№ 201/12218/19
провадження 2/201/561/2020
16 липня 2020 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Плевако О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину на час навчання,
ОСОБА_1 30 жовтня 2019 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на час її навчання, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач у своєму позові посилається на те, що вона мешкала з відповідачем сім'єю і потім перебувала з цим відповідачем в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання в них народилася дитина: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя в них не склалося, виникали сварки і конфлікти, стало питання про розлучення, їх шлюб було рішенням суду розірвано; їх син після розлучення батьків залишився мешкати зі своєю матір'ю, з відповідачем вони мешкають окремо. Відповідач участі в вихованні і матеріальному забезпеченні сина не приймав. Позивачка вимушена була звертатися до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина до його повноліття, в добровільному порядку надавати допомогу на утримання сина, що продовжує навчання, не бажає. Зараз син сторін вже повнолітній і навчається в Університеті митної справи і фінансів 4 рівня акредитації денної форми навчання за контрактом, позивачка зараз працює, матеріально погано забезпечена, син стипендією за місцем навчання не забезпечується. Відповідач працює, отримує суттєві доходи, за рішенням суду не платить інші аліменти. Позивач просила стягувати з відповідача на її користь на утримання їх повнолітнього сина аліменти на час його навчання в розмірі ј частки заробітку відповідача щомісячно до досягнення сином 23 років, тобто лише на час його навчання, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та/або його представник в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Вказаним і матеріалами справи, на думку суду, зверненні до суду позовні вимоги визнав частково, вважав за можливе задоволення позову в твердій грошовій сумі 600 грн., просив винести рішення по закону і справу розглянути без його участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мешкали з відповідачем сім'єю, з 17 липня 1998 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від цього спільного мешкання і шлюбу в них народилася дитина: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя в них не склалося, виникали сварки і конфлікти, стало питання про розлучення, їх шлюб було рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2018 року розірвано, рішення набрало законної сили; їх син після розлучення батьків залишився мешкати зі своєю матір'ю, з відповідачем вони мешкають окремо. Відповідач участі в вихованні і матеріальному забезпеченні сина не приймав, в добровільному порядку регулярно надавати допомогу на утримання сина, що продовжує навчання, відповідач не бажає. Зараз син сторін вже повнолітній і навчається в Університеті митної справи і фінансів 4 рівня акредитації денної форми навчання за контрактом, позивачка зараз працює, але матеріально погано забезпечена, син стипендією за місцем навчання не забезпечується і знаходиться на забезпеченні матері. Відповідач офіційно працює, підприємець, отримує суттєві доходи, за рішенням суду не платить інші аліменти. Позивач фактично сама займається навчанням сина, його утриманням та лікуванням, має скрутне матеріальне становище, відповідач самостійно в добровільному порядку на утримання сина належну матеріальну допомогу не надає.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовні моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав :а виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з яким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Судом встановлено, що зараз відповідно до довідки № 124-30/943 від 17 вересня 2019 року ОСОБА_3 дійсно на сьогодні відповідно до наказу № 502 кс від 09 серпня 2018 року є студентом Університету митної справи і фінансів 4 рівня акредитації денної форми навчання за контрактом факультету економіки, бізнесу та міжнародних відносин, термін навчання до 30 червня 2022 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 зараз повнолітній, мешкає в м. Дніпрі з матір'ю, фактично не має свого постійного доходу крім допомоги матері, знаходиться на утриманні своєї матері, яка на теперішній час працює, але має скрутне матеріальне становище і потребує матеріальної допомоги, тому суд вважає можливим стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина на час його навчання. При цьому суд враховує ті обставини, що відповідач лише частково виплачував аліменти на утримання сина на користь матері в добровільному порядку, працює, має суттєві доходи; суд враховує і те, що відповідач не бажає виплачувати аліменти сину і за рішенням суду добровільно, інших неповнолітніх дітей не має, також тяжке матеріальне становище, але в змозі виплачувати заявлену позивачем суму. Син сторін також має скрутне матеріальне становище і потребує матеріальної допомоги від батька, тому суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина на час його навчання до досягнення ним 23 років в заявленій сумі ј частка заробітку відповідача щомісячно до закінчення навчання або досягнення 23 років. Суд враховує при цьому прожитковий мінімум в країні для працездатних осіб, а також те, що такі витрати (на аліменти на період навчання) повинна нести і мати, позивач, а виходячи з рівності батьків в обов'язках по відношенню до утримання своїх дітей, то половина таких витрат повинна нести і мати.
Стосовно додаткових витрат на час навчання суд виходить з наступного.
Положеннями ст. 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов'язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183 СК України); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185 СК України); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193 СК України); батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198 СК України).
Відповідно спи 185 Сімейного Кодексу України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести позивачка, як особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Разом з тим, статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При цьому, у визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Разом з тим, норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Таким чином, у даному випадку, коли син сторін потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення ним двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України (додаткові витрати на дитину) не застосовуються, оскільки ці правовідносини регулюються СК України (утримання дитини, яка продовжує навчання), а відтак з відповідача не може бути стягнуто на користь позивача частина витрат, які понесені позивачкою як додаткові витрати на утримання неповнолітньої дитини.
Саме такі висновки щодо застосування статті 185 СК України висловлені в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у проваджені № 6-1296цс15 та у Постанові Верховного Суду (колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду) від 29 січня 2018 року у справі № 622/373/16-ц, провадження № 61-1717св18.
Отже, в розумінні статті 185 СК України, додаткові витрати не можуть присуджуватися як на утримання дитини, так і стягуватись як на утримання дитини, оскільки як вже було зазначено вище додатковими витратами є витрати, що викликані особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Тобто, ці кошти є додатковими на відміну від коштів, які отримуються або мають бути отримані одним з батьків на утримання дитини.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини та ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, культурного, морального і соціального розвитку. Також, згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Відповідно до ч. З ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Враховуючи, що згідно ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України «Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку», який становив на одну особу в розрахунку на місяць.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет»: установити у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача чи їх дитини. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов'язання стосовно вiдповiдача (крім передбачених законом, зазначених в позові) відносно аліментів, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог, неможливість сплати аліментів - є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги можливу незгоду відповідача з частиною позову, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена. Позовні вимоги уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
Відповідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Згідно ч. 2 ст. 191 СК України суд може присудити аліменти і за минулий час.
Враховуючи вимоги ст. 191 СК України, суд вважає необхідним стягнути аліменти з відповідача на користь позивача на утримання повнолітнього сина з 30 жовтня 2019 року.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.
Зважаючи на те, що позивач працює, але має скрутне матеріальне становище і важкі сімейні обставини, державну грошову допомогу зараз не отримує, інших джерел доходу не має, суд вважає можливим допустити негайне виконання судового рішення.
У відповідності з ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, не сплатила вказане, тому з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп. (на час подання позову).
Частиною 1 статті 185 СК України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, брати участь у додаткових витратах зобов'язані обидва з батьків, незалежно від того з ким з них проживає дитина, оскільки Сімейний Кодекс України виходить із принципу рівності прав й обов'язків батьків.
Вищезазначене підтверджено і доведено доказами.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити і стягувати з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, Україна, аліменти на утримання повнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь його матері - позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі ј частки його заробітку щомісячно, до досягнення сином 23 років: ІНФОРМАЦІЯ_4 , але лише на час навчання - до закінчення навчання: до 30 червня 2022 року, починаючи стягнення з 30 жовтня 2019 року, допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць, а також стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп..
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 7, 141, 150, 155, 180, 182, 183, 184, 185, 191 Сімейного кодексу України, ст. 15, 16, 18 ЦК України. ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, Україна, аліменти на утримання повнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь його матері - позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі ј частки його заробітку щомісячно, до досягнення сином 23 років: 29 ІНФОРМАЦІЯ_5 , але лише на час навчання - до закінчення навчання: до 30 червня 2022 року, починаючи стягнення з 30 жовтня 2019 року.
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп..
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -