15 липня 2020 року м. Дніпросправа № 201/862/20 (2-а/201/61/2020)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому
засіданні в м. Дніпрі апеляційну
скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року (головуючий суддя - Ткаченко Н.В.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Вєтрова В'ячеслава Олександровича
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Інспектора управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Вєтрова В'ячеслава Олександровича (далі - Відповідач), в якому просив скасувати постанову ЕАК №1881425 від 19.12.2019 р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що Відповідачем було допущено ряд порушень прав Позивача, а саме: постанова винесена на місці вчинення правопорушення, а не за місцем знаходження відповідного органу без часу на реалізацію права подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою; Відповідачем не був складений протокол про адміністративне правопорушення, що в свою чергу позбавило Позивача висловити свою незгоду із винністю у вчиненні адміністративного правопорушення; до постанови не додано жодних доказів на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року адміністративний позов задоволено (а.с.28-29).
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що на підтвердження викладених в постанові від 19.12.2019 р. обставин, Відповідачем не вказано в постанові і не надано до відзиву на позовну заяву жодного належного та допустимого доказу вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції Національної поліції України оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, із посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, викладено вимоги щодо скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу - безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складення протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються. Поліцейські виявили порушення правил дорожнього руху, на яке належним чином відреагували, результатом чого стало винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. Також в апеляційній скарзі зазначено, що суд не проаналізував належним чином та не дослідив достеменно наявність скоєного Позивачем правопорушення, яке мало місце, а всупереч цьому прийняв пояснення Позивача як доказ, який має більш вагоме значення.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили.
Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено, що 19 грудня 2019 року у відношенні Позивача винесена постанова серії ЕАК №1881425 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі на підставі ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до змісту вказаної постанови Позивач, керуючи транспортним засобом Renault Kangoo, номерний знак - НОМЕР_1 , проїхав перехрестя вул. Жуковського та вул. Чернишевського на заборонений червоний сигнал світлофору, чим порушив п. 8.7.3.»е» Правил дорожнього руху України.
Правомірність винесення Відповідачем постанови серії ЕАК №1881425 є предметом судового розгляду у даній справі.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X, Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року №3353-XII, Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII, Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 року №1306; Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року №1395.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п. 8.7.3 «е» Правил дорожнього руху сигнали світлофора мають такі значення: червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
Частиною 2 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З матеріалів справи встановлено, що Відповідачем, на підтвердження обставин, викладених у оскаржуваній постанові серії ЕАК №1881425 долучено до матеріалів справи відеозапис подій 19.12.2019 року (а.с. 26).
Колегія суддів, переглянувши наданий Відповідачем відеозапис «video_2020-04-26_19-30-14», погоджується з доводами заявника апеляційної скарги стосовно того, що з означеного відеозапису, є можливим достовірно встановити, що Позивачем дійсно було вчинено адміністративне правопорушення, оскільки з часової позначки вказаного відеозапису 00:00:09 видно як автомобіль Renault Kangoo здійснив рух на червоний сигнал світлофору та переїхав перехрестя.
Більш того, вказаний відеозапис «video_2020-04-26_19-30-14» є безперервним та фіксує рух автомобіля Відповідача за автомобілем Позивача з моменту здійснення Позивачем переїзду перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора до наступного перехрестя, де в момент зупинки автомобіля Позивача (часова позначка 00:00:50) чітко видно номерний знак останнього, а саме: НОМЕР_2 .
Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів бере до уваги і те, що Позивач в своїй позовній заяві не спростовує факт переїзду ним перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора, а лише вказує на не дотримання Відповідачем процедури розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності та складання спірної постанови.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням того, що наданий Відповідачем відеозапис відображає послідовність та безперервність подій 19.12.2019 року, суд апеляційної інстанції вважає, що вказаний відеозапис є належним доказом у цій справі, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для скасування постанови серії ЕАК №1881425 від 29.12.2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Щодо доводів Позивача стосовно винесення Відповідачем спірної постанови на місці вчинення правопорушення та без протоколу, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 254 КУпАП передбачено, що протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 258 КУпАП протокол не складається, зокрема, в разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною першою, другою, третьою і п'ятою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Отже, відповідно до ст. 222 КУпАП поліцейський патрульної поліції, який має спеціальне звання рядовий поліції, наділений правом розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122 КУпАП.
З аналізу вищенаведеного випливає те, що оскільки Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, розгляд якого, відповідно до КУпАП, віднесено до компетенції органів Національної поліції, то поліцейський мав право виносити постанову на місці вчинення правопорушення без складання відповідного протоколу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 13 травня 2020 року підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року у справі №201/862/20(2-а/201/61/2020) - скасувати.
В задоволенні позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова