ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.07.2020Справа № 922/3923/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙФОАМ"
до: 1. Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області
2. Харківської обласної державної адміністрації
про припинення права власності та внесення відповідного запису
Представники сторін:
від позивача: Цвікевич О.А.,
від відповідача-1: не з'явився,
від відповідача-2: не з'явився
До Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙФОАМ" до Дергачівської районної держаної адміністрації Харківської області, Харківської обласної державної адміністрації, Відділу державної реєстрації Дергачівської районної державної адміністрації про припинення права власності та внесення відповідного запису.
Ухвалою Господарського суду Харківської області № 922/3923/19 від 03.12.2019 вказану позовну залишено без руху.
12.12.2019 через відділ діловодства Господарського суду Харківської області від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали від 03.12.2019
Ухвалою Господарського суду Харківської області № 922/3923/19 від 17.12.2019 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙФОАМ" передано за виключною територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
08.01.2020 вказані позовні матеріали надійшли до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
27.01.2020 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог суду, а саме, позовна заява в новій редакції, у якій позивачем змінено прохальну частину.
У вказаній заяві позивач просить:
1) припинити право власності Дергачівської районної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим номером 6322010100:03:000:0037, площею 9,1991 га, цільове призначення: для обслуговування приміщень, адреса: Харківська обл., Дергачівський р-н., м. Дергачі.
2) зобов'язати Харківську обласну державну адміністрацію зареєструвати право власності на зазначену земельну ділянку за собою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, з моменту припинення права власності Дергачівської районної державної адміністрації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач набув право власності на нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці з місцем розташування: Харківська обл., Дергачівський р-н, Дергачівська міська рада, площа 9,1991 га, кадастровий номер 6322010100:03:000:0037. Однак, реалізувати своє право на користування земельною ділянкою шляхом укладання договору оренди землі позивач не має можливості з тих підстав, ще інформація, яка міститься в реєстрах не відповідає вимогам діючого законодавства України, а саме, власником/розпорядником земельної ділянки є держава у особі: згідно даних реєстрів, у особі Дергачівської районної державної адміністрації, а згідно з вимогами діючого законодавства (частини 5 статті 122 Земельного кодексу України) у особі Харківської обласної державної адміністрації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 відкрито провадження у справі № 922/3923/19, підготовче засідання призначено на 26.02.2020.
25.02.2020 на електронну пошту суду від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
В підготовче засідання 26.02.2020 з'явився представник позивача, представники відповідачів не з'явилися.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву у підготовчому засіданні до 23.03.2020.
04.03.2020 на електронну пошту суду та 06.03.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов лист з додатками.
З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою Кабінетом Сіністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, з урахуванням Указу Президента України №87/2020 від 13.03.2020 щодо введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, судове засідання 23.03.2020 не відбулося. Відповідне оголошення було розміщено на офіційному веб-сайті суду та на сторінці суду в мережі Facebook.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2020 підготовче засідання у справі № 922/3923/19 призначено на 18.05.2020.
14.05.2020 на електронну пошту суду та 18.05.2020 через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про продовження строків та відкладення слухання справи.
В підготовче засідання 18.05.2020 представники сторін не з'явилися.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі №922/3923/19 на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 15.06.2020.
04.06.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про продовження строків та відкладення слухання справи.
В підготовче засідання 15.06.2020 з'явився представник позивача, представники відповідачів не з'явилися.
У підготовчому засіданні судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
За результатами підготовчого засідання судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.07.2020.
07.08.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
В судове засідання 08.07.2020 з'явився представник позивача, представники відповідачів не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Зважаючи на те, що відповідачів було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а їх неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представників відповідачів.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні суд, в порядку статті 246 Господарського процесуального кодексу України, постановив окрему ухвалу щодо Харківської обласної державної адміністрації.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 08.07.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації від 09.09.2004 № 320 передано Відкритому акціонерному товариству "Дергачівська райагрохімія" в оренду терміном на 50 років земельну ділянку площею 9,1991 га, яка знаходиться на території Дергачівської міської ради за межами населеного пункту для обслуговування приміщень.
21.10.2004 між Дергачівською районною державною адміністрацією як орендодавцем та Відкритим акціонерним товариством "Дергачівська райагрохімія" як орендарем укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 9,1991 га для обслуговування приміщень райагрохімії, яка знаходиться на території Дергачівської міської ради, за межами населеного пункту. (запис у Державному реєстрі земель від 21.10.2004 № 86)
04.11.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайфоам" придбало у Публічного акціонерного товариства "Дергачівська райагрохімія" нерухоме майно: комплекс, що розташований за адресою: Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вулиця Лозівська, 130. Земельна ділянка, на якій розташований комплекс, є сформована та має наступні характеристики: державна форма власності; знаходиться за межами населеного пункту, місце розташування: Харківська обл., Дергачівський р-н., Дергачівська міська рада, площа: 9,1991 га; кадастровий номер 6322010100:03:000:0037; цільове призначення: підприємство іншої промисловості; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
01.03.2016 між Дергачівською районною державною адміністрацією та Публічним акціонерним товариством "Дергачівська райагрохімія" укладено Угоду про розірвання договору оренди землі, зареєстрованого 21.10.2004 за № 86, а також підписано акт прийому-передачі земельної ділянки.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СКАЙФОАМ" звернулося до Голови Харківської обласної державної адміністрації з клопотанням № 2016/088 від 18.08.2016 про надання земельної ділянки в оренду, за яким просив надати земельну ділянку площею 9,1991 га, за адресою Харківська обл., Дергачівський р-н, м. Дергачівська міська рада в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "СКАЙФОАМ" строком на 49 років для обслуговування приміщень виробництва.
У листі позивачу № 32-20-10-34093/0/19-16 від 09.11.2016 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило, що в ході розгляду проекту розпорядження голови обласної адміністрації стосовно надання в оренду земельної ділянки площею 9,1991 га, кадастровий номер 6322010100:03:000:0037, юридичним департаментом обласної державної адміністрації зроблено зауваження, зокрема зазначено, що доданий до проекту розпорядження витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку не відповідає вимогам додатку 47 Порядку ведення Державного земельного кадастру, оскільки відповідно до інформації з довідки з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно власником земельної ділянки (кадастровий номер 6322010100:03:000:0037) є Дергачівська районна державна адміністрація, а також відсутня інформація стосовно нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
На лист позивача від 10.10.2017 стосовно внесення змін до записів Державного реєстру речових прав Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області надала відповідь листом від 06.11.2017 № 01-35/3729 про те, що станом на теперішній час не має правових підстав для звернення з заявою про внесення змін до Державного реєстру речових прав, так як не являється власником чи іншим право набувачем, обтяжувачем земельної ділянки, що розташована за адресою: Харківська обл., Дергачівський р-н, м. Дергачівська міська рада, кадастровий номер 6322010100:03:000:0037.
На лист позивача від 29.12.2016 про внесення змін до Державного реєстру речових прав Харківська обласна державна адміністрація надала відповідь листом від 01.0.2017 № 02-51/134 з посиланням на норми земельного законодавства.
29.12.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "СКАЙФОАМ" звернулося до Голови Харківської обласної державної адміністрації із заявою про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, станом на даний час право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6322010100:03:000:0037) зареєстровано за Дергачівською районною державною адміністрацією, що унеможливлює укладання договору оренди землі з Харківською обласною державною адміністрацією. Оскільки відповідачі своїми діями/бездіяльністю порушують право позивача на укладення договору оренди землі, він змушений звернутися до суду за захистом права на укладення такого договору оренди землі, у зв'язку з чим просить припинити право власності Дергачівської районної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим номером 6322010100:03:000:0037, площею 9,1991 га, цільове призначення: для обслуговування приміщень, адреса: Харківська обл., Дергачівський р-н., м. Дергачі, та зобов'язати Харківську обласну державну адміністрацію зареєструвати право власності на зазначену земельну ділянку за собою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, з моменту припинення права власності Дергачівської районної державної адміністрації.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 2 статті 120 ЗК України у редакції, чинній на момент переходу права власності на нерухоме майно, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частиною 1 статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно зі ст. 123 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частина 2 вказаної статті встановлює, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу положень Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Стаття 122 Земельного кодексу України встановлює повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.
Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Враховуючи наведене, а також те, що земельна ділянка площею 9,1991 га, кадастровий номер 6322010100:03:000:0037, належить до земель державної власності та розташована за межами населеного пункту, то повноваженнями щодо передачі її у власність або у користування належить саме Харківській обласній державній адміністрації.
Відповідно до наявних у справі матеріалів, вказана обставина сторонами спору не заперечується.
Однак, станом на даний час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 9,1991 га, кадастровий номер 6322010100:03:000:0037, за адресою: Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, значиться Дергачівська районна державна адміністрація.
За твердженнями позивача, вказана обставина перешкоджає реалізації його права позивача на укладення договору оренди земельною ділянки з Харківською обласною державною адміністрацією, а бездіяльність відповідачів щодо внесення відповідних змін до реєстру про власника земельної ділянки спонукала позивача на звернення до суду із цим позовом.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких відносяться такі: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
Виходячи зі змісту предмета та підстав позову, даний спір щодо права користування земельною ділянкою виник саме із земельних правовідносин, які згідно із статтею 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.
Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 Земельного кодексу України, згідно з частиною 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до положень частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Зазначений у частині 3 статті 152 Земельного кодексу України перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним.
Відповідно до статті 5 ГПК України, який встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Таким чином, процесуальним законом господарському суду надано право здійснювати захист порушених прав і законних інтересів у земельних правовідносинах іншими, ніж передбачено у статті 152 Земельного кодексу України, способами захисту виходячи із їх ефективності.
Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес позивача (у даному випадку щодо укладення договору оренди земельної ділянки) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.
Як вже було вказано, предметом заявленого позову є вимоги припинити право власності Дергачівської районної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим номером 6322010100:03:000:0037, площею 9,1991 га, цільове призначення: для обслуговування приміщень, адреса: Харківська обл., Дергачівський р-н., м. Дергачі, та зобов'язати Харківську обласну державну адміністрацію зареєструвати право власності на зазначену земельну ділянку за собою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, з моменту припинення права власності Дергачівської районної державної адміністрації.
Підставою вказаного позову є те, що реалізувати своє право на користування земельною ділянкою шляхом укладення договору оренди землі позивач не має можливості з тих підстав, що інформація, яка міститься в реєстрах прав власності не відповідає вимогам діючого законодавства України, оскільки згідно з реєстрами власником земельної ділянки є держава в особі Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області, а в силу ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України - держава в особі Харківської обласної державної адміністрації.
Тобто, з указаними вимогами позивач як фактичний землекористувач звертається за захистом свого права на укладання договору оренди землі, на якій розташоване належне позивачу майно.
За приписами статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
Аналогічні положення викладені у Законі України «Про оренду землі», яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі.
Статтею 16 Законі України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Відповідно до поданих матеріалів, спірні правовідносини сторін виникли у зв'язку з виявленням Харківською обласною державною адміністрацією недоліків на стадії розгляду проекту розпорядження голови обласної державної адміністрації «Про надання в оренду земельної ділянки ТОВ «Скайфоам» на території Дергачівського району», розробленого Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, щодо наявності у Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно інформації про власника земельної ділянки, яким значиться Дергачівська районна державна адміністрація.
У зв'язку з викладеним, зобов'язано позивача надати відповідні документи на усунення вказаних недоліків.
За твердженнями позивача, саме наявність у державних реєстрах інформації щодо неналежного власника земельної ділянки та бездіяльність відповідачів щодо її зміни порушує його право на укладення договору оренди землі.
Однак, за переконанням суду, заявлені позовні вимоги, у разі їх задоволення, не призведуть до відновлення порушеного, на думку позивача, права та забезпечення виконання юридичного обов'язку щодо укладення договору оренди земельної ділянки зобов'язаною стороною, не відбудеться нівелювання негативних наслідків і у позивача не відновиться право на укладення договору оренди земельної ділянки.
Задоволення вказаного позову не призведе до прямого відновлення права позивача на отримання в оренду земельної ділянки, оскільки укладення договору оренди земельної ділянки не є наслідком задоволення такого позову.
Суд зазначає, що сама по собі зміна власника земельної ділянки у державних реєстрах не забезпечить беззаперечну реалізацію права позивача на оренду земельної ділянки, оскільки відповідна процедура реалізації права оренди не обмежується лише такою зміною.
Натомість, заявлений позов фактично містить у собі вимоги, які у подальшому можуть бути зазначені у якості підстав позову про захист свого порушеного права, що також свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки не відновлює порушеного права та може вимагати пред'явлення у подальшому іншого позову.
При цьому суд звертає увагу, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.
Отже, наявність у відповідному реєстрі інформації не свідчить про наявність у Дергачівської районної державної адміністрації права власності на земельну ділянку, враховуючи встановлені судом обставини.
Суд зазначає, що фактично сама по собі наявність спірного запису у реєстрі не порушує безпосередньо право позивача на укладення договору оренди, однак, можлива відмова органу виконавчої влади у такому укладенні в майбутньому на цій підставі свідчитиме про її незаконність та необхідність обрання позивачем способу захисту порушеного права, пов'язаного з такою відмовою.
Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суд виходить з його неефективності за встановлених обставин, оскільки задоволення вказаного позову не є гарантією реалізації права позивача на укладення договору оренди землі.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16.07.2020
Суддя Т. Ю. Трофименко