Номер провадження: 33/813/228/20
Номер справи місцевого суду: 523/16871/19
Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.
Доповідач Кадегроб А. І.
03.07.2020 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду - Кадегроб А.І., за участі: секретарки судового засідання - Тьосової Я.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Конева К.С., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Суворовського районного суду м. Одеси від 26.11.2019 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,-
Постановою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 26.11.2019
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 10 200 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384 гривень 20 копійок в дохід держави.
Згідно постанови, відповідно до адміністративних матеріалів, які надійшли до суду ОСОБА_1 , у порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху, 19.10.2019 приблизно о 18 годині 10 хвилини в Одеській обл., м. Ананьїв керував автомобілем «Volkswagen», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (нестійка хода, почервоніння очей, різкий запах алкоголю з порожнини роту). Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків.
19.10.2019 за цим фактом, співробітниками поліції у відношенні водія ОСОБА_2 складений протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №201329 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
На дану постанову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена постанова є незаконною, протокол про адміністративне правопорушення складено з порушеннями, в матеріалах справи відсутні докази його винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення. Просить оскаржену постанову скасувати, провадження у справі закрити.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що він не перебував в стані алкогольного сп'яніння, не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння; особи, зазначені в протоколі як свідки, були відсутні під час зупинки автомобіля, до нього не наближались, а тому не могли ідентифікувати наявність в нього ознак сп'яніння; пояснення свідків містять в собі істотні суперечності та надані зі слів поліцейських. Крім цього вказує, що на місці події не велась відеофіксація, що є порушенням вимог законодавства України про адміністративні правопорушення. Також зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення суперечить вимогам ст. 256 КУпАП, в зв'язку з тим, що не містить пояснень ОСОБА_1 , так само як і відсутні зазначені пояснення в матеріалах справи. Вказує, що справу суддею районного суду розглянуто за відсутності апелянта, хоча останній подав заяву про відкладення розгляду справи в зв'язку з пошуком захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, думку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Конева К.С., які повністю підтримали вимоги апеляційної скарги; дослідивши матеріали справи та вимоги апеляційної скарги, суддя апеляційного суду приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Вимогами ст. 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ч. 1 ст. 268 КУпАП визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 суддею суду першої інстанції не були дотримані вимоги закону щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, що призвело до прийняття судового рішення, яке вимогам закону не відповідає, а викладені в постанові судді висновки щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним правопорушення не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до вимог чинного законодавства України про адміністративні правопорушення звернуто увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. Суди мають неухильно виконувати вимоги ст. 268 КУпАП щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Як видно із справи, судовий розгляд в суді першої інстанції було проведено без участі ОСОБА_1 (а. с. 17).
Відповідно до матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 подав заяву про відкладення судового розгляду справи терміном не більш як на 10 діб, з метою пошуку адвоката та надання йому якісної правової допомоги (а. с. 16). Однак, не звертаючи уваги на вищезазначену заяву, справу було розглянуто за відсутності ОСОБА_1 , а тому останній, на думку судді апеляційного суду, був позбавлений можливості реалізувати своє право доступу до правосуддя. Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 копії постанови судді районного суду, що є порушенням ст. 285 КУпАП.
Згідно зі ст. ст. 280, 283 КУпАП постанова судді в адміністративній справі повинна бути законною й обґрунтованою.
Постанова судді районного суду щодо ОСОБА_1 цим нормам закону не відповідає.
Розгляд справи без участі ОСОБА_1 слід визнати порушенням його права на захист, передбачене ст. 268 КУпАП.
Таким чином, суддя апеляційного суду приходить до висновку про те, що суддею районного суду безпідставно обмежено права ОСОБА_1 , передбачені ч. 1 ст. 268 КУпАП, зокрема, не дослідивши усіх обставин справи та не надавши йому можливості прийняти участь у судовому засіданні, накладено адміністративне стягнення, в зв'язку з чим, оскаржена постанова підлягає безумовному скасуванню.
Згідно з протоколом серії ДПР18 №201329 від 19.10.2019, ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він, у порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху, ч. 1 ст. 130 КУпАП, 19.10.2019 приблизно о 18 годині 10 хвилини в Одеській обл., м. Ананьїв керував автомобілем «Volkswagen», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (нестійка хода, почервоніння очей, різкий запах алкоголю з порожнини роту). Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків (а. с. 2).
Однак, зазначені у протоколі обставини не знайшли свого підтвердження у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з п. п. 6-7 Розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі Інструкція), затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України, 09.11.2015 №1452/735, огляд на стан алкогольного сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я).
Відповідно до положень п. 1.3, п. 3.3. Розділу ІІІ «Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них», затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року №100, необхідність відеофіксації: «використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованість діяльності патрульної поліції». Випадки застосування такого превентивного заходу: «нагрудна відеокамера (відео реєстратор) повинна активуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відео-зйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; при перевірці документів; при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; при наданні допомоги особам; у випадках, коли усвідомлення особою факту відео-фіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації. Відповідно до п. 3.5 Розділу ІІІ Інструкції, «після активації нагрудної відеокамери (відео реєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно».
Однак, до матеріалів справи не долучено відеозапис з нагрудних камер працівників патрульної поліції, які здійснювали оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Допитаний в апеляційному суді ОСОБА_1 зазначив, що відеофіксація на місці події поліцейськими не здійснювалась.
Згідно з п. 6 Розділу ІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України, 09.11.2015 №1452/735, огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків. Не можуть бути залучені як свідки поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.
Зі змісту, долученого до матеріалів справи, протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що під час відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння, були присутні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 2, 3, 4).
За результатами дослідження письмових пояснень свідків адміністративного правопорушення, апеляційним судом встановлено, що вони містять в собі істотні суперечності, що викликає сумнів у неупередженості свідків.
Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_4 , долучених до матеріалів справи, пояснення розпочато о 18.15 годині, закінчено о 18.20 годині, тоді як із тексту пояснень, ОСОБА_4 був запрошений 19.10.2019 біля 18.30 годині поліцейськими в якості свідка (а. с. 4).
Вказане свідчить про неможливість надання свідком ОСОБА_4 пояснень поліцейським за фактом адміністративного правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , у проміжок часу з 18.15 до 18.20 години (як зазначено в поясненнях), так як ОСОБА_4 лише о 18.30 був запрошений поліцейськими в якості свідка.
При цьому, згідно протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 вчинив правопорушення 19.10.2019 о 18.10 годині (а. с. 2).
Такі ж самі сумніви викликають пояснення свідка ОСОБА_3 , яка була запрошена поліцейськими в якості свідка лише о 18.25 (а. с. 3).
Суддя апеляційного суду вважає, що матеріали справи містять в собі обґрунтовані сумніви в можливості ОСОБА_4 та ОСОБА_3 бути свідками вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, так як були запрошені поліцейськими через 20 та 15 хвилин після події.
Таким чином, суддя апеляційного суду приходить до висновку, що пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 містять в собі суперечності, а також не відповідають обставинам адміністративного правопорушення, зазначеним в протоколі про адміністративне правопорушення, що викликає сумнів у їх неупередженості.
В зв'язку з чим суддя апеляційного суду приходить до висновку, що письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 неможливо визнати належним доказом, а тому доводи апеляційної скарги про те, що пояснення свідків є формальними та сумнівними, підтверджені матеріалами справи.
Апеляційним судом неодноразово викликались в судові засідання вищезазначені свідки для перевірки доводів апеляційної скарги, однак, останні не з'явились до апеляційного суду, будь-яких причин своєї неявки суду не повідомили.
Крім цього, в судовому засіданні апеляційного суду захисником ОСОБА_1 - адвокатом Коневим К.С. надано довідку, видану Ананьївською Другою сільською радою Ананьївського району Одеської області, згідно якої вбачається, що адреса місця проживання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зазначена як вул. Третя дільниця, м. Ананьїв, Одеської обл., - не існує.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що свідки, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, в судові засідання апеляційного суду неодноразово на виклики не з'являлися, причини своєї неявки не повідомляли, приймаючи до уваги наявні в показаннях свідків протиріччя щодо обставин адміністративного правопорушення, суддя апеляційного суду вважає, що пояснення зазначених осіб не можуть визнаватися доказами винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Також, для перевірки доводів апеляційної скарги, неодноразово викликались до апеляційного суду поліцейські Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області: ОСОБА_5 В.С., ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які оформляли матеріали про адміністративне правопорушення.
Зазначені поліцейські до апеляційного суду не з'явилися, причини неявки не повідомили.
З метою перевірки доводів апеляційної скарги, за клопотанням захисника ОСОБА_1 - адвоката Конева К.С. в апеляційному суді був допитаний свідок ОСОБА_8 .
Вказаний свідок пояснив, що, зазначеного в протоколі про адміністративне правопорушення числа, йому зателефонував ОСОБА_1 та повідомив що поліцейські відносно нього складають протокол про адміністративне правопорушення. Після цього, ОСОБА_8 разом із сестрою ОСОБА_1 приїхав на місце події. Коли вони приїхали, то побачили, що автомобіль ОСОБА_1 був зупинений, біля нього стояли поліцейські. Будь-яких інших осіб поруч свідок не бачив. Поліцейські запропонували ОСОБА_8 відвести автомобіль ОСОБА_1 додому. Коли вони їхали додому, ОСОБА_8 був за кермом, а ОСОБА_1 сидів поруч, жодних ознак алкогольного сп'яніння свідок не помітив у ОСОБА_1 , на його думку, ОСОБА_1 був зовсім тверезим.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Дослідженням вищевказаного протоколу встановлено, що він не відповідає вимогам ч. 1 ст. 256 КУпАП, так як в ньому не зазначено повністю місце вчинення правопорушення, неповністю вказано адресу свідка ОСОБА_4 , а також відсутні пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 (а. с. 2).
Також пояснення ОСОБА_1 не долучено до матеріалів справи взагалі.
Суд першої інстанції на вищевказані порушення та протиріччя уваги не звернув, належної оцінки їм не надав та кваліфікував дії ОСОБА_1 як керування транспортним засобом особою в стані алкогольного сп'яніння та відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння, не мотивувавши своє рішення належним чином на підставі належних та допустимих доказів.
Вищевикладене свідчить про істотну неповноту і однобічність розгляду справи, які в сукупності з допущеними судом процесуальними порушеннями порядку розгляду справи є безумовною підставою для скасування оскарженої постанови.
Разом з цим, апеляційним судом не встановлено доказів, які свідчили би про наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме - не знайшов свого підтвердження факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та відмови від проходження ним огляду на стан сп'яніння.
Викладені обставини свідчать про відсутність в матеріалах справи доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і, відповідно, про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.
Суддя апеляційного суду звертає увагу також на те, що процес про адміністративне правопорушення цілком пов'язаний з презумпціями процесу кримінального, оскільки Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення (рішення по справах «Надточій проти України» та «Гурепка проти України»).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції передбачає, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення". Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (рішенні у справі "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 р.)
Склад правопорушення включає в себе наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Виходячи з положень ст. 8, ст. 62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
У рішенні по справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії" ЄСПЛ зазначив, що п. 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.
Рішенням ЄСПЛ, від 14 жовтня 2010 року, у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Встановлені апеляційним судом обставини свідчать про відсутність в матеріалах справи доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а відповідно і складу адміністративного правопорушення, в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржена постанова - скасуванню, з закриттям провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість апеляційної скарги в цілому, у зв'язку з чим вважає за необхідне її задовольнити, а оскаржену постанову - скасувати, провадження по справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 7, 247, 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову судді Суворовського районного суду м. Одеси від 26.11.2019 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Кадегроб