Номер провадження: 22-ц/813/3933/20
Номер справи місцевого суду: 501/191/16-ц
Головуючий у першій інстанції Тимко М.Л.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
30.06.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Соколової Карини Вікторівни на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,
У січні 2016 року представник ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , який в ході розгляду справи уточнив та остаточно просив в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту від 03 жовтня 2008 року № 2008/661/Ф03.14/133 звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів з встановленням ціни, не нижчої за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом у межах процедури виконавчого провадження.
Позов мотивовано тим, що 03 жовтня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №2008/661/Ф03.14/133, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 65 000 дол. США зі сплатою 15 % річних за користування кредитними коштами та з кінцевим терміном повернення до 02 жовтня 2023 року.
Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач передав у іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
Посилаючись на те, що в обумовлені строки позичальник ОСОБА_2 своїх зобов'язань по поверненню кредиту і сплаті відсотків не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 58 029, 75 дол. США, представник ПАТ «Укрсоцбанк» просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 03 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Соколова Карина Вікторівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 листопада 2016 року та ухвалити нове, яким вимоги банку задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задоволено, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту № 2008/661/Ф03.14/133 від 03 жовтня 2008 року станом на 18 лютого 2015 року в розмірі 58 029,45 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 50 850,88 дол. США і заборгованості за відсотками у розмірі 7 178,57 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру загальною площею 61,4 кв.м, жилою площею 30,4 кв.м, по АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Стрижак З.І. 21 вересня 2005 року за реєстром № 5744, який зареєстрований у Державному реєстрі правочинів 21 вересня 2005 року за № 845792 і зареєстрований в КП Бюро технічної інвентаризації м. Іллічівська 28 вересня 2005 року в реєстровій книзі НПР 42 за реєстровим № 44 на сторінці № 84 шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів за початковою ціною - 965 024 грн. на підставі звіту, проведеного суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом - товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ассіст» від 26 травня 2017 року.
Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.10.2019 року справу прийнято до провадження складом суду, визначеного у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та призначено розгляд справи на 07.04.2020 року на 14-00 г.
08.11.2020 року від представника ОСОБА_1 адвоката Гаврилюка П.С. до Одеського апеляційного суду надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи, з якої вбачається обізнаність представника ОСОБА_1 про скасування Верховним Судом в касаційному порядку рішення апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2017 року та направлення справи на новий апеляційний розгляд (том 2, а.с. 74).
Судове засідання з 07.04.2020 року відкладено на 30.06.2020 року на 15.30 годину.
Про дату, час та місце розгляду справи, призначеної на 30.06.2020 року на 15.30 годину представник ПАТ «Укрсоцбанк» повідомлений судовою повісткою 12 травня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням. Проте, до суду не з'явився, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.
Відповідно до поверненого до апеляційного суду повідомлення, ОСОБА_1 за адресою, яка нею зазначена при зверненні до апеляційного суду при поданні заперечень на апеляційну скаргу та при зверненні до Верховного Суду при поданні касаційної скарги, а саме: АДРЕСА_3 - відсутня, внаслідок чого в розумінні ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи на 30.06.2020 року на 15-30 г.
Крім того, представник ОСОБА_1 адвокат Гаврилюк П.С. був обізнаний про направлення Верховним Судом справи на повторний апеляційний розгляд, що вказував у заяві про ознайомлення з матеріалами справи у листопаді 2019 року і мав проявляти розумний інтерес до руху справи в суді апеляційної інстанції на протязі більше 6 місяців, що передували розгляду апеляційної скарги позивача по суті.
Відповідно до поверненого до апеляційного суду повідомлення, ОСОБА_2 за адресою реєстрації: АДРЕСА_4 не проживає, внаслідок чого в розумінні ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи на 30.06.2020 року на 15-30 г.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не явка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності належним чином повідомлених сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції всім зазначеним вимогам у повній мірі не відповідає.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
- 03 жовтня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 2008/661/Ф03.14/133, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 65 000 дол. США зі сплатою 15 % річних за користування кредитними коштами та з кінцевим терміном повернення до 02 жовтня 2023 року;
- 03 жовтня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач передав в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
Пунктом 4.4. кредитного договору встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Пунктами 4.5.1., 4.6.2. договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
-з наданого ПАТ «Укрсоцбанк» розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 2008/661/Ф03.14/133 від 03 жовтня 2008 року вбачається, що заборгованість з погашення кредиту у позичальника виникла з квітня 2014 року, а за погашення відсотків - з грудня 2014 року.
-згідно із звітом про незалежну оцінку вартості квартири АДРЕСА_2 , проведеного суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом - товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ассіст» від 26 травня 2017 року, початкова ціна предмета іпотеки станом на 26 травня 2017 року становить 965 024 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що у квартирі АДРЕСА_2 , яка є предметом іпотеки, проживає дитина відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому звернення стягнення на вказану нерухомість порушить її права.
Проте повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказаний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-1 Оце 18) та від 04 липня 2018 року у справі 310/11534/13-ц (провадження № 154цс18).
У справі яка переглядається, судом встановлено, що пунктом 4.4. кредитного договору передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такої зміни.
Ураховуючи те, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_2 здійснив 10 листопада 2014 року, відповідно до пункту 4.4. кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 календарних днів від цієї дати, тобто 12 лютого 2015 року.
Банком надано розрахунок заборгованості у відповідності до якого заборгованість за кредитним договором станом на 06.01.2016 року складає за тілом кредиту - 47 850,88 доларів США, заборгованість за відсотками 10178,57 доларів США, пені за несвоєчасне повернення кредиту 1 424,20 доларів США, пені за несвоєчасне повернення відсотків 3 246,99 доларів США, а всього в сумі 62 700,64 доларів США, в рахунок часткового погашення якої позивачем заявлено вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів.
Разом з тим, заборгованість за кредитним договором станом на 12.02.2015 року за тілом кредиту становила 47516,13 доларів США, за пенею за несвоєчасне повернення кредиту - 8,06 доларів США, за пенею за несвоєчасне повернення відсотків 84,66 доларів США.
Що стосується заборгованості за відсотками, то ця заборгованість розрахована банком в сумі 10 178,57 доларів США і складається з відсотків, які нараховані за весь час користування кредитом до 06.01.2016 року за процентною ставкою, передбаченою умовами договору - 61 240,66 доларів США, процентів, які нараховані на прострочену заборгованість за кредитом - 418,64 доларів США за вирахуванням фактично сплачених процентів у розмірі 51 480,73 доларів США, що визнається банком і враховано ним у розрахунку заборгованості (61 240,66+418,64-51 480,73).
Проте, з урахуванням того, що строк дії договору в розумінні п. 4.4. сплив 12.02.2015 року, а Банком нараховані проценти за ставкою, передбаченою умовами кредитного договору, після 12.02.2015 року, заборгованість за процентами підлягає зменшенню на дану суму нарахувань, яка становить 6 145,09 доларів США за поточною заборгованістю та 414,52 доларів США за простроченою заборгованістю, а всього на 6 559,61 доларів США. При цьому, колегія суддів враховує, що вимог про стягнення процентів у відповідності до ст. 625 ЦК України позивачем не заявлено.
Аналогічну позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) та від 04 липня 2018 року у справі 310/11534/13-ц (провадження №154цс18), яка застосовується апеляційним судом у відповідності до ч.2 ст. 416 ЦПК України.
Тому розмір заборгованості за процентами становить 3 618,96 доларів США (10 178,57 - 6 559,61).
З урахуванням наведеного та враховуючи, що від відповідача та її представника під час розгляду справи в суді першої інстанції не надходило заяви про застосування позовної давності (спеціальної позовної давності до неустойки), сума заборгованості станом на 12.02.2015 року становить: за тілом кредиту - 47516,13 доларів США, за процентами за користування кредитом - 3618,96 доларів США, за пенею за несвоєчасне повернення кредиту - 8,06 доларів США, за пенею за несвоєчасне повернення відсотків 84,66 доларів США, а всього 51 227, 78 доларів США.
При цьому колегія суддів в частині розрахунку пені звертає увагу на таке.
Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.
Саме такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/26293/16-ц від 20 березня 2019 року.
Банк заявляючи позовні вимоги про стягнення пені за прострочення зобов'язання з повернення тіла кредиту та сплати процентів в іноземній валюті з 13.01.2015 по 12.02.2015 року, сам розрахунок пені здійснив в іноземній валюті, застосувавши еквівалент у гривні, що в цілому узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/26293/16-ц від 20 березня 2019 року. Проте згідно з п. п. 4.1.1 п. 4.1 кредитного договору передбачено, що у разі прострочення Позичальником термінів сплати Ануїтетних платежів, визначених у п. 1.1.1. цього Договору, що визначені у додатку № 1 позичальник сплачує Кредиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період за щоденно кожний день прострочення, але не більше одного року з моменту виникнення цієї заборгованості.
Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням у національній валюті України - гривні і при цьому пеня у гривні повинна обчислюватись на момент щоденного прострочення зобов'язання.
Водночас, розрахунок пені, який подано кредитором, здійснено не щоденно, тоді як у період з 13.01.2015 року по 12.02.2015 року курс долара США до національної валюти змінювався неодноразово, як вбачається з офіційного сайту НБУ «архів валютних курсів. Форма пошуку за період» - становив в мінімальному значенні 22.01.2015 року - 1576, 7642 за 100 доларів США, в максимальному значенні 11.02.2015 року -2555,8067 за 100 доларів США, в той час, як позивач застосував до всього періоду нарахування курс на 06.01.2016 року (на дату фактичного розрахунку заборгованості), який тоді становив 2 378,3691 грн. за 100 доларів США, що не узгоджується з порядком нарахування пені передбаченого п. 4.1 кредитного Договору № 2008/661/Ф03.14/133 від 03 жовтня 2008 року.
Враховуючи наведене, пеня за період з 13.01.2015 року до 12.02.2015 року за прострочення зобов'язання з повернення тіла кредиту складає 8,06 доларів США, що з урахуванням курсу НБУ в мінімальному значенні 1576,7642 - за 100 доларів США, становить 127 грн. 08 коп., а пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом за цей же період складає 84,66 доларів США, що становить 1334 грн. 89 коп.
Таким чином заборгованість за пенею за прострочення зобов'язання з повернення тіла кредиту в рахунок погашення якої заявлені вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки становить 127 грн. 08 коп., а за пенею за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 1334 грн. 89 коп. Решта заявлених вимог про стягнення пені задоволенню не підлягає.
Враховуючи наведене, вимоги банку про стягнення заборгованості, в рахунок якої заявлені вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими за кредитом у розмірі 47 516,13 доларів США, за процентами за користування кредитом - 3 618,96 доларів США, а всього 51 135,09 доларів США та пені за прострочення зобов'язання з повернення кредиту 127 грн. 08 коп., пені за прострочення процентів за користування кредитом - 1334 грн. 89 коп., а всього 1 461 грн. 97 коп.
Решта заявлених вимог щодо процентів за користування кредитом, в тому числі за прострочення кредиту в загальній сумі 6 559,61 доларів США, заборгованості за пенею за основним боргом 1416,14 доларів США та за пенею за процентами - у розмірі 3 162,33 доларів США (розрахованої після 12.02.2015 року), що виходить за межі, які визнані апеляційним судом обґрунтованими і такими, що відповідають встановленим обставинам і законодавству, а також, що виходять за межі пені за прострочення зобов'язання з повернення тіла кредиту та процентів за користування кредитом в іноземній валюті, який розрахований апеляційним судом в цій постанові в сумі з еквівалентом у гривні за курсом в мінімальному значенні у період прострочення до закінчення строку кредитування - слід залишити без задоволення з підстав та обґрунтувань, наведених в цій постанові суду апеляційної інстанції.
Що стосується звернення стягнення на предмет іпотеки, то колегія суддів виходить з такого.
Враховуючи, що під час вирішення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за основним зобов'язанням, суд має перевірити правильність самого розрахунку заборгованості, відсутність обмежень щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку відповідно до обраного іпотекодержателем способу звернення стягнення, то з урахуванням наведених в цій постанові обґрунтувань вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариства «Укрсоцбанк» за кредитним договором № 2008/661/Ф03.14/133 від 03 жовтня 2008 року на загальну суму 51 135,09 доларів США (47 516,13 + 3 618,96) та 1 461 грн. 97 коп. (127,08+1334,89) слід звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві власності майновому поручителю ОСОБА_1 шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом в межах процедури виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 416 ч.2 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (касаційне провадження № 14-112цс 19) для забезпечення передбачуваності правозастосованої практики й ефективного захисту прав сторін договору іпотеки, відступаючи від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 6- 3034цс 16 дійшла такого висновку.
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) одним із способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій покупцеві (статті 38 Закону).
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь- якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
Частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних тогах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
За змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (статті 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили.
У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві власності майновому поручителю ОСОБА_1 , шляхом її продажу на прилюдних торгах.
Що стосується правомірності заявлених вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в контексті того, що у спірній квартирі проживає неповнолітня дитина і звернення стягнення порушить її права, то колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно зі статтею 32 Цивільного кодексу України, статтею 177 Сімейного кодексу України та статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 глави 1 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю малолітніх осіб, а також осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів.
У зв'язку з наведеним необхідно виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.
Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки), не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
З матеріалів справи вбачається, що неповнолітня дитина ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 - тобто після укладення її матір'ю іпотечного договору від 03.10.2008 року, на підставі якого вона в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 передала належну їй на підставі договору дарування від 21.09.2005 року спірну квартиру в іпотеку Банку.
Тобто в даному випадку укладення іпотечного договору не потребувало попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Договір іпотеки його сторонами не оскаржений і недійсним в судовому порядку не визнаний. Також не встановлено факт нікчемності даного договору.
Слід зазначити, що іпотеко держатель не заявив вимог про виселення з квартири, яка є предметом іпотеки осіб, які там проживають.
Сама по собі наявність факту реєстрації дитини в предметі іпотеки не означає автоматичну неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію.
З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для захисту прав іпотекодержателя відповідно до обраного ним способу.
При цьому, колегія суддів враховує, що звіт про оцінку виконаний у травні 2017 року і на час нового апеляційного розгляду сплило 3 роки після проведення оцінки, внаслідок чого визначена ціна квартири у травні 2017 року не може бути врахована на час ухвалення апеляційним судом даного судового рішення.
Іншого звіту вартості спірної квартири учасники справи не подали.
Колегія суддів враховує позицію Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2018 року справа № 245/3619/15-ц згідно з якою само по собі не зазначення в резолютивній частині судового рішення початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не є безумовною підставою для його скасування.
При цьому учасники справи не позбавлені можливості встановити таку ціну на стадії виконання судового рішення.
Враховуючи наведене і приймаючи до уваги зміст заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за можливе задовольнити заявлені вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів з встановленням початкової ціни, не нижчої за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом у межах процедури виконавчого провадження.
Разом з тим 07 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна іншого житла, яке б належало ОСОБА_1 на праві власності крім квартири, яка є предметом іпотеки, немає.
Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що спірна квартира використовується ОСОБА_1 , як місце постійного проживання і відсутні відомості про те, що у неї знаходиться у власності інше нерухоме житлове майно, що технічні характеристики спірної квартири підпадають під вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у колегії суддів відсутні підстави для незастосування Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в частині відстрочення виконання рішення суду стосовно звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 (колишнє АДРЕСА_5 загальною площею 61,4 кв. м, жилою площею 30,4 кв. м., яка належить ОСОБА_1 .
При цьому таке відстрочення виконання судового рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії вказаного закону не є звільненням від його виконання.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Соколової Карини Вікторівни підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до заявлених вимог в обраний іпотекодержателем спосіб із зазначенням в резолютивній частині рішення про відстрочення виконання рішення суду на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Соколової Карини Вікторівни - задовольнити частково.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 листопада 2016 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - задовольнити частково.
В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту № 2008/661/Ф03.14/133 від 03 жовтня 2008 року станом на 12 лютого 2015 року в загальному розмірі 51 135,09 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 47 516,13 доларів США і заборгованості за відсотками у розмірі 3 618,96 доларів США, пені в загальному розмірі 1 461 грн. 97 коп., яка складається з пені за прострочення зобов'язання з повернення кредиту 127 грн. 08 коп., пені за прострочення процентів за користування кредитом - 1334 грн. 89 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру загальною площею 61,4 кв.м, житловою площею 30,4 кв.м, по АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Стрижак 3.І. 21 вересня 2005 року за реєстром № 5744, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 21 вересня 2005 року за № 845792, зареєстрованого в КП «Бюро технічної інвентаризації» м. Іллічівська 28 вересня 2005 року в реєстровій книзі №ПР 41 за реєстровим № 44 на сторінці № 84, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів з встановленням початкової ціни, не нижчої за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом у межах процедури виконавчого провадження.
На час дії мораторію встановленого у зв'язку із набранням чинності 07 червня 2014 року Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України, відстрочити виконання рішення суду стосовно звернення стягнення на двокімнатну квартиру загальною площею 61,4 кв.м, житловою площею 30,4 кв.м, по АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Стрижак 3.І. 21 вересня 2005 року за реєстром № 5744, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 21 вересня 2005 року за № 845792, зареєстрованого в КП «Бюро технічної інвентаризації» м. Іллічівська 28 вересня 2005 року в реєстровій книзі №ПР 41 за реєстровим № 44 на сторінці № 84, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів з встановленням початкової ціни, не нижчої за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом у межах процедури виконавчого провадження.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено: 14.07.2020 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова