16 липня 2020 р. Справа № 480/4126/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми по справі № 480/4126/19
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.09.2019;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.09.2019.
Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 500 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 по справі № 480/4126/19, прийнятим в порядку письмового провадження, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 19.09.2019 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 19.09.2019, включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу сплачених згідно з квитанцією від 11.10.2019 витрат на правничу допомогу в сумі 3 500 грн.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 по справі № 480/4126/19 змінити в частині розподілу судових витрат; доповнити резолютивну частину рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 по справі № 480/4126/19 абзацом наступного змісту : “Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у 3500 (три тисячі п'ятсот) грн.”.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що судом першої інстанції відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у загальному розмірі 3500,00 грн, з посиланням на необґрунтованість заявленого розміру судових витрат та відсутність доказів фактичного понесення позивачем вказаних витрат. На думку суду першої інстанції, надані до матеріалів справи копії звіту та квитанції не є належним доказом фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката. Вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки надані позивачем звіт, який містить детальний опис виконаних адвокатом робіт, та квитанція є належними і достатніми доказами понесення позивачем судових витрат в розмірі 3500,00 грн. Пояснив, що у звіті про виконані адвокатом роботи сталася технічна помилка (невірно зазначено найменування відповідача - Полтавський зональний відділ Військової служби правопорядку замість Військової частини НОМЕР_1 ), яка була згодом виправлена сторонами шляхом укладення додаткової угоди від 14.10.2019 № 1 до договору про надання правничої допомоги. Виправлений звіт та квитанцію не було надано до суду першої інстанції, оскільки це не передбачено Кодексом адміністративного судочинства. Поряд з цим, вказана технічна помилка не спростовує факту надання послуг адвокатом клієнту та не є підставою ждля відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу на користь позивача.
Також, на думку апелянта, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що відповідно до п.4.3 договору фактична оплата послуг адвоката здійснюється після прийняття рішення по справі та набрання ним законної сили. Враховуючи викладене, вважає, що надання правової допомоги, її межі, обсяги та вартість підтверджені належними і допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.
Крім того, враховуючи принцип диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказує, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не надано доказів та не зазначено обставин, які б спростовували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. Вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на незначну складність цієї справи та на наявність зразкової справи цієї категорії, оскільки, на думку позивача, ця обставина не є свідченням того, що адвокатом не надавався певний обсяг послуг клієнту саме в цій справі та клієнтом не були понесені витрати на оплату цих послуг.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до 18.09.2019 проходив службу за контрактом у В/ч НОМЕР_1 та 15.02.2018 отримав статус і посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_4 (а.с.4).
Наказом командира В/ч НОМЕР_1 №438 від 18.09.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 19.09.2019.
На час прийняття наказу про виключення позивача із списків особового складу, відповідачем не проведено з позивачем розрахунок та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2018 по 2019 рік.
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій під час звільнення з військової служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем безпідставно не проведено розрахунку щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2018, 2019 роки.
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не є достатніми доказами реальності понесених витрат та їх обґрунтованості, оскільки у звіті про виконання робіт, а також квитанції на оплату виконаних адвокатом робіт вказано іншого відповідача (Полтавський зональний відділ Військової служби правопорядку), ніж той, який заявлений у позові (Військова частина НОМЕР_1 ). За висновком суду першої інстанції, позивачем не надано : детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, документів на підтвердження фактичного надання послуг, вказаних у акті виконаних робіт, зокрема, пояснень щодо того, яка саме проведена консультація, з яких питань та які саме докази вивчались, а також пошук якої саме судової практики здійснювався та аналізувався. Крім того, позовна заява підписана та подана до канцелярії суду особисто позивачем ОСОБА_1 , що ставить під сумнів її складання та подання до суду адвокатом Маліченком Д.В. Також, за висновком суду першої інстанції, визначений адвокатом та заявлений до стягнення розмір судових витрат на правничу допомогу не відповідає складності справи та ціні позову.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).
Відповідно ч.3, 4 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Згідно з ч.6 ст.135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано до матеріалів справи копії договору про надання правничої допомоги від 08.10.2019 (а.с. 15-17), ордер на представлення інтересів ОСОБА_1 адвокатом Маліченком Д.В., копію звіту № 11/10 від 11.10.2019, про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом (а.с.19), копію квитанції від 11.10.2019 на суму 3500,00 грн про оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) до вищевказаного звіту (а.с.20).
Відповідно до п.2.1.3 договору Адвокат зобов'язаний своєчасно та якісно виконати роботи (надати послуги), передбачені п. 2.1.1 договору, про що Адвокат формує “звіт про виконані Адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом” (далі - звіт), з яким ознайомлює Клієнта, та згідно зі звітом виписати Клієнту “квитанцію” на оплату виконаних робіт (наданих послуг) (далі - квитанція) для оплати Клієнтом відповідно до умов договору.
Вартість однієї години роботи адвоката за надання Клієнту правничої допомоги, становить 700 грн. (п.4.1 договору).
Згідно з пп.4.1.1 договору під час здійснення Адвокатом представництва Клієнта останній сплачує Адвокату кошти за виконану роботу (надані послуги) відповідно до калькуляції вартості правничої допомоги фактично витрачених годин роботи, але не менше вартості однієї години, зазначеної у п.4.1 договору.
Після підписання сторонами даного договору, про виконані Адвокатом роботи (надані послуги) Клієнту надається звіт, а також квитанція, з метою оплати клієнтом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) відповідно до п.4.3 договору. Такі докази (в копіях) надаються суду для визначення ним обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що підлягає сплаті відповідною стороною, згідно з умовами договору, та вирішення питання щодо розподілу судових витрат на підставі цих доказів (звіт, квитанція) (п.4.2 договору).
За приписами п.4.3 договору оплата виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) здійснюється клієнтом на підставі отриманих згідно з п.4.2 звіту та квитанції, в триденний термін з дня, наступного за днем набрання законної сили судовим рішенням, яким вирішено питання щодо розподілу судових витрат шляхом готівкового (безготівкового) розрахунку, з одночасним посвідченням у квитанції особистими підписами : Клієнт (П.І.Б.) та Адвокат (П.І.Б.), кошти сплатив та кошти отримав, відповідно.
За твердженням представника позивача, надана до матеріалів справи квитанція є належним і достатнім документом на підтвердження оплати послуг адвоката.
Поряд з цим, представник позивача вказує, що договором від 08.10.2019 передбачена фактична оплата послуг адвоката клієнтом лише після набрання рішенням суду законної сили, а квитанції видаються клієнту для подальшої оплати послуг адвоката.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 по справі № 727/4597/19, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
У постанові від 16.04.2020 по справі № 727/4597/19 Верховний Суд зазначив, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, Верховний Суд дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
З викладеного вище вбачається, що підставою для відшкодування витрат на правничу допомогу, оплачену за допомогою готівки (за відсутності у адвоката розрахункового рахунку), є розрахунковий документ довільної форми, який підтверджує факт отримання адвокатом коштів від клієнта.
Слід відмітити, що надана позивачем квитанція від 11.10.2019 на суму 3500,00 грн. не містить підпису клієнта та адвоката про фактичну передачу коштів, як це передбачено п. 4.3. договору від 08.10.2019 (лише підпис адвоката в тому, що він виписав квитанцію, та підпис клієнта в тому, що він квитанцію отримав), а відтак, не підтверджують передачу готівкових коштів позивачем адвокату в розмірі 3500,00 грн.
Враховуючи викладене, вказана квитанція не є доказом здійснення позивачем оплати послуг адвоката, не у зв'язку з недотриманням певної форми, а в зв'язку з неможливістю за її змістом підтвердити, що відбувся факт передачі коштів від позивача адвокату.
Доказів фактичної сплати коштів у розмірі 3500,00 грн у готівковій чи безготівковій формі ОСОБА_1 адвокату Маліченку Д.В. позивачем та його представником не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.
Не заперечуючи, що умовами договору передбачено оплату коштів за договором на умовах відстрочення платежу (у триденний строк з дня, наступного за днем набрання рішенням суду законної сили), колегія суддів відмічає, що квитанція від 11.10.2019, копію та виправлений оригінал якої надано до матеріалів справи, не містить жодних реквізитів адвоката Маліченка Д.В. або адвокатського об'єднання (розрахункового рахунку в банківській установі, номеру карткового рахунку тощо), на які клієнт зміг би перерахувати кошти.
Враховуючи викладене, колегія суддів вказує, що зазначена вище квитанція не є та не може бути доказом безготівкового розрахунку між позивачем та адвокатом Маліченком Д.В., оскільки на підставі цієї квитанції неможливо сплатити кошти на користь адвоката у безготівковому порядку.
Таким чином, наданою представником позивача квитанцією не підтверджено розрахунок між адвокатом і клієнтом ані у готівковій, ані у безготівковій формі.
Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає, що наявною в матеріалах справи квитанцією від 11.10.2019 (копією, яка надавалась до суду першої інстанції та виправленим оригіналом, який надано до суду апеляційної інстанції) не підтверджено факт понесення позивачем вказаних витрат на правничу допомогу в сумі 3500,00 грн. станом на час розгляду справи.
Крім того, колегія суддів зауважує, що у звіті від 11.10.2019 та квитанції від 11.10.2019, копії яких надавались до суду першої інстанції, було невірно вказано відповідача, до якого подано позов - Полтавський зональний відділ Військової служби правопорядку замість Військової частини НОМЕР_1 .
