61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
07.07.2020 Справа № 910/3776/19
Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., за участю секретаря судового засідання Новікової К.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Академічний-9» до Акціонерного товариства «К.Енерго» про стягнення заборгованості в сумі 268 568,08 грн,-
За участю представників сторін:
від позивача - не з'явились;
від відповідача - не з'явились;
Житлово-будівельний кооператив «Академічний-9» звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» про стягнення числі надмірно сплачених грошових коштів в сумі 268 568,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в період з квітня 2015по квітень 2016проводив нарахування за теплопостачання позивачу, застосовуючи тариф, встановлений постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015№613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», яка була скасована з моменту її прийняття. Таким чином, за доводами позивача, за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1630113 від 01.11.1998має місце переплата, у зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти в сумі 268 568,08 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.03.2019відкрито провадження у справі №910/3776/19, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 19.04.2019о 15:20 год.
Відповідач 16.04.2019надав відзив на позовну заяву від 15.04.2019р., в якому проти позовних вимог заперечує, посилаючись на ті обставини, що:
- дана справа має розглядатись після закінчення розгляду справи №826/15733/15;
- позивач всупереч ч. 1 статті 14 ГПК України в позовній заяві не визначив жодної нормативно-правової підстави для стягнення надмірно сплачених грошових коштів, тобто свої вимоги не обґрунтував приписами чинного законодавства;
- до спірних правовідносин слід застосовувати норми глави 83 Цивільного кодексу України, а саме ст.1212 ЦК України;
-позивачем долученні до матеріалів справи не всі первинні бухгалтерські документи (акти звірки та акти приймання-передавання товарної продукції) не за весь спірний період, що виключає у суду можливість встановити реальний обсяг та вартість спожитої та поставленої теплової енергії та визначити розмір надлишково сплачених коштів;
- позивач взагалі не долучив до матеріалів справи табуляграми (облікові картки), з яких можливо перевірити обсяги спожитої теплової енергії (перевірити кількість Гкал);
- деякі платіжні доручення, на які посилається позивач з урахуванням їх призначення не стосуються спірного періоду, тому не можуть братися до уваги, зокрема, №26 від 28.12.2015(призначення платежу не стосується предмету спору), №11 від 06.02.2016(оплата стосується трьох договорів, у даному спорі можливо зарахувати лише 13496,83 грн.), №19 від 15.03.2016(частково стосується спірного періоду, але не можливо встановити за який місяць 2015 року та скільки коштів було сплачено).
Відповідачем у відзиві надано власний розрахунок позовних вимог, згідно з яким розмір надмірно сплачених позивачем грошових коштів становить 119 897, 22 грн.
Крім того, до відзиву на позовну заяву відповідачем додано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог у справі. В обґрунтування пропуску строку позовної давності відповідачем зазначено, що з розрахунку ціни позову, з тексту позовної заяви та з первинних документів, наданих позивачем, вбачається, що позивач заявив позов про стягнення з відповідача коштів за договором за період з квітня 2015по квітень 2016 року, позивачем пропущений строк позовної давності та не надано належних доказів переривання строків позовної давності, або того, що ним з поважних причин дані строки було пропущено.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.04.2019відкладено підготовче засідання на 03.06.2019 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.06.2019справу передано за підсудністю до Господарського суду Донецької області.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 15.07.2019справу прийнято до провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.08.2019р.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 06.08.2019підготовче засідання відкладено на 27.08.2019р.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.08.2019зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим Верховним Судом у справі №826/15733/15.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 13.12.2019поновлено провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 24.12.2019
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.12.2019матеріали справи №910/3776/19 за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Академічний-9» до Акціонерного товариства «К.Енерго» про стягнення заборгованості в сумі 268 568,08 грн. передані господарському суду, в провадженні якого перебуває справа №905/1965/19 про банкрутство Акціонерного товариства «К.Енерго», для розгляду спору в межах цієї справи.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Донецької області від 24.12.2019призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відкриттям суддею Зекуновим Е.В. провадження у справі про банкрутство Акціонерного товариства «К.Енерго», враховуючи ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 24.12.2019р., справа №910/3776/19 передана для розгляду судді Зекунову Е.В.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.01.2020прийнято до провадження справу №910/3776/19 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Підготовче судове засідання призначено на 27.01.2020 року.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.01.2020 відкладено підготовче засідання на 03.03.2010
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 03 03.2020 закрито підготовче провадження у справі №910/3776/19 та призначено розгляд справи по суті на 18.03.2020 року.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.03.2020судове засідання відкладено на 14.04.2020.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 17.06.2020 призначено судове засідання на 07.07.2020 року.
03.07.2020 до Господарського суду Донецької області від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
У судове засідання 07.07.2020 представники сторін не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Статтями 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У пункті 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку ст.ст.80, 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд,
01.11.1998 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (відповідач, енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Академічний-9» (позивач, абонент) було підписано договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1630113.
При цьому, як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву та як встановлено судом згідно даних з Єдиного державного реєстру, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач (ЄДРПОУ 00131305) змінив своє найменування та наразі є Акціонерним товариством «К.ЕНЕРГО» (ЄДРПОУ 00131305).
Отже, станом на час розгляду справи найменуванням відповідача є Акціонерне товариство «К.ЕНЕРГО», що враховується судом при вирішенні спору.
Відповідно до п. 1.1. предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді на умовах, викладених у цьому договорі.
Відповідно до п. 2.1 договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором , сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією , Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Згідно розділу 2.2. енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком №1 до договору (п. 2.2.1); про зміну тарифів повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання розпорядження держадміністрації м. Києва про їх змінення (п.2.2.3.); своєчасно письмово сповіщати абонента про зміну власних юридичних реквізитів (найменування організації, розрахункового рахунку тощо), та при необхідності переукладати договір на постачання теплової енергії у гарячій воді (п.2.2.4).
Згідно п.п.2.3.1- 2.3.5 договору абонент зобов'язується додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4; додержуватись умов та порядку припинення подачі теплової енергії, які передбачені в додатку №7 до договору; в додатках №8 та №9 зазначати всі об'єкти теплоспоживання, підключені до теплових мереж абонента.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.1999року (п.8.1 договору).
Договір вважається пролонгований на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п. 8.4 договору).
Припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. (п.8.3.).
Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №1640113 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.1998 за період з квітня 2015 по квітень 2016 відповідач поставив теплову енергію, а позивач в свою чергу прийняв вказану продукцію загальним обсягом 1 573,14 Гкал на загальну суму 986 577,77 грн., що підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції:
- №04/2015-1630113 від 30.04.2015за квітень 2015у кількості 209,84 Гкал на суму 117 719,36 грн.;
- №05/2015-1630113 від 31.05.2015за травень 2015у кількості 14,32 Гкал на суму 9 126,42 грн.;
- №10/2015-1630113 від 31.10.2015за жовтень 2015у кількості 82,97 Гкал на суму 52 878,46 грн.;
- №12/2015-1630113 від 31.12.2015за грудень 2015у кількості 229,26 Гкал на суму 146 111,98 грн.;
- №1/2016-1630113 від 31.01.2016за січень 2016у кількості 330,75 Гкал на суму 210 793,60 грн.;
- №2/2016-1630113 від 29.02.2016за лютий 2016у кількості 230,01 Гкал на суму 146 589,97 грн.;
- №3/2016-1630113 від 31.03.2016за березень 2016у кількості 197,39 Гкал на суму 125 800,60 грн.;
- №4/2016-1630113 від 30.04.2016за квітень 2016у кількості 67,61 Гкал на суму 43 089,22 грн.
При цьому, акт приймання передачі товарної продукції за листопад 2015 в матеріалах справи відсутній, проте ні позивачем, ні відповідачем не заперечується факт постачання теплової енергії в листопаді 2015 в обсязі 210,99 Гкал. на суму 134 468,15 грн., що підтверджено розрахунком позовних вимог позивача та контррозрахунком суми заборгованості відповідача.
Нарахування вартості теплової енергії у вказаний період було здійснено за тарифами, встановленими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», а саме у розмірі 531,10 гривень за 1 Гкал без ПДВ (637,32 гривень з ПДВ), що підтверджується актами приймання передавання товарної продукції та не заперечується відповідачем.
Разом з тим, згідно акту приймання - передачі товарної продукції №04/2015-1630113 від 30.04.2015 за квітень 2015 кількість спожитої позивачем теплової енергії становила 209,84 Гкал, що за тарифом наведеної постанови НКРЕКП від 03.03.2015 № 613 складає 133 735,23 грн. з ПДВ, однак акт №04/2015-1630113 від 30.04.2015 за квітень 2015 сформовано відповідачем на суму 117 719,36 грн.
Позивачем до матеріалів справи долучено платіжні доручення про оплату боргу за спожиту теплову енергію на загальну суму 825 774,27 грн.:
- №12 від 18.12.2015 на суму 60 000 грн. (з призначенням платежу - за липень 2015р.); №23 від 25.12.2015на суму 22 840,71 грн. (з призначенням платежу - за серпень 2015р.); №25 від 28.12.2015на суму 22 840,71 грн. (з призначенням платежу - погашення боргу за рахунок коштів, наданих рішенням КМР №60/925 від 28.01.2015 на погашення різн. в тар з зм. в 9.12.15 №11/11 реєстру в 21.12.15); №7 від 31.01.2016на суму 84 426,28 грн. (з призначенням платежу - за серпень 2015р.); №11 від 06.02.2016на суму 39 326,98 грн. (з призначенням платежу - за жовтень 2015договір №1630113 = 13 496,83 грн., №1630124 = 11 712,77 грн., №163098 = 14 117,38 грн.); №19 від 15.03.2016на суму 100 000 грн. (з призначенням платежу - за 2015р.); №29 від 19.04.2016на суму 150 000 грн. (з призначенням платежу - за січень 2016р.); №42 від 27.05.2016на суму 150 000 грн. (з призначенням платежу - за лютий 2016р.); №56 від 24.06.2016на суму 60 000 грн. (з призначенням платежу - за квітень 2016р.); №74 від 27.07.2016на суму 20 000 грн. (з призначенням платежу - за січень 2016р.); №91 від 30.08.2016на суму 50 000 грн. (з призначенням платежу - за квітень 2016р.); №94 від 13.09.2016на суму 66 339,59 грн. (з призначенням платежу - за квітень 2016р.).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 в частині відмови у задоволені позову про визнання нечинною постанови - скасовано, постановивши в цій частині нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», зобов'язано Національну комісію, що здійснює оприлюднити резолютивну частину даної постанови у 15-деннний термін з моменту її проголошення, в решті постанову суду - залишено без змін.
Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач стверджує про те, що в цей період до нарахувань відповідача слід застосовувати попередній тариф, встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.04.2014 №465, згідно з якою тариф для відповідача на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал., тобто 354,20грн. Тобто, з урахуванням такого тарифу позивач мав сплатити 557 207,19 грн., переплата становить 268 568,08 грн.
Таким чином, позивач, з посиланням на наявність переплати, що виникла у зв'язку із застосуванням тарифу визначеного Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613, що була скасована з моменту її прийняття, у позивача за період з квітня 2015 по квітень 2016 за постачання теплової енергії у гарячій воді наявна переплата в сумі 268 568,08 грн.
Відповідач заперечуючи проти позову, стверджує, що позивачем в позовній заяві не визначено жодної нормативно-правової підстави для стягнення надмірно сплачених грошових коштів, тобто свої вимоги не обґрунтувано приписами чинного законодавства; долученні до матеріалів справи не всі первинні бухгалтерські документи не за весь спірний період, що виключає у суду можливість встановити реальний обсяг та вартість спожитої та поставленої теплової енергії та визначити розмір надлишково сплачених коштів; не долучено до матеріалів справи табуляграми (облікові картки), з яких можливо перевірити обсяги спожитої теплової енергії (перевірити кількість Гкал) та деякі платіжні доручення, на які посилається позивач, з урахуванням їх призначення не стосуються спірного періоду, тому не можуть братися до уваги.
Крім того, стверджує про те, що позивачем пропущена позовна давність щодо вимог стягнення з відповідача коштів за договором за період з квітня 2015 по квітень 2016р., наполягає на застосуванні судом відповідних нормативних положень про позовну давність та відмовити у позові у повному обсязі.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Дослідивши зміст укладеного договору №1630113 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.1998, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч.ч. 6, 7 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
У відповідності до ст.16 Закону України «Про теплопостачання» до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, зокрема, належать: розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання; забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання; розроблення і затвердження методології (порядку) формування тарифів на теплову енергію у сфері теплопостачання для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках; встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
При цьому, зі змісту вказаних актів приймання-передавання товарної продукції вбачається, що вартість поставленої теплової енергії було визначено згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 року.
Постановою від 03.03.2015 року № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» відповідно до Закону України «Про державне регулювання у сферах комунальних послуг», Указу Президента України від 10.09.2014№715 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановила:
« 1. Установити ПАТ «Київенерго» тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:
- тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ);
2. Установити ПАТ «Київенерго» структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4
3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 № 465 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго».
Разом з тим, як встановлено судом, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016у справі №826/15733/15 визнано не чинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015№613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго».
Постановою Верховного Суду від 02.04.2018№826/15733/15 було відмовлено у задоволенні заяви Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про зупинення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року у справі №826/15733/15.
Постановою Верховного Суду від 07.10.2019р касаційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Публічного акціонерного товариства «Київенерго» - залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року - залишено без змін.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми ст.129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» заява № 52854/99, «Устименко проти України» (заява № 32053/13).
Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» (заява № 48553/99) зазначено: «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції (995_004), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.».
Таким чином, судове рішення у справі №826/15733/15 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт визнанння нечинною з моменту прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» підтверджено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15, яка набрала законної сили.
Згідно з ч.5 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент прийняття постанови) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Тобто, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016у справі № 826/15733/15, якою визнано нечинною з моменту прийняття Постанову № 613, набрала законної сили з моменту її проголошення, а відтак, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, яке в судовому порядку визнано нечинними з моменту їх прийняття, в той час як нарахування відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цією постановою, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2018 у справі №910/7749/17, від 23.08.2018 у справі №910/16692/17, від 12.10.2018 у справі №910/30728/15.
При цьому, судом встановлено, що 23.04.2014 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було прийнято постанову №465, відповідно до якої тариф для ПАТ «Київенерго» на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал,; постанова набирає чинності з 01 липня 2014 року.
Строку чинності тарифів, вказаних у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014№465, не встановлено.
Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визначення вартості спожитої позивачем теплової енергії за період з квітня 2015по квітень 2016за договором №1630113 від 01.11.1998р., який передбачає застосування регульованого тарифу, встановленого уповноваженим органом.
У даному випадку до спірних правовідносин за договором №1630113 від 01.11.1998 слід застосовувати тариф, встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №465 від 23.04.2014«Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», якою було встановлено тариф на теплову енергію у розмірі 295,17 гривень (без ПДВ) за 1 Гкал (354,20 гривень з ПДВ).
Проте, оскільки вказана постанова НКРЕКП від 03.03.2015 №613 визнана судом нечинною з моменту її прийняття, відсутні підстави для визначення вартості спожитої теплової енергії за період з квітня 2015по квітень 2016з урахуванням тарифу 531,10 грн за 1 Гкал без ПДВ (637,32 грн. з ПДВ).
Здійснивши перерахунок спожитої позивачем теплової енергії на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.04.2014 №465, судом встановлено, що вартість спожитої теплової енергії позивачем у період з квітня 2015 по квітень 2016у розмірі 1 573,14 Гкал становить 557 206,19 грн. з ПДВ.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.
Таким чином, з огляду на вищевикладене та враховуючи те, що суду не надано доказів погодження між сторонами в письмовому вигляді (зміна умов договору) змінення тарифів, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про необхідність здійснення нарахування йому плати за теплову енергію, спожиту протягом квітня 2015- квітень 2016р., за тарифами згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014 №465, що складає у вказаному періоді суму 557 206,19 грн. з ПДВ, виходячи з кількості спожитої теплової енергії.
Разом з тим, щодо поданих позивачем до матеріалів справи платіжних доручень, суд зазначає наступне.
Спірним періодом, за яким відповідачем було нараховано плату за спожиту теплову енергію за тарифом згідно рішення НКРЕКП, що згодом було скасовано, є квітень 2015- квітень 2016.
З платіжного доручення №25 від 28.12.2015 на суму 22 840,71 грн. вбачається, що призначенням платежу за ним є погашення боргу за рахунок коштів, наданих рішенням КМР №60/925 від 28.01.2015 на погашення різн. в тар з зм. в 9.12.15 №11/11 реєстру в 21.12.15. Тобто з вказаного документу неможливо встановити в рахунок погашення заборгованості за яким договором та за який період була здійснена ця оплата. Тому суд не приймає вказане платіжне доручення в якості доказу оплати заборгованості позивачем за договором №1630113 від 01.11.1998за спірний період.
Подане платіжне доручення №11 від 06.02.2016на суму 39 326,98 грн. має призначення платежу - за жовтень 2015р., договір №1630113 = 13 496,83 грн., №1630124 = 11 712,77 грн., №163098 = 14 117,38 грн. Оплата за цим документом була здійснена в рахунок погашення заборгованості за трьома договорами, тому суд приймає вказане платіжне доручення в частині 13 496,83 грн., яка призначена для погашення заборгованості за договором №1630113 від 01.11.1998р.
Платіжне доручення №19 від 15.03.2016на суму 100 000 грн. має призначення платежу - за 2015р., що позбавляє суд можливості встановити в рахунок погашення заборгованості за які саме місяці 2015 року було сплачено зазначену заборгованість (оскільки січень-березень 2015 року не відносяться до спірного періоду), тому суд не приймає вказане платіжне доручення в якості належного доказу сплати заборгованості за договором №1630113 від 01.11.1998за спірний період.
З огляду на що, доводи відповідача, викладені у відзиві в цій частині суд визнає обгрунтованими.
Враховуючи наведене, сума сплаченої позивачем заборгованості в рахунок погашення заборгованості за договором №1630113 від 01.11.1998 за період квітень 2015- квітень 2016, яка доведена належними та допустимими доказами у справі, становить 677 103,41 грн.
Отже, різниця між фактично сплаченою за нечинним тарифом (677 103,41 грн.) та визначеною судом вартістю спожитої теплової енергії позивачем у період з квітня 2015 по квітень 2016, становить 119 897,22 грн.
Суд не погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст.1212 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.
Згідно ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи.
Відсутність правової підстави означає, що майно набуте особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом чи правочином.
Правову кваліфікацію матеріально-правової природи вимоги про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, виходячи з обставин справи, повинен дати суд.
Представленими доказами встановлено, що правовідносини між сторонами спору врегульовані умовами договору №1630113 від 01.11.1998
Відтак, суд визнає, що між сторонами у цьому спорі виникли господарські правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, що застосовуються до окремих видів угод, а договірний характер цих правовідносин виключає можливість застосування до них положень стаття 1212 ЦК України. Тому зазначені грошові кошти не можуть бути витребувані у відповідача як безпідставне збагачення. За таких обставин доводи відповідача, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні положень статті 1212 ЦК України, визнаються судом такими, що не доведені та не відповідають вимогам самої ст.1212 ЦК Україна.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до Господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У відповідності до ч.ч.2, 3 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси, які порушені або оспорюються.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У відповідності до ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, до стану, яке існувало до порушення права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Звертаючись до Господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Суд відзначає, що питання правомірності нарахування вартості теплової енергії за відповідними тарифами повинно вирішуватись при розгляді спору, предметом якого є стягнення заборгованості, з наданням власних розрахунків та тарифів, які повинні були застосовуватися, на думку позивача, у певний період даних правовідносин.
Отже, за висновками суду, позивачем вірно обрано спосіб захисту свого права шляхом стягнення суми надміру сплачених коштів.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за відповідний період (квітень 2015- квітень 2016), суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом статей 260-261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ст. 267 Цивільного кодексу України).
У цьому разі суд з посиланням на докази у справі та норми законодавства, має встановити (обрахувати), чи мав місце пропуск строку позовної давності.
Відповідач стверджує, що саме з 06.07.2016 року у позивача як зацікавленої особи виникло право на позов, тобто можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд позивач мав саме з моменту прийняття апеляційною інстанцією постанови у справі №826/15733/15, а не з 31.01.2019, як зазначає позивач.
Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 є загальнодоступною для ознайомлення на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень у відповідності до Закону України «Про доступ до судових рішень». Датою оприлюднення зазначеної постанови є 13.07.2016р.
Відповідач зазначає, що загальнодоступною є також велика кількість судової практики у спірних правовідношеннях, про яку міг довідатися позивач в межах строку позовної давності, оскільки він прямо чи опосередковано брав участь у аналогічних справах.
В обґрунтування пропуску строку позовної давності відповідачем зазначено, що з розрахунку ціни позову, з тексту позовної заяви та з первинних документів, наданих позивачем, вбачається, що позивач заявив позов про стягнення з відповідача коштів за договором за період з квітня 2015 по квітень 2016.
Судом встановлено, що позовні вимоги дійсно стосуються вартості спожитої у період з квітня 2015по квітень 2016теплової енергії.
Проте, право на отримання перерахунку у вказаний період виникло у позивача лише з моменту прийняття постанови Київського апеляційного Господарського суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15, якою постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015визнано нечинною з моменту її прийняття.
Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до Господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява позивачем була подана 25.03.2019, про що свідчить штамп Укрпошти на конверті.
Таким чином, на момент подачі позову строк позовної давності не сплинув.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач та відповідач, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу “Академічний-9” до Акціонерного товариства “К.Енерго” про стягнення заборгованості в сумі 268 568,08 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства “К.Енерго” (85612, Донецька область, Мар'їнський район, м.Курахове, вул.Енергетиків, буд.34, код ЄДРПОУ 00131305) на користь Житлово-будівельного кооперативу “Академічний-9” (02217, м. Київ, Деснянський район, вулиця Драйзера, будинок 3, код ЄДРПОУ 22883537) надмірно сплачених коштів у розмірі 119 897,22 грн. та судовий збір у розмірі 1 798,46 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 07 липня 2020 року.
Повний текст рішення складено та підписано 14.07.2020 року.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.
Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Е.В. Зекунов