ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 липня 2020 року м. Київ № 640/4473/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 89 % до 70% від сум грошового забезпечення та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 89% грошового забезпечення згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01.01.2018 з врахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 у 2018 році лише 50 %, у 2019 році лише 75% суми підвищення пенсії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в
м. Києві виплачувати 100 % суми підвищення пенсії ОСОБА_1 , перерахованої згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-Х11, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01.01.2018 з врахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно зменшено основний розмір пенсії ОСОБА_1 з 89 до 70 % при проведенні перерахунку пенсії. Вказує, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати позивачу в 2018 році 50%, у 2019 році 75% суми підвищення пенсії є протиправними. Таким чином, позивач вважає дії відповідача такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 02.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/4473/20 та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення 05.03.2020 відповідачеві вручено ухвалу суду від 02.03.2020, проте в установлений строк останній відзиву на позовну заяву до суду не подав.
23.04.2020 представником позивача подано до суду письмові пояснення, які не приймаються судом до уваги на підставі частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 1993 року призначена пенсія згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", основний розмір пенсії: 89 % грошового забезпечення.
12.11.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із письмовим зверненням, в якому просив останнього здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 89 % сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом № 281850/02/Т-13955 від 19.11.2019 відповідач надав відповідь на звернення позивача. Зокрема зазначив, що останньому проведено перерахунок пенсії з 01.01.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 з розрахунку 70% сум грошового забезпечення. Підкреслив, що виплата пенсії проводиться поетапно з 01.01.2018 в розмірі 50 відсотків суми підвищення пенсії, з 01.01.2019 по 31.12.2019 в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, а з 01.01.2020 в розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018, що повністю відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
Крім того, листом № 2600-0213-8/6795 від 31.01.2020 відповідач надав відповідь на адвокатський запит представника позивача Хомича І.О. щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 , в якій вказав аналогічні вищевказаним відомості, а також надав розрахунки пенсії останнього станом на 31.12.2017, 01.01.2018, 01.01.2019 та 01.01.2020.
Так, з довідки про розрахунок пенсії ОСОБА_1 станом на 31.12.2017 вбачається, що розмір пенсії позивача обчислювався, виходячи з 89% сум грошового забезпечення. Згідно довідок про розрахунок пенсії станом на 01.01.2018, 01.01.2019, 01.01.2020 розмір пенсії позивача обчислювався, виходячи з 70% відсотків сум грошового забезпечення.
Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії, суд зазначає наступне.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
При цьому, Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Відповідно до підпункту "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів (частина друга статті 13 вказаного Закону).
Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" внесено зміни у частину другу статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно яких цифри "80" замінено цифрами "70".
Оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, внесені зміни до частини другої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80 відсотків, а потім 70 відсотків грошового забезпечення, не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, отже при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2019 у зразковій справі № 240/5401/18, при перерахунку пенсії відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб" на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Згідно частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача відносно зменшення розміру пенсії у відсотковому значенні із зобов'язанням встановити, перерахувати та виплатити позивачу пенсію у розмірі відсоткового значення - 89 % від сум відповідного грошового забезпечення (з урахуванням вже виплачених сум) та провести перерахунок у відсотковому значенні з 01.01.2018.
У частині позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 у 2018 році лише 50 %, у 2019 році лише 75% суми підвищення пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати 100 % суми підвищення пенсії ОСОБА_1 , перерахованої згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-Х11, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01.01.2018 з врахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою, суд зазначає таке.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, були визнані нечинними пункти 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Таким чином, пункти 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 як частини нормативно-правового акта відповідно до статей 255, 265, 325 Кодексу адміністративного судочинства України втратили чинність з 05.03.2019.
До вказаної дати ці норми права правомірно застосовувались суб'єктом владних повноважень.
Оскільки спір по справі склався з приводу виплат за пенсією з 01.01.2018, то до дати втрати чинності пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 - 05.03.2019, має вирішуватись на підставі законодавства, яке діяло на той час.
Саме такий правовий висновок з приводу дії у часі та наслідків втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України № 103 викладений у постанові Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 2040/6740/18.
У рішенні № 3-рп від 25.01.2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розмір соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що на момент проведення перерахунку пенсії заявника постанова № 103 була чинною, до моменту втрати останньою чинності відповідач правомірно виплачував підвищення до пенсії у розмірі 50 % у 2018 році та у розмірі 75 % до 05.03.2019.
Після втрати чинності пунктів 1, 2 постанови № 103, тобто з 05.03.2019, відповідач не мав правових підстав для продовження виплати підвищення до пенсії у розмірі 75 % суми підвищення пенсії.
Поряд з цим, така підстава знов виникла 04.09.2019 - з моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" №804 від 14.08.2019, якою установлено, що виплата пенсій, призначених згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 1 січня 2018 р. з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, заклади вищої освіти), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з приводу виплати у період 05.03.2019 - 04.09.2019 підвищення до пенсії позивача у розмірі 75% є протиправними та підлягають задоволенню.
Щодо проміжку часу після зазначеного періоду дії відповідача з приводу виплати пенсії заявника відповідають приписам постанови № 103 та постанови № 804.
Разом з тим, вимога про виплату різниці з недоплати однією сумою задоволенню не підлягає, позаяк суперечить як приписам частини другої статті 19 Конституції України, так і положенням статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", де указано, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, діючим національним законом передбачено інший порядок проведення платежів за різницею у недоплаті, який не узгоджується з бажаним для позивача.
Крім того, наведена вище норма передбачає виплату за минулий час без обмеження строку з нарахуванням компенсації втрати частини доходів сум пенсії, які були нараховані особі, натомість пенсійним органом не було нараховано позивачу суми пенсії за період з 01 січня 2018 року з розрахунку 89% грошового забезпечення, і таке нарахування буде здійснюватись внаслідок набрання законної сили судовим рішенням в рамках даної справи, а тому положення статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, відповідно до частини першої статті 3 Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Отже, позовні вимоги у даній частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведену норму, витрати, понесені позивачем у даній справі, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1681,60 грн, підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ід. код 42098368) щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) під час її перерахунку з 89 % на 70 % відповідних сум грошового забезпечення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ід. код 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) з 01.01.2018 з урахуванням основного розміру пенсії за вислугу років 89 % відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) за рахунок виплати з 05.03.2019 75 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.01.2018.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) здійснити виплату не отриманих ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) сум підвищення пенсії з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії з 05.03.2019 по 04.09.2019.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) 840,80 грн сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко