Справа № 159/2447/20
Провадження № 2/159/761/20
16 липня 2020 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області
під головуванням судді - Лесика В.О.,
за участю секретаря - Посполітак Г.О.,
представника служби у справах дітей - Гупіка М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька,
Стислий виклад позиції позивача.
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька. В обґрунтування заявлених вимог позивач покликається на те, що з 12 серпня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано на підставі рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 19 березня 2013 року. В шлюбі у сторін народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час малолітня донька проживає з позивачем, яка матеріально утримує та належним чином піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Отримати від відповідача дозвіл на виїзд за кордон позивач не може, оскільки відповідач не надає такого дозволу. З метою захисту прав дитини позивач змушена звернутись до суду. Посилаючись на викладені обставини, просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме до Румунії, Республіки Молдова, Республіки Болгарії з метою оздоровлення, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , в супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в період з 01 вересня 2020 року по 14 вересня 2020 року .
Рух справи в суді.
Позовну заяву подано до суду 25 травня 2020 року.
Ухвалою судді від 27 травня року відкрито загальне позовне провадження з викликом учасників справи та призначено підготовче судове засідання на 25 червня 2020 року.
Ухвалою від 25 червня 2020 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду на 16 липня 2020 року.
Позиція учасників справи.
Позивач в судове засідання не з'явилась, попередньо подала заяву, в якій просить розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоч завчасно і належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, відзиву на позов не подав.
Представник Служби у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради Гупік М.І. у ході судового розгляду не заперечив проти задоволення позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12 серпня 2011 року, який розірвано на підставі рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 19 березня 2013 року, яке набрало законної сили (а.с.9).
Як вбачається з копії свідоцтва про народження, сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).
Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.
Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.
Згідно ст. 141 СК України, батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
У відповідності до ч. 2ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За правилами ч. 2 ст. 154 СК України, батьки мають право звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини.
Відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
При цьому, як визначено ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.3 ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-ХІІ, Постановою КМУ від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою КМУ № 231 від 31.03.1995.
Пунктом 3,4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 № 57 (з наступними змінами), виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Законодавством України передбачена можливість судового вирішення спору щодо виїзду дітей за межі України без дозволу того з батьків, який безпідставно не надає згоду на виїзд дитини (п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 № 57).
Частиною 5 ст. 157 СК України визначено, що у разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.
В даному випадку, суд приходить до висновку, що позивач обрала належний спосіб захисту порушених прав.
Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей.
Зокрема, стаття 155 СК України визначає, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зазначено, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Крім того, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Оскільки у позивача є складнощі в отриманні згоди відповідача на виїзд їхньої доньки за кордон, а також беручи до уваги той факт, що судом при розгляді даної справи не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють їх виїзд за межі України для тимчасового перебування задля відпочинку та оздоровлення, керуючись інтересами дитини, з метою розширення її кругозору та отримання вражень від поїздки за кордон, суд доходить висновку про доцільність надання дозволу на виїзд малолітньої ОСОБА_3 за кордон без згоди та супроводу батька, у супроводі матері, що буде відповідати інтересам дитини та не позбавить відповідача передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.
Відповідно до ч. 2 ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Зважаючи на заплановану поїздку, укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Джоін ап.!» договору про надання туристичних послуг та здійснення повної оплати туру до Болгарії (квитанція до прибуткового касового ордеру № 0097 від 28.05.2020), суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення суду.
На підставі викладеного, ст. ст. 3, 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст. 313 ЦК України, керуючись ст. ст. 12-13, 19, 141, 247, 258-259, 265, 430 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Надати дозвіл на тимчасовий виїзд для відпочинку за межі України малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на період з 01 вересня 2020 року по 14 вересня 2020 року до Румунії, Республіки Молдова, Республіки Болгарії без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Допустити негайне виконання рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ковельський міськрайонний суд Волинської області
Повний текст рішення складено та підписано без його проголошення 16 липня 2020 року.
Головуючий: В.О.Лесик