ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.07.2020Справа № 910/4354/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження
справу № 910/4354/20
за позовом Черкаської міської ради (18000, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 36; ідентифікаційний код 25212542)
до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 10; ідентифікаційний код 14360570)
про стягнення 98 346, 95 грн.,
без виклику представників учасників справи.
27.03.2020 Черкаська міська рада (далі - Рада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з акціонерного товариства комерційний банку «Приватбанк» (далі - Банк) 98 346 грн. безпідставно утримуваних коштів (орендної плати) за період з 01.04.2018 по 22.09.2019 фактичного користування земельною ділянкою по пров. Котовського, 2/5, в м. Черкаси без укладення договору оренди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі № 910/4354/20; розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
15.04.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю.
28.04.2020 позивач подав суду відповідь на відзив, в якій заперечив проти доводів Банку.
05.05.2020 позивач подав суду заяву про долучення доказів до матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позов і відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
02.08.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано припинення права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Ассагай» на об'єкти нерухомого майна (автозаправна станція) загальною площею 126,2 кв.м. по пров. Котовського, 2 /5 у м. Черкаси, що підтверджується відомостями з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 04.11.2019 № 187336875.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, Банк набув право власності на нерухоме майно по пров . Котовського, 2 /5 в м . Черкаси на підставі договору іпотеки від 03.08.2016 № 653, яке зареєстровано в реєстрі 20.08.2016 (номер запису про право власності № 16009920).
Розпорядженням Голови Черкаської обласної державної адміністрації від 28.04.2016 № 195 «Про перейменування об'єктів топоніміки міста Черкаси», провулок Котовського було перейменовано на вулицю Івана Гонти.
Земельна ділянка площею 0,2367 га, кадастровий номер 7110136700:04:053:0001, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Івана Гонти, 2/5 , перебуває у комунальній власності, власником значиться Черкаська міська рада.
Рішенням Черкаської міської ради від 23.05.2019 № 2-4317 надано Банку земельну ділянку, без зміни її цільового призначення площею 0,2367 га (кадастровий номер 71101364700:04:053:0001), яка за цільовим призначенням віднесена до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (код КВЦПЗ -12.04) по вул. Івана Гонти, 2/5 в оренду на 49 років під автозаправну станцію за рахунок земель Черкаської міської ради.
11.07.2019 Черкаською міською радою (орендодавець) та Банком (орендар) було укладено договір оренди землі, з урахуванням протоколу розбіжностей, що зареєстрований 23.09.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за № 33413199, за умовами якого:
- орендодавець на підставі рішення Черкаської міської ради від 23.05.2019 № 2-4317 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, що за цільовим призначенням відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться за адресою: вул. Івана Гонти, 2/5 у м. Черкаси (пункт 1);
- в оренду передається земельна ділянка площею 0,2367 га (кадастровий номер 7110136700:04:053:0001) під автозаправну станцію. Цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, код видів цільового призначення земель - 12.04 (пункт 2).
Відповідач з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна й до моменту державної реєстрації права оренди землі, тобто до 22.09.2019 користувався земельною ділянкою площею 0,2367 га, без відповідних правовстановлюючих документів.
З 01.04.2018 по 22.09.2019, тобто за час фактичного користування земельною ділянкою без відповідних правовстановлюючих документів до моменту реєстрації права оренди землі, сума заборгованості за розрахунком позивача становить 98 346,95 грн.
Рада вказує, що застосовує вказаний період, оскільки вже зверталась до Господарського суду міста Києва із позовом до Банку про стягнення збитків за фактичне користування земельною ділянкою по вул. Івана Гонти, 2/5 в м. Черкаси за період з 20.08.2016 по 31.03.2018.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2019 у справі № 910/1670/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020, позов задоволено частково.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України; далі - ГК України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до яких відносяться такі: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до приписів статті 15 ЦК України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідач є власником нерухомого майна по вул. Івана Гонти (до перейменування провулок Котовського), 2/5 в м. Черкаси, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,2367 га, кадастровий номер 7110136700:04:053:0001, яка перебуває у комунальній власності. За період з 01.04.2018 по 22.09.2019 відповідач фактично користувався земельною ділянкою та не сплачував орендну плату.
Вказані обставини відповідачем не заперечуються та не спростовуються.
Спір у справі виник у зв'язку з користуванням відповідачем спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без сплати орендної плати, у зв'язку з чим, посилаючись на статті 22 ЦК України, статті 224 ГК України, статті 152, 156, 157 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 (далі - Порядок № 284), позивач вказує на необхідність відшкодування відповідачем збитків у розмірі 98 346,95 грн., які є сумою неотриманого доходу міським бюджетом - орендної плати за користування землею.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У свою чергу, згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Аналогічний правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 зі справи № 6-3090цс15.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (аналогічний правовий висновок у постанові від 02.10.2013 зі справи № 6-88цс13 Верховного Суду України).
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці, право користування якою фактично припинене рішенням Черкаської міської ради від 23.11.2017 для ТОВ «Ассагай», а саме, скасовано рішення Черкаської міської ради від 24.06.2016 № 2-789 «Про надання ТОВ «Ассагай» земельної ділянки в оренду по вул. Івана Гонти (пров. Котовського), 2/5 (у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно)», у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно відповідачеві.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частина перша статті 141 ЗК України).
За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною першою статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частина перша статті 96 ЗК України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
Таким чином, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків), оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина перша статті 21 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно з абзацом третім частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.
Крім того, згідно з абзацом першим пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.06.2019 № 3398/0/25/19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2367 кв.м., що розташована в м. Черкаси по вул. Івана Гонти, 2/5, кадастровий номер 7110136700:04:053:0001, становить 554 588,10 грн.
Таким чином, за період з 01.04.2018 до 22.09.2019 сума, яку відповідач повинен сплатити позивачу за час фактичного користування земельною ділянкою без відповідних правовстановлюючих документів до моменту реєстрації права оренди землі, складає 98 346,95 грн.
Що ж до доводів і аргументів відповідача, які викладені у відзиві, то слід вказати таке.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, позов підлягає задоволенню.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Черкаської міської ради (18000, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 36; ідентифікаційний код 25212542) до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 10; ідентифікаційний код 14360570) про стягнення 98 346, 95 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 10; ідентифікаційний код 14360570) на користь Черкаської міської ради (18000, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 36; ідентифікаційний код 25212542) 98 346 (дев'яносто вісім тисяч триста сорок шість) грн. 95 коп. безпідставно утриманих коштів (орендної плати) та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16.07.2020.
Суддя І.Д. Курдельчук