, а лише відображує рух коштів на підприємстві.
Як свідчать матеріали справи, товар за спірними накладними був поставлений позивачем у період з 19.04.2013 по 03.01.2017. Проте з відповідним позовом до суду в межах даної справи позивач звернувся лише 30.03.2020, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом.
Згідно частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення боргу за накладними в період з 19.04.2013 року по 03.01.2017 року.
Оскільки в позові про стягнення боргу за поставлений товар відмовлено, також не підлягає задоволення позов в частині стягнення пені, інфляційних та річних.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача, оскільки, за наслідками розгляду справи у позові відмовлено повністю.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Марше Україна" ( 04112, м. Київ, вул. Гонти,7,кв.107) .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Астан" (62472, Харківська область, Харківський район, вул. Дніпропетровська, 223, кімната 6-9) .
Повне рішення складено "16" липня 2020 р.
Суддя О.О. Присяжнюк