16.07.20
22-ц/812/974/20
Провадження № 22-ц/812/974/20 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.
16 липня 2020 року м. Миколаїв
справа № 490/7825/17-ц
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Данилової О.О.,
суддів:Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,
переглянувши в апеляційному порядку у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом
акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до
ОСОБА_1
про стягнення кредитної заборгованості
за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»(далі - КБ «ПриватБанк») на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 11 березня 2019 року суддею Чулупом О.С. в приміщенні цього ж суду (дата складання повного рішення не зазначена),
У вересні 2017 року КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позивач зазначав, що 14 січня 2014 року ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець, підписав Заяву про відкриття поточного рахунку, підтвердивши своїм підписом, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає договір про надання банківських послуг (далі - Договір). За умовами договору відповідачу на поточний рахунок встановлено кредитний ліміт в розмірі 3000 грн. 20 серпня 2015 року господарська діяльність відповідачем припинена.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов Договору станом на 15 червня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 18 254, 85 грн., з яких 2 768, 88 грн. заборгованість за тілом кредиту, 4 800 грн. - за відсотками, 6 980, 72 грн. пені та 3 711, 21 грн. комісії, які банк просив стягнути з боржника.
Відповідач ОСОБА_1 своєї позиції щодо позову не висловив, участі у судових засіданнях не приймав, процесуальні документи та судові виклики в судове засідання отримував (а.с. 38, 40).
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2019 року у задоволенні позову КБ «ПриватБанк» відмовлено з підстав недоведеності існування між сторонами кредитних правовідносин.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просило рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт посилався на те, що суд першої інстанції дав неналежну оцінку наданих доказів, а саме безпідставно дійшов висновку про недоведеність факту кредитних відносин між сторонами та обов'язків відповідача, не звернувши належної уваги на витяг з особового рахунку № НОМЕР_1 , що є первинним банківським документом, які є підтвердженням кредитних відносин та здійснення розрахунків за умовами Договору. Кредитний договір та свої обов'язки за його умовами відповідач не оспорював.
Правом відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористався.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи, які повідомлені про розгляд справи належним чином (а.с. 131, 132).
Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що надана банком Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послугу, не містить волевиявлення ОСОБА_1 на отримання кредитних коштів. Виписка з особистого рахунку відповідача № НОМЕР_1 , не є первинним банківським документом, передбаченим пунктом 1.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Ініціювання переказів здійснюється, зокрема, за такими платіжними документами як платіжне доручення, якого позивач суду не надав. На підставі встановлених обставин суд дійшов висновку про недоведеність банком факту надання ОСОБА_1 кредитних коштів, відповідно і обов'язку відповідача щодо повернення кредиту та відповідальності за порушення кредитних зобов'язань.
Проте не з усіма висновками суду можна погодитись з таких підстав.
Так, згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У відповідності зі статтею 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад.»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК ).
Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день простроченого виконання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (стаття 549 ЦК).
З матеріалів справи вбачається, що 14 січня 2014 року ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець, підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Заяву про відкриття рахунку у КБ «ПриватБанк» - поточного (№ НОМЕР_1 ) та карткового - (№ НОМЕР_2 ) (а.с. 14, 14-зворот).
У заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ОСОБА_1 висловив свою згоду з тим, що його заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складають Договір банківського обслуговування.
Відповідно до пункту 3.2.1.1.1 Умов та Правил надання банківських послуг (далі - Умов) кредитний ліміт на поточний рахунок (далі - кредит) надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта в межах кредитного ліміту.
Кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди ( пункт 3.2.1.1.3 Умов)
За використання кредитного ліміту Умовами передбачено сплату комісії (пункт 3.2.1.4.4).
Умовами передбачені і підстави відповідальності клієнта за порушення умов кредитування (пункти 3.2.1.4.1.3) .
На підтвердження умов кредитування позивач надав витяг з Тарифів банку, ознайомлення з якими ОСОБА_1 засвідчив особистим підписом в Заяві, якими також передбачено сплата пені (згідно з договором та комісія за користування кредитним лімітом) щомісячна від суми максимального сальдо кредиту - 0,9% (а.с. 23-24).
Цього ж дня отримав кредитну картку зі строком дії - до липня 2017 року.
У день отримання кредитної картки кредитний ліміт встановлено у розмірі 1 000 грн., з 31 січня 2014 року збільшено до 3 000 грн. (а.с. 25, 121).
Відповідно до виписки з рахунку№ НОМЕР_1 ОСОБА_1 використовував кредитні кошти у період з 14 січня 2014 року до 13 лютого 2014 року (а.с.26, 80-81).
20 серпня 2015 року ОСОБА_1 знято з обліку як фізичну особу-підприємця (а.с. 28).
Загальна заборгованість за тілом кредиту, з урахуванням частково внесених платежів, склала 2 762,88 грн., яка за умовами кредитування з 2 червня 2014 рахується як прострочена заборгованість за тілом кредиту.
Відповідно до Постанови Правління НБУ від 5 листопада 2014 року №705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (розділ VІІ пункт 5).
Отже, встановивши за наданими банком доказами розмір заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2762,88 грн., апеляційний суд вважає вимоги позивача в цій частині законними та обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам статей 526, 610, 612, 1046, частина 2 статті 1054 ЦК та пункту 3.2.1.1.3 Умов.
Щодо стягнення процентів за користування кредитом.
Згідно пункту 3.2.1.4.1.2 Умов за сумами кредиту, отриманими клієнтом до 31 січня 2015 року включно, клієнт сплачує банку за користування кредитом 36 відсотків річних, починаючи з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню.
Пунктом 3.2.1.4.1.3. передбачено за сумами кредиту, отриманого у цей же період у разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань клієнт сплачує банку 56 % річних від залишку непогашеної заборгованості.
Отже, сплату процентів за користування кредитними коштами передбачено не тільки нормами цивільного законодавства, а й Умовами, ознайомлення з якими відповідач засвідчив особистим підписом в заяві від 14 січня 2014 року.
Відповідно до наданого банком суду апеляційної інстанції витягу з рахунку №267105329656 (процентний) в межах заявлених позовних вимог станом на 15 червня 2017 року, тобто в межах дії кредитної картки (а.с.82 -110), а також розрахунку заборгованості проценти відповідачеві до 1 червня 2014 року нараховувались в розмірі 24 % річних, а з 1 липня 2014 року - в розмірі 56 % річних, що було передбачено Умовами.
За таким розрахунком розмір заборгованості за процентами станом на 15 червня 2017 року складає 4800,04 грн.
Будь-яких заперечень від відповідача щодо необізнаності з умовами кредитування, в тому числі процентною ставкою, або розміром нарахованих банком процентів, до суду не надходило.
Отже, апеляційний суд вважає, що вимоги позивача про стягнення процентів в розмірі 4800,04 грн. не перевищують розмір процентів передбачених пунктами 3.2.1.4.1.2 та 3.2.1.4.1.3 Умов, а тому підлягають задоволенню в межах позовних вимог відповідно до статті 1048 ЦК.
Щодо стягнення комісії.
Пункт 3.2.1.4.4. клієнт сплачує банку комісію за використання ліміту відповідно до пунктів 3.2.1.1.6., 3.2.1.2.3.2., 1 числа кожного місяця в розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами та Правилами надання банківських послуг. Банк може на свій розсуд не стягувати зазначену комісію в разі, якщо максимальне сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній календарний місяць не перевищувало 100 грн. Сума стягуваної комісії не менше за 200 грн.
Такий же розмір комісії передбачений Тарифами банку (а.с. 20, 24).
Разом з тим, відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Встановивши в Умовах (пункти 3.2.1.4.4 Умов) сплату щомісячної комісії за надання та управління кредитом позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику.
Така правова позиція неодоноразово висловлювалась та застосовувалась Верховним судом України (постанова від 16 листопада 2016 року у справі №234/169/15ц) та підтримана практикою Верховного Суду (КС) (постанова від 11 квітня 2018 року у справі 127/18820/155ц)
Отже, апеляційний суд не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_1 3711,21 грн. заборгованості за комісією.
Щодо стягнення пені.
Пунктом 3.2.1.4.1.3. (абзац 1) Умов передбачено, що у разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права банку на встановлення іншого терміну повернення кредиту, передбаченого Умовами та Правилами надання банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язання.
Проте, на підтвердження розміру нарахованої пені позивач надав суду лише розрахунок заборгованості (а.с. 26), з якого неможливо встановити правильність застосування абзацу 1 пункту 3.2.1.4.1.3 Умов, зокрема застосований розмір облікової ставки НБУ у той чи інший період.
До того ж розрахунок заборгованості, складений самим банком, не має статусу первинного документу і його використання під час врегулювання спірних питань не передбачено пунктом 5 розділу VІІ постанови Правління НБУ від 5 листопада 2014 року №705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів».
Розмір розрахованої пені витягом з рахунку боржника не підтверджено.
За таких обставин апеляційний суд вважає вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 пені в розмірі 6 980, 72 грн. недоведеною належними доказами.
Отже, при відсутності заперечень боржника суд вважає встановленим факт порушення відповідачем ОСОБА_1 умов кредитування за договором від 14 січня 2014 року, та належно доведеними вимоги КБ «ПриватБанк» про стягнення з боржника заборгованості за тілом кредиту та процентами станом на 15 червня 2017 року в загальному розмірі 7 562,92 грн., в тому числі 2 762,88 грн. за тілом кредиту та 4800,04 грн. за процентами.
Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі апеляційних скарг.
Виходячи з принципу пропорційності відшкодування розміру задоволених позовних вимог та враховуючи судові витрати банку (1 600 грн. та 2 400 грн.), позивачеві підлягає відшкодуванню 1 657, 20 грн.
Керуючись статями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження не відома, НОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001 м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 14 січня 2014 року станом на 15 червня 2017 року в загальному розмірі 7 562, 92 грн. та 1 657, 20 грн. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.О.Данилова
Судді: В.В.Коломієць
Н.О.Шаманська
Повну постанову складено 16 липня 2020 року