Справа № 749/296/20
Номер провадження 2/749/171/20
"14" липня 2020 р. м. Сновськ
Щорський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого-судді Шаповал З.О.
секретаря Мирошниченко А.М., Михалевич М.В.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Сновськ цивільну справу №749/296/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості,-
У квітні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 на його користь суми боргу та відсотків за договором позики від 31 травня 2017 року в розмірі 40 000 грн, інфляційних збитків 7212,00 грн та 3 % річних за три роки 3600 грн, а всього 50812 грн 00 коп. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 31 травня 2017 року позивач передав відповідачці ОСОБА_2 в борг 40 000 грн, про що вона написала підтверджуючу письмову розписку та уповноважила продати належний їй на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами разом з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 за довіреністю НМО від 31.05.2017. Відповідачка боргові зобов'язання не виконала та скасувала довіреність видану на ім'я позивача.
Ухвалою судді від 08.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі №749/296/20 за правилами спрощеного позовного провадження.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та пояснив, що у травні 2017 року до нього прийшла дочка відповідачки ОСОБА_3 та дуже просила позичити гроші для придбання сину військового одягу. Він вагався але погодився на тій умові, що якщо на випадок неповернення йому суми боргу він зможе реалізувати майно відповідачки. Оскільки ОСОБА_4 не мала у власності ніякого майна, то відповідачка у справі ОСОБА_2 - її мати, погодилась та видала довіреність на розпорядження її майном за адресою ОСОБА_4 на суму боргу написали розписку про отримання грошових коштів в борг в розмірі 40 000 грн. Фактично грошові кошти у нього позичала ОСОБА_4 та він передав їй гроші. Через півроку ОСОБА_4 почала переховуватись, не відповідала на дзвінки, її син погрожує позивачу фізичною розправою, тому позивач вирішив продати будинок який за довіреністю йому було передано у розпорядження, але як з'ясувалось, що ОСОБА_2 анулювала довіреність. Тому ніяким чином він тепер не може повернути суму боргу. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачка позовні вимоги не визнала та пояснила, що у травні 2017 році приїхала її дочка ОСОБА_4 та сказала, що знайшла людину, яка може позичити їй гроші у розмірі 40 000 грн під заставу будинку. Оскільки у дочки немає ніякого майна, а у неї на праві власності є будинок за адресою АДРЕСА_1 вони пішли до нотаріуса і ОСОБА_2 написала довіреність на розпорядження майном на ім'я позивача. Довіреність на розпорядження майном видавалась на випадок, коли ОСОБА_3 не поверне борг, то ОСОБА_1 в погашення боргу продасть будинок. В подальшому відповідачка анулювала видану довіреність. Розписку про отримання грошових коштів у розмірі 40 000 писали і вона і дочка ОСОБА_4 . Гроші отримала ОСОБА_4 .
Суд, вислухавши сторін, дослідивши письмові матеріали справи прийшов до наступного висновку.
З розписки вивченої в судовому встановлено, що 31 травня 2017 року ОСОБА_2 бере у ОСОБА_1 в борг під заставу майна (будинок) за адресою АДРЕСА_2 ( місце знаходження не зазначено). На строк до 31.05.2017 40 000 грн і якщо вона не поверне суму її майно переходить у розпорядження ОСОБА_1 (а.с.14). Відповідачка в судовому засіданні не заперечує, що писала зазначену розписку, але грошові кошти в борг брала ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_1 підтвердив, що гроші отримала ОСОБА_4 , яка не залучалася до справи в якості відповідача.
Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Виходячи з приписів ст.4 ЦПК України, відповідач це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.
Зазначене підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.01.2019 у справі № справа № 2-797/2008.
Відповідно до принципу диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема, фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша і третя статті 13 ЦПК України).
Відповідачем є особа чи держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 41).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі №552/6381/17.
Установивши, що ОСОБА_2 не отримувала грошових коштів від позивача, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до визначеного останнім відповідача, оскільки сукупність досліджених доказів приводить суд до переконання, що відповідачем по справі має виступати безпосередньо особа якій передавалися грошові кошти ОСОБА_4 .
Позивач ОСОБА_1 не позбавлений можливості, визначившись з належним відповідачем звернутися до нього з відповідним позовом.
Аналізуючи розписку складену відповідачкою ОСОБА_2 суд дозволяє дійти висновку, що розписка укладена сторонами 31.05.2017 за своєю правовою природою містить елементи договору застави майна.
Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст..577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках встановлених - законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків встановлених законом. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку встановлених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
Частиною першою статті 220 ЦК України встановлено, що уразі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Отже, написана 31 травня 2017 року розписка ОСОБА_2 для ОСОБА_1 в частині, що містить елементи договору застави є нікчемною, оскільки укладена в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчена, а тому не створює юридичних наслідків для сторін.
За викладених обставин позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 12,13, 76-81, 95, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, ЦПК України суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду через Щорський районний суд Чернігівської області.
Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зазначені вище процесуальні строки продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст рішення виготовлено 15.07.2020 року.
Суддя З.О.Шаповал