16 липня 2020 року Чернігів Справа № 620/1364/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.03.2019 по 23.01.2020;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2019 по 23.01.2020 в сумі 212626,12 грн.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що на день його звільнення відповідач не провів з ним усіх розрахунків з виплати грошової компенсації за дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішеннями суду у справах № 620/910/19 і № 620/1563/19 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказані суми, які проведені відповідачем 17.01.2020. У зв'язку з чим, скориставшись своїм правом, передбаченим статтями 116-117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся з позовом до суду та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні
30.04.2020 ухвалою суду розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та поновлено строк звернення до суду.
Представник відповідача надав відзив на позов, у якому просив відмовити в задоволенні вимог позивача, оскільки позивач на час звільнення погодився з проведеними розрахунками та наказ про звільнення і виключення його зі списків особового складу не оскаржував. Суми, які не були включені до розрахунку при звільненні позивача, за рішеннями суду виплачені останньому 16.01.2020, 20.01.2020 та 22.01.2020. За таких обставин вважає, що положення статті 117 КЗпП України до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, не розповсюджується.
Позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якій посилається на доводи, викладені у позові.
Представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в якій заперечував проти доводів позивача також зауважив, що позивачем пропущено строк звернення до суду відповідно до статті 122 КАС України.
25.06.2020 ухвалою суду витребувано у відповідача довідку про розмір середнього заробітку позивача.
02.07.2020 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху за відсутністю доказів сплати судового збору.
14.07.2020 ухвалою суду розгляд справи продовжено у зв'язку з виконанням позивачем ухвали суду від 02.07.2020.
Що стосується строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Ухвалою суду від 30.04.2020 при відкритті поводження у справі питання про поновлення строку звернення до суду за заявою позивача було вирішено судом. Строк звернення до суду з позовною заявою поновлено, отже повторного розгляду не потребує.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач звільнений з військової служби на підставі наказу командира в/ч ТО100 від 09.01.2019 № 1 у зв'язку з закінченням контракту, і виключений зі списків особового складу частини з 01.03.2019, що підтверджується витягом з наказу командира в/ч ТО500 від 01.03.2019 № 58 (а.с. 10).
Під час проходження служби позивачу не виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально побутових питань та компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати вказаних видів грошового забезпечення позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 у справі №620/2427/19, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю. Визнано протиправною дії 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, та зобов'язано 8 навчальний центру Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина НОМЕР_1 )нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.03.2019.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 у справі № 620/1563/19, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.01.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю визнано протиправними дії 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.03.2019 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.03.2019.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі № 620/910/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю та, зокрема стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань на загальну суму 31922,60 грн.
На виконання вказаних рішень Чернігівського окружного суду, відповідачем виплачено позивачу відповідно до платіжного доручення №36 від 16.01.2020 - 39668,93 грн, платіжного доручення №41 від 20.01.2020 -120,76 грн, платіжного доручення №59 від 22.01.2020 -33383,74 грн (а.с.80-82).
28.03.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку виплат вказаних сум при звільненні (а.с.11-13), на що листом від 08.04.2020 № 595 відповідач відмовив позивачу в проведенні таких виплат (а.с.14).
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд розглянувши позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку грошової компенсації за дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій при звільненні в сумі 33383,74 грн. та стягнення середнього заробітку за час затримки, зазначає таке.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, що встановлено частиною другою статті 117 КЗпП України.
Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати грошової компенсації.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Як зазначалось вище, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 у справі № 620/2427/19 визнано протиправною дії 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.03.2019. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 у справі № 620/1563/19 визнано протиправними дії 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.03.2019та зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.03.2019.
Отже, у разі прийняття судових рішень, статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити вказану компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку компенсації за дні невикористаної відпустки при звільненні в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставними, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Суд, розглянувши позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань при звільненні, та стягнення середнього заробітку за час затримки, зазначає таке.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі № 620/910/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю та, зокрема стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань на загальну суму 31922,60 грн
Як вже встановив суд, виплата вказаної суми проведена 16.01.2020.
Звертаючись з вимогою про стягнення несвоєчасно виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
З огляду на наведені висновки Верховного Суду відповідно, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України з урахуванням таких критеріїв.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби, виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення з 01.03.2019, вважаючи, що йому при звільненні не виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань, позивач звернувся до суду в червні 2019 року.
В матеріалах справи наявна довідка про середньоденну заробітну плату позивача, яка розрахована відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» де вказано, що середньоденна заробітна плата позивача становить 746,45 грн, затримка у виплаті складає 222 дні, та розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 165711,52 грн (746,45 грн*222).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі № 620/910/19 стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань на загальну суму 31922,60 грн.
На виконання зазначеного рішення суду, відповідачем 16.01.2020 виплачена позивачу сума 31922,60 грн., тобто вказана сума значно менша порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Так, саме тривалість періоду затримки виплат зумовила зростання розміру середньої заробітку. Надаючи оцінку діям роботодавця, суд звертає увагу на сумлінність дій військової частини при проведенні розрахунку із працівником і лише неправильне тлумачення норм права спричинило утворення заборгованості.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 25000,00 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
Так, згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 247,26 грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань при звільненні в сумі 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн 00 коп. без виключення сум відрахування на податки.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 247,26 грн (двісті сорок сім грн)26 копю, сплачений відповідно до квитанції № 4 від 10.07.2020.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повний текст рішення виготовлено 16 липня 2020 року.
Суддя І.І. Соломко