Як зазначає позивач в апеляційній скарзі, сторонами в подальшому було виправлено технічну помилку, допущену у звіті та квитанції, шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 14.10.2019 до договору від 08.10.2019, якою розділ 1 «Предмет договору» було викладено в іншій редакції, а фактично замінено найменування юридичної особи, до якої пред'являється позов - «військова частина НОМЕР_1 » замість «Полтавський зональний відділ Військової служби правопорядку».
Разом з тим, ані копія вказаної додаткової угоди, ані копії виправлених звіту та квитанції до суду першої інстанції представником позивача надано не було, що ставить під сумнів їх існування станом на дату розгляду справи судом першої інстанції (09.12.2019).
Доводи представника позивача про те, що Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено подання до суду першої інстанції виправлених документів на підтвердження витрат на правничу допомогу, є помилковими, оскільки частиною 7 статті 139 КАС України передбачено можливість подання таких доказів навіть після закінчення розгляду справи (за умови, якщо до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву).
Враховуючи викладене, судом першої інстанції цілком обґрунтовано було зазначено, що згідно зі звітом адвокатом проведено юридичну консультацію позивачу стосовно звернення до суду з позовом до Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку, та надано рекомендації щодо збору доказів у даній категорії справ, однак, позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , а не до вказаного відділу.
Крім того, надаючи оцінку звіту про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та часу, який був витрачений на їх реалізацію, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено у звіті № 11/10 від 11.10.2019, копія якого надана до суду першої інстанції, адвокатом виконано наступні види робіт: проведення юридичної консультації Клієнту стосовно звернення до суду з позовом до Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, рекомендації щодо збору доказів, необхідних для обґрунтування позову у даній категорії справи (витрачено 30 хв., вартість послуги 350,00 грн), вивчення та аналіз наданих доказів (30 хв., 350,00 грн), підбір нормативної бази, аналіз судової практики, формування правової позиції відповідно до установленої судової практики, вивчення зразкової справи № 620/4218/18 (1 год., 700,00 грн), написання позовної заяви, виготовлення копій та подання її до суду (3 год., 2100,00 грн), всього витрачено часу на виконання - 5 год., вартість послуг в розмірі 3500,00 грн (а.с.19).
Разом з тим, слід відмітити, що справа № 480/4126/19 належить до справ незначної складності (відповідає ознакам зразкової справи № 620/4218/18), щодо якої станом на дату звернення позивача до суду сформовано сталу судову практику, що ставить під сумнів відомості, наведені у звітах адвоката, щодо часу, витраченого адвокатом на такі види робіт, як підбір нормативної бази, аналіз судової практики, формування правової позиції відповідно до установленої судової практики, вивчення зразкової справи № 620/4218/18 (1 год., 700,00 грн.), написання позовної заяви (3 год.).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, категорії та складності справи в системному зв'язку з кількістю, якістю складених представником позивача процесуальних документів, підготовлених та поданих доказів, заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не може вважатися обґрунтованим.
Посилання представника позивача на постанови Верховного Суду від 21.03.2018 по справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 по справі № 814/698/16, від 18.10.2018 по справі № 813/4989/17, від 16.05.2019 по справі № 823/2638/18 є неприйнятними, оскільки вказані постанови ухвалені за інших фактичних обставин, ніж у даній справі. А саме, зі змісту вказаних постанов Верховного Суду вбачається, що до матеріалів справи надавався документ, який чітко підтверджував саме фактичну передачу коштів, тобто, факт проведення розрахунків між адвокатом і клієнтом.
Правова позиція, викладена Верховним Судом у цих постановах, полягає в тому, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, та лише підтверджує необхідність надання суду документів, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Колегія суддів зауважує, що з урахуванням відсутності факту оплати коштів станом на дату розгляду справи, у сукупності з категорією та складністю справи, у суду відсутні підстави вважати, що саме сума в розмірі 3500,00 грн. буде сплачена позивачем на користь адвоката після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для розподілу судових витрат на правничу допомогу, які не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами.
Разом з тим, слід вказати, що за приписами п.2 ч.5 ст.246 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, розподіл судових витрат.
Однак, у резолютивній частині оскаржуваного рішення висновок суду щодо розподілу судових витрат, у тому числі на правову допомогу, відсутній, такий висновок відображено лише у мотивувальній частині рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної частини (частина четверта статті 317 КАС України).
Враховуючи, що судом першої інстанції не зазначено у резолютивній частині рішення свого висновку з приводу розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 по справі № 480/4126/19 слід змінити, доповнивши резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту : «У задоволенні вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 - відмовити».
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 по справі № 480/4126/19 - змінити, доповнивши резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту : «У задоволенні вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 - відмовити».
В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 по справі № 480/4126/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова
Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова С.П. Жигилій