ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 липня 2020 року м. Київ №640/16318/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління МВС України в Донецькій області
про виплату компенсації за несвоєчасно проведений розрахунок, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, в особі ліквідатора (87517, Донецька обл, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 08592158), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, в особі ліквідатора (код ЄРПОУ 08592158) в нарахуванні та виплаті компенсації на користь ОСОБА_1 , в зв'язку із втратою частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за період з 02.02.2016 року по 30.10.2018 року, що оформлено листом від 28.01.2019 року за вих №32/ЛК;
- зобов'язати Головне управління внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідатора (код ЄДРПОУ 08592158) нарахувати та виплатити компенсацію на користь ОСОБА_1 , у зв'язку із втратою частини доходів, в зв'язку із порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за період з 02.02.2016 року по 30.10.2018 року, здійснивши нарахування на суму 4 225,65 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що починаючи з 2006 року ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого інспектора з режиму секретності Центрально-міського РВ Горлівського МУ ГУ МВС України в Донецькій області. На підставі наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 07.10.2014 року № 363 о/с «По особовому складу» з 07.10.2014 року звільнено позивача з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 підпункту «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 12.09.2014 року №1621 в частині звільнення ОСОБА_1 з ОВС за особисту недисциплінованість, порушення вимог статті 10 Закону України «Про міліцію», статей 7, 8 Дисциплінованого статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року №3460-ІV, підпунктів 2.2. 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України №155-2012р., що виразилося в невиході на службу з 23-25 серпня 2014 року до цього часу. звільнити з органів внутрішніх справ. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 07.10.2014 року №363 о/с про звільнення ОСОБА_1 з ОВС за пунктом 64 підпункт «є» без поновлення на службі. Стягнуто з Головного управління МВС України в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.10.2014 року по 31.01.2016 року та зобов'язано Головне управління МВС України в Донецькій області видати ОСОБА_1 «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису від 07.10.2014 року про звільнення за особисту недисциплінованість згідно пункту 64 підпункт «є».В іншій частині позову відмовлено. На підставі наказу №26 о/с від 27.09.2018 року ОСОБА_1 на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року звільнено зі служби за власним бажанням 01.02.2016 року. 30 жовтня 2018 року виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 4225, 65 грн. Така затримка у виплаті сталася з вини роботодавця. Позивач вважає, що за час затримки йому має бути виплачена компенсація відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Ухвалою суду від 03.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Представником відповідача подано до суду відзив на позов, яким заперечує проти задоволення вказаних позовних вимог, посилаючись на те, що після надходження відповідного фінансування з державного бюджету України ОСОБА_1 було здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до платіжного доручення від 30.10.2018 року №73. Крім того відповідачем зазначено, що бюджетне законодавство забороняє керівникам бюджетних органів брати на себе зобов'язання понад наявні кошторисні призначення, тому ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Донецькій області не наділено повноваженнями нараховувати та виплачувати середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 2006 року проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого інспектора з режиму секретності Центрально-міського РВ Горлівського МУ ГУ МВС України в Донецькій області.
Наказом №26 о/с від 27.09.2018 року «По особовому складу» відповідно до Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас ( із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) майора міліції ОСОБА_1 .
30 жовтня 2018 року позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 4225,65 грн.
08 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з листом, в якому просила нарахувати та виплатити компенсацію на її користь у зв'язку з втратою частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за період з 02.02.2016 року по 30.10.2018 року.
Листом від 28.01.2019 року вих.. №32/ЛК відмовлено у проведені такої виплати.
Позивач вважає, що за час затримки він має право на отримання компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за період з 02.02.2016 року по 30.10.2018 року, а тому звернувся до суду із цим позовом для відновлення його порушеного права.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до пункту 1 цього Порядку його дія цього поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з пунктом 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне, а саме те, що у відповідності до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
При цьому, суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постанові 11.07.2017 (справа №21-2003а16).
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки даний вид грошового забезпечення чітко визначений Законом як виплата, яка має цільовий і разовий характер, що не є підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд вважає, що сума грошової компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на користь ОСОБА_1 не підлягає стягненню, а тому суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 139 КАС України судові витрати до стягнення не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 77, 78, 139, 241 - 246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Вєкуа Н.Г.