Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1831/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", м.Київ
до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант", м.Харків
про стягнення коштів 23 524,35 грн.
без виклику учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування (в порядку регресу), пені та трьох процентів річних від простроченої суми у загальному розмірі 23 524,35 грн. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 2102,00 грн.
Ухвалою суду від 15.06.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи був вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвали суду від 15.06.2020 року, що були направлені на адресу Позивача та Відповідача, отримані ними, що підтверджується відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення.
Відповідач 06.07.2020 р. через канцелярію суду надав заяву (вх. № 15340), в якій вказує, що він визнає суму страхового відшкодуванняв порядку регресу з урахуванням пені та 3% річних щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 28.04.2019р. за участю автомобіля "NASSAN X-TRAIL", д.н.з. НОМЕР_1 та транспортного засобу " DAEWOO LANOS", д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 в розмірі 23 524,35 грн.
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Між ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" та ТзОВ "Леоблу" було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів від 27.03.2019 року №28-0199-19-00206, предметом якого є страхування транспортного засобу NISSAN X-TRAIL, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
28.04.2019 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу NISSAN X-TRAIL, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу DAEWOO LANOS, реєстраційний номер номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок якої автомобіль NISSAN X-TRAIL, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 зазнав пошкодження.
Відповідно до довідки про ДТП №3019119452835666 від 11.05.2019р. та постанови Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 27.05.2019р. у справі №688/1792/19, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху.
Ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілом, визначається згідно реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжне доручення.
У відповідності до договору страхування ПАТ "СК"УСГ" на підставі рахунку №8069 від 06.05.2019 було складено страховий акт та здійснено страхове вішкодування у розмірі 23 044,07 грн., що підтверджується платіжним дорученням №15259 від 19.06.2019р. та №15260 від 19.06.2019р.
Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування, розмір якого визначається умовами договору.
Згідно ст. 9 Закону України "Про страхування", страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому розмір страхової суми та розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування або у випадках, передбачених чинним законодавством. Також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого настав страхувальник. Даною статтею передбачено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Згідно витягу з центральної бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладений між винною особою та відповідачем, передбачає франшизу у розмірі 1000,00 грн. та страхову суму за шкоду спричинену майну - 100 000 грн.
Ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як зазначено постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2018 р. у справі № 922/1436/17, Відповідач як страховик відповідальності винної у дорожно-транспортній пригоді особи на підставі спеціальної норми - ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом траснпортного засобу з урахуванням зносу, розрахованорго у порядку, встановлоному законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлюваним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі ст. 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків. Враховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але вихоячи з вартості відновлюваного ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнта зносу деталей та за мінусом франшизи.
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, Позивач набув право зворотної вимоги до страховика винної особи в сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в АТ "СК "Мега-Гарант" за полісом АМ№004315067 (страхова сума по майну 100000,00 грн., франшиза 1000,00 грн.), згідно довідки УПП та Централізованої бази МТСБУ.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Ст. 9.1. визначено, що страхова сума - це грошова суам, в межах якої страховик зобов'язний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Згідно ст. 9.2., розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих становить 100000,00 грн. на одного потерпілого. Ст. 12.1. визначено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. За ст. 22, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП майну третьої особи.
Відповідно до ст. 36.2. Закону, страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обгрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
З відповідною заявою №ЮКК/1912123 Позивач 18.10.2019 звернувся до Відповідача, але до теперішнього часу шкоди не відшкодовано.
Ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом не встановлений інший розмір відсотків .
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права суд вирішив, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 626, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Приймаючи до уваги, що судом задоволено позов у повному обсязі у зв'язку визнанням позову відповідачем, враховуючи правила розподілу судових витрат, визначених ст. 130 ГПК України та частиною 3 статті 7 ЗУ «Про судовий збір», суд дійшов висновку про те, що 50 відсотків судового збору, сплаченого при подані позову підлягають поверненню позивачу із державного бюджету, а інші 50 відсотків суми судового збору, яка була сплачена при подані позову необхідно покласти на відповідача.
Згідно платіжного доручення № 62302 від 20.02.2020, оригінал якого знаходяться у матеріалах справи, позивачем було сплачено судовий збір при подані позовної заяви у розмірі 2102,00 грн., а 50 відсотків від вказаної суми становить 1051,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 130, 185, 191, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, 6/8, код 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова Група" (03038, м.Київ, вул. Федорова, буд.32, літ.А) 22 044 грн. 07 коп. страхового вішкодування в порядку регресу, 1246 грн. 55 коп. пені, 233 грн. 73 коп. трьох процентів річних від простроченої суми та витрати по сплаті судового збору 1051 грн. 00 коп.
Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова повернути Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Українська страхова Група" (03038, м.Київ, вул. Федорова, буд.32, літ.А) з Державного бюджету 1051 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого останнім до господарського суду Харківської області згідно платіжного доручення № 62302 від 20.02.2020 р., відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", оригінал якого залишається в матеріалах справи.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "13" липня 2020 р.
Суддя С.Ч. Жельне