Справа № 266/3556/20
Провадження № 2-о/266/166/20
15 липня 2020 року м. Маріуполь
Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді - Федотової В.М.,
за участю секретаря - Шишханової К.Р.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ступак Дмитро Дмитрович про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Приморський районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрайонного управління Міністерства юстиції (м. Харків),
Заявниця ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті своєї матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Антрацит Антрацитівський район с. Ковпакове, Луганської області. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Зазначене місто смерті є тимчасово окупованою територією України, визначеною Верховною Радою України. Просила встановити факт смерті своєї матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Антрацит Антрацитівський район с. Ковпакове, Луганської області.
Заявниця ОСОБА_1 надала до суду заяву, згідно якої просила заяву про встановлення факту смерті ОСОБА_2 розглянути без її участі та задовольнити.
Зацікавлена особа: представник Приморського районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрайонного управління Міністерства юстиції (м. Харків) надала заяву, в котрій просить розглянути справу без присутності представника відділу на розсуд суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши докази по справі, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню за наступних підстав.
У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26.06.1969 року, матір'ю ОСОБА_1 є: ОСОБА_2 . (а.с.12).
Відповідно до довідки про причини смерті № 6 від 23.01.2020 виданої «Антрацитівською центральною міською лікарнею» на бланку №106/у який не відповідає Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 545 від 08.08.2006 року «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчують випадки народження і смерті», встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.6).
Відповідно до інформації Державної реєстраційної служби України, на виконання наказів Міністерства юстиції України від 25.11.2014 №246/7, 247/7 «Про переміщення органів та установ юстиції Луганської області» та «Про переміщення органів та установ юстиції Донецької області» відділи державної реєстрації актів цивільного стану Донецької та Луганської областей, що знаходилися на тимчасово неконтрольованій території, переміщено на контрольовану територію. У зв'язку з відсутністю можливості, під час переміщення не були вивезені бланки свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану цих відділів. Станом на 01.12.2014 року переміщені відділи державної реєстрації актів цивільного стану не приступили до виконання своїх повноважень. У зв'язку з цим, факт пред'явлення оформлених від їх імені після 01.12.2014 року документів про державну реєстрацію актів цивільного стану свідчитиме про видачу цих документів не територіальними органами Міністерства юстиції України, що забезпечують реалізацію повноважень Державної реєстраційної служби України.
Для встановлення смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті необхідні обставини, які свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особа не має можливості відновити втрачені або знищені документи про це.
Як вбачається зі змісту наказу Міністерства юстиції України від 17.06.2014 року №953/5 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції», доступ користувачів до Єдиних та Державних реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України, зокрема Державного реєстру актів цивільного стану громадян, на території Донецької області, зокрема в м. Макіївка, тимчасово припинено, до закінчення антитерористичної операції на сході України. Тимчасово призупинено проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану та видачу витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян відділами державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходяться, зокрема, на території м. Макіївки, Донецької області.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Статею 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
09.07.2020 року, вихідний номер 20.5-17-618 Приморський районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відмовив ОСОБА_1 у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 . В обґрунтування своєї відмови, державний заклад роз'яснив, що заявницею для підтвердження факту смерті ОСОБА_2 пред'явлено медичний документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження (а.с.5).
З огляду на наведене, суд приймає до уваги довідку про причини смерті № 6 від 23.01.2020 року виданої «Антрацитівською центральною міською лікарнею», яке засвідчує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнає його в даному випадку достатнім доказом на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 1 Постанови ПВС України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
У відповідності з ч. ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати заявником свідоцтво про смерть матері, виданого державним органом України.
На підставі вищевказаного, керуючись ст. ст. 12, 81, 259, 263-265, 317 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Антрацит Антрацитівський район с. Ковпакове, Луганської області.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарг подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя Федотова В. М.