Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1496/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехінвест Груп", 01133, м. Київ, вул. Професора Підвисоцького, 6-В, код 40080921
до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", 63501, Харківська область, м. Чугуїв, мікрорайон Авіатор, код 08305644
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП" звернулося до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства ''Чугуївський авіаційний ремонтний завод" заборгованості за поставлений товар у розмірі 14 880,00 грн. згідно договору №ПТГ 18/10-19 від 18.10.2019; 176,11 грн. - 3% річних; 14,82 грн. - інфляційні втрати; 1587,24 грн. - пеня, а разом просить стягнути 16 658,17 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.05.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Відповідно до частини 1,3 та 5 ст.12 ГПК України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема статтями 7, 13, визначено, що кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Господарським процесуальним кодексом України.
Суд виходить з того, що право учасників справи на справедливий суд не може бути обмеженим.
Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином.
Правом на подання відзиву, відповідач, не скористався, клопотань про надання йому часу на підготовку відзиву або інших заяв по суті справи - відповідачем заявлено не було.
В той же час, суд звертає увагу учасників справи, що згідно ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Одне із завдань учасників процесу і суду - своєчасне вирішення спору.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи ненадходження до господарського суду повідомлення від відповідача щодо неможливості надання відзиву або бажання приймати участь в судовому засіданні, керуючись завданням господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для вирішення даного спору по суті.
Ухвалою суду від 17.09.2018 було роз'яснено сторонам, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У встановлені судом строки додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень від сторін до суду не надійшло.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висловленій у рішенні "Каракуця проти України", заявник повинен виявляти належну зацікавленість у розгляді справи.
Згідно з частиною третьою статті 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
18.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП" (позивач) та Державним підприємством "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (відповідач) було укладено Договір № ПТГ 18/10-19, згідно з п.п. 1.1 якого позивач, як постачальник, зобов'язався поставити відповідачу, як покупцю, товар згідно Специфікації (Додаток № 1), а відповідач зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору.
Згідно з п.2.2. Договору, загальна вартість Договору складає 14 880,00 грн., в тому числі ПДВ 2480,00 грн.
Відповідно до п. 5.1 Договору, покупець здійснює оплату наступним чином:
5.1.1. 100% вартості товару перераховує постачальнику після отримання товару та проходження вхідного контролю.
Розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника (п. 5.2 Договору).
Відповідно до Специфікації (Додаток 1 до Договору), було обумовлено поставку товару на суму 14880,00 грн. з ПДВ.
Після укладання вищевказаного Договору та Специфікації, позивач склав та надіслав боржнику рахунок-фактуру № СФ-00000027 від 18.10.2019 на суму 14 880,00 грн., з ПДВ.
18.10.2019 на адресу відповідача була здійснена поставка товару за видатковою накладною № РН-00000027 від 18.10.2019 на суму 14 880,00 грн. з ПДВ.
Вказана видаткова накладна підписана сторонами Договору поставки товару та не містить зауважень.
Відповідно до п. 4.3 Договору, передача-приймання товару за кількістю здійснюється в пункті поставки.
Згідно з п. 4.4 Договору поставки товару, приймання Товару за якістю здійснюється на підприємстві Покупця.
Умовами п. 7.2. Договору поставки товару, у випадку виявлення дефектів в поставленому товарі покупець має право заявити рекламацію та надає постачальнику рекламаційний акт.
Як зазначає позивач та, що не оспорено підповідачем, на його на адресу від відповідача не надходили претензії чи акти рекламації щодо кількості, номенклатури, якості або невідповідності стандартам України, технічним умовам, відповідним ДСТУ, діючим в Україні.
Тобто, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав перед відповідачем свої зобов'язання з поставки товару ще 18.10.2019. В свою чергу, відповідач допустив порушення свого зобов'язання з оплати товару з 19.10.2019 року.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Таким чином, згідно з приписами статей 173, 174 ЦК України, між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.
У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати.
Крім того, суд враховує. що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Статтею 1 даного Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Як унормовано ч. 2 ст. 9 цього ж Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфін України 24.05.1995, № 88: “ 2.1. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Дослідивши накладну, на які позивач посилається як на доказ отримання товару відповідачем, суд встановив, що вона містить підпис представника відповідача в графі отримання та вказаний підпис скріплено печаткою відповідача.
Дослідивши накладну, на яку позивач посилається як на доказ отримання товару відповідачем, суд встановив, що вона містить підпис представника відповідача в графі отримання та вказаний підпис скріплено печаткою відповідача.
При цьому суд зазначає, що підписання покупцем накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідачем не оспорено вказану заборгованість, відзиву на позовну заяву не надано.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 14880,00 грн. заборгованості обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за допомогою програми Калькулятор Ліга, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 1587,24 грн. пені, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
П. 8.3 Договору поставки товару передбачено, що при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.
З огляду на вимоги п. 8.3 Договору, розмір пені, який може бути стягнуто з відповідача обмежується 1% від вартості товару, яка становить 14880,00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 148,80 грн.
В задоволенні позову в частині стягнення 1438,44 грн. пені суд відмовляє у зв'язку з безпідставним нарахуванням.
Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 1920,49 грн.
Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (63501, Харківська область, м. Чугуїв, мікрорайон Авіатор; код ЄДРПОУ 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП" (01133, м. Київ, вул. Професора Підвисоцького, будинок 6-В; код ЄДРПОУ 40080921) заборгованість за поставлений товар у розмірі 14 880,00 грн.; 176,11 грн. 3% річних; 14,82 грн. інфляційних втрат; 148,80 грн. пені та 1920,49 грн. судового збору.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено "13" липня 2020 р.
Суддя С.А. Прохоров