Справа № 199/482/20
(1-кп/199/200/20)
2020 року липня місяця 15 дня м. Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
секретаря судового засідання - ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12019040630001969 внесеного до Єдиного реєстру досудового розслідування 27.11.2019 відносно ОСОБА_3 обвинуваченого у вчиненні злочину відповідальність за який передбачена ч.3 ст. 185 КК України та ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 263 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5
обвинувачених - ОСОБА_3 та ОСОБА_4
захисників - ОСОБА_6 та ОСОБА_7
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки перебіг строків закінчується, а ризики, які було встановлено при обранні даного запобіжного заходу з переліку передбаченого ст. 177 КПК України не зникли.
Обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та їх захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заперечували проти задоволення клопотання прокурора посилаючись на його безпідставність у зв'язку тим, що відпали ризики визначені ст. 177 КПК України та просили змінити обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на більш м'який запобіжний захід.
Прокурор заперечував проти застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Суд, при вирішенні питання щодо продовження строку тримання під вартою, враховує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту ЄСПЛ), вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що встановлення небезпеки перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя, слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, вимірюватись тяжкістю злочину, ризиком ухилення обвинуваченого від слідства, суворістю можливого покарання у сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, в якій він зазнає судове переслідування та міжнародними контактами, особистості обвинуваченого, його моральними переконаннями.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 строку дії раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд вважає його обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені злочину проти громадської безпеки за ч.1 ст. 263 КК України та у вчинені злочину проти власності за ч.3 ст. 185 КК України, ОСОБА_3 обвинувачується у вчинені злочину проти власності за ч.3 ст. 185 КК України. Тобто злочини у яких обвинувачуються ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів, за вчинення яких, у разі доведеності їх вини, обвинуваченому ОСОБА_3 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до шести років, а обвинуваченому ОСОБА_4 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років.
Враховуючи обсяг пред'явлених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачення, є достатні підстави вважати, що, ймовірна тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у разі визнання останніх винуватими у кримінальних правопорушеннях, останні, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, можуть переховуватися від суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, а відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування». Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції.
На переконання суду, на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому продовження обвинуваченим строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».
Для відмови в звільненні обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з-під варти також слід враховувати і ризик перешкоджання з боку обвинувачених, у випадку їх звільнення, процесові здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968), оскільки вони, володіючи відомостями щодо осіб свідків і потерпілих, можуть вплинути на них з метою схилення до зміни показів та відмови від показів взагалі, що вказує на наявність ризиків, передбачених п.п. 3), 4) ч. 1 ст. 177 КПК України. Ці ж обставини вказують на недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів обвинуваченим.
При продовженні строку дії запобіжного заходу суд також враховує ту обставину, що протягом перебування обвинувачених в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» будь-яких відомостей щодо протипоказань перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в умовах ізоляції відносно останніх не надходило.
У зв'язку із вищенаведеним, та з урахуванням того, що ризики встановлені під час обрання та продовженні обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , запобіжного заходу не змінилися, і з огляду на те, що до закінчення строку дії запобіжного заходу здійснити розгляд кримінального провадження неможливо, суд вважає необхідним задовольнити клопотання прокурора та продовжити обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 строк дії застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
При цьому, відповідно до ст.ст. 177 і 178 , ч. 4 ст. 183 КПК України, є доцільним застосування альтернативного запобіжного заходу, у виді застави із раніше визначеним розміром 50 000.00 гривень, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покладених на них обов'язків.
Крім цього, застосовуючи до обвинувачених альтернативний запобіжних захід у виді застави, який може бути ними внесений у будь-який момент, вважаю за необхідне відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України покласти на них ряд обов'язків.
З огляду на наведене, не підлягає задоволенню клопотання захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу - тримання під вартою обвинуваченим на домашній арешт, оскільки більш м'який вид запобіжного заходу не зможе забезпечити виконання процесуальних обов'язків передбачених чинним законодавством, покладених на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та забезпечити можливість виконання процесуальних рішень.
Керуючись ст.ст. 110, 369, 371, 372 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити дію раніше застосованого у відношенні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» на строк 60 днів, тобто до 12 вересня 2020 року включно.
Продовжити дію раніше застосованого у відношенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» на строк 60 днів, тобто до 12 вересня 2020 включно.
Визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченими ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , кожним окремо, обов'язків, передбачених КПК України, у сумі 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень.
У разі внесення застави на обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , кожного окремо, будуть покладені обов'язки:
не відлучатися з міста Дніпра без дозволу суду;
повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
не відвідувати розважальні заклади.
У разі невиконання цих обов'язків до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , кожного окремо, може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на них може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.
У задоволенні клопотання захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу на більш м'який - відмовити.
Ухвала набирає чинності негайно, підлягає обов'язковому виконанню, але відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», зважаючи на Рішення Конституційного Суду України у справі № 3-208/2018 (2402/18) від 13.06.2019 за конституційною скаргою ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 392 КПК України, може бути оскаржена учасниками судового провадження шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом семи днів з дня її оголошення, а особами, які перебувають під вартою, - з моменту вручення їм копії ухвали.
Копію ухвали вручити учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_9 -Почтовик
15.07.2020