Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
14 липня 2020 р. № 520/6409/2020
Харківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Мар'єнко Л.М.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд, з урахуванням уточнень, стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості, що складає 221791,50 грн.
Також, представник позивача просить відшкодувати ОСОБА_1 витрати на надання професійної правничої допомоги за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 7200,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення Харківського окружного адміністративного суду 520/12500/19 від 24.01.2020 року, що набрало законної сили, та зазначає, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби 02.01.2019 року, а остаточний розрахунок відповідач здійснив 13 травня 2020 року, таким чином, позивач просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості - за 15 місяців затримки, в розмірі 221791,00 грн., посилаючись на ст.116, ст.117 КЗпП.
Від представника відповідача - Білецької О., через канцелярію суду, надійшов відзив на позов, в якому вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначаючи, що компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не входить до грошового забезпечення військовослужбовців, тобто не є його складовою, а тому на суму належної компенсації не розповсюджується вимоги ст.ст.116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Ухвалою від 25.05.2020 року відкрито спрощене провадження без виклику сторін.
Ухвалою від 15.06.2020 року прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 .
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Відповідно до ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше
Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” установлено з 12.03.2020 до 24.04.2020 на усій території України карантин.
На засіданні Кабінету Міністрів України 04 травня 2020 року карантин продовжено до 22 травня 2020 року.
На засіданні Кабінету Міністрів України 20 травня 2020 року карантин продовжено до 22 червня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 року №500 карантин продовжено до 31 липня 2020 року.
Відповідно до положень пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114,122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 2016 року по 02.01.2019 рік проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 02.01.2019 №1 позивача виключено зі списків особового складу у зв'язку зі звільненням з військової служби в запас у зв'язку із закінченням контракту (а.с.44).
Як вбачається з матеріалів справи, 04.05.2017 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_5 (а.с.45).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року №520/12500/19 - позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнано протиправною бездіяльність дії Військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 02.01.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 02.01.2019 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 02.01.2019 року.
Заяву представника позивача про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у справі №520/12500/19 - задоволено.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) у розмірі 2500 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень).
Зазначене рішення набрало законної сили 21.02.2020 року.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до виписки від 18.05.2020 року №OSQTU7VS95VPU9DA ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_6 по картці/рахунку НОМЕР_7 ( НОМЕР_8 ) і додатковим рахункам договору SAMDNFF000103023682 від 19.08.2013 року за період 11.05.2020 року - 18.05.2020 року, видану АТ АБ "Приватбанк" - остаточний розрахунок з ОСОБА_1 відповідач здійснив 13 травня 2020 року.
Позивач вважає, що оскільки відбулася невиплата грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки у строк звільнення - 02.01.2019 р., то ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки - 15 місяців, по день остаточного розрахунку, тобто, з 02.01.2019 року по 13.05.2020 рік, у розмірі 221791,50 грн., виходячи з сум грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням - грудень 2018 року та січень 2019 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до частини першої статті 2 якого Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII ( надалі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1-2 Закону № 2011-XII встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами першою, другою статті 9 Закону обумовлено, що Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік ( п.12 ч.1 ст.12 Закону).
Згідно з ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення (п. 8).
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 14).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (п. 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п. 21).
За визначенням статті 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
За правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу наведених законодавчих приписів висновується, що компенсація за невикористану відпустку, що передбачена статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом відшкодування, яке виплачується за певних умов.
Суд зазначає, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.
Відтак, норми статті 117 КЗпП не можуть бути застосовані до затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, що передбачена статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що свідчить про безпідставність заявленого ОСОБА_1 позову.
При вирішенні вказаного спору судом, на виконання положень ч.5 ст.242 КАС України, було враховано правові висновки в аналогічних правовідносинах, які викладено Верховним Судом в постанові від 04 березня 2020 року (справа №802/1854/17-а).
За приписами ч. 1,2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем належним чином обґрунтовано відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у правовідносинах, з приводу яких подано позов.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч.3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мар'єнко Л.М.