Справа № 500/506/20
14 липня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП №50005183 від 30.01.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконанні у Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) перебувало виконавче провадження ВП №50005183 з примусового виконання виконавчого листа №607/22811/13-ц від 27.01.2015 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, про звернення стягнення на нерухоме майно, передане в іпотеку ОСОБА_1 згідно іпотечного договору від 03.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. за №998 у реєстрі, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з 4 житлових кімнат, загальною площею 105,2 кв.м., жилою - 64,6 кв.м. за початковою ціною для подальшої реалізації в розмірі 774490,00 грн. у спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів; стягнення з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3441,00 грн. Повернення 30.01.2020 року виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП №50005183, з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ), мало місце за заявою стягувана, без фактичного проведення стягнення та вчинення держаним виконавцем дії, спрямованих на примусове виконання. Виконавче провадження ж розпочато у редакції Закону, яка вказувала на справедливі очікування позивача про можливі наслідки стягнення виконавчого збору державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута. Відсутність відмітки про результати виконання (суму, яку фактично стягнуто) у виконавчому листі №607/22811/13-ц від 27.01.2015 року свідчить про те, що державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.
За таких підстав, вважає оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору ВП №50005183 від 30.01.2020 року протиправною та такою, що підлягає скасуванню, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 24.02.2020 року визнано поважними причини пропуску та поновлено строк звернення до адміністