Справа № 347/238/20
Провадження № 1-кп/346/518/20
13 липня 2020 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні шляхом відеоконференції в залі суду в м. Коломия заяву про відвід суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за ч.3 ст.28, ч.2 ст.310, ч.3 ст.307, ч.3 ст.28,ч.2 ст.317 ч.3 ст.313 КК України,-
У відповідності до розподілу справ автоматизованою системою документообігу суду, до мене,як головуючого по справі, поступила кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинувачений: ОСОБА_8 за ст.ст. ч.3 ст.28, ч.2 ст.310, ч.3 ст.307, ч.3 ст.28,ч.2 ст.317 ч.3 ст.313 КК України.
В судовому засіданні головуючий по справі суддя ОСОБА_1 та судді ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали заяви про самовідвід . Основною мотивацією заявлених заяв є те,що в суді працює на посаді секретаря судових засідань та помічника судді - ОСОБА_11 ,яка є невісткою обвинуваченого ОСОБА_6 .
У суддів склались хороші дружні стосунки з ОСОБА_11 ,вона неодноразово працювала секретарем судового засідання та помічником судді у суддів колегії,підміняючи основних працівників
Заперечень від учасників процесу не поступило.
Розглянувши матеріали справи та заяви про самовідвід суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заслухавши думку учасників процесу, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно ст.76 ч.1 пп.4 КПК України суддя, слідчий суддя не може брати участь у кримінальному провадженні,за наявності інших обставин,які викликають сумнів у його неупередженості.
У відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У відповідності до ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
П.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України, та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.
Так у відповідності до п.п. 49-54 рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, яке є остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції:
«49. Відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 and 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).
50. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).
53. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Наявність безсторонності, відповідно до п.1 ст.6 Конвенції, має визначатись за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Згідно з об'єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності (вісник ВСУ № 4/2008 стор. 31).
Крім цього, в п.п.66,67,69,70 Рішення ЄСПЛ «Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02, зазначено,що: «…п.66. Згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції , за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи
забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія A, N 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. the United
Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).
67.Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43).
69. Застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі "Феррантеллі та
Сантанджело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58).
70. У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, серія A, N 86, с. 14, п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), там само, та рішення у справі "Кастільо Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3116, п. 45).
Таким чином, наявність безсторонності визначається фактором, чи забезпечення судом умов, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності , про що і зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Білуха проти України від 9 листопада 2006 року та Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року.
Колегія зазначає,що в Коломийському міськрайонному суді працює ОСОБА_11 на посаді секретаря судового засідання та помічника судді, яка є невісткою обвинуваченого ОСОБА_6 . Вона неодноразово співпрацювала з суддями колегії, у неї склались хороші дружні стосунки з усіма суддями колегії.
Будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові №277/599/15-к від 17 вересня 2019 року.
Вищенаведені дані дають підстави і право керуючись ст.ст.75-80 КПК України задовольнити заяви про відвід по даній справі.
Враховуючи наведене, приходимо до висновку, що для забезпечення умов, за яких у сторін не виникало б будь-яких сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом (чи безсторонності судді при розгляді даного позову), заявлені відводи слід задовольнити.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Рішення Конституційного Суду № 19-рп/2004 від 01.12.2004, ст. ст.75-80 КПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02,правовий висновок Верховного Суду в постанові №277/599/15-к від 17 вересня 2019 року, -
ухвалив:
Заяви про відвід суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинувачений: ОСОБА_8 за ч.3 ст.28, ч.2 ст.310, ч.3 ст.307, ч.3 ст.28,ч.2 ст.317 ч.3 ст.313 КК України - задовольнити.
Передати справу до канцелярії суду на новий розподіл.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1
судді ОСОБА_2
ОСОБА_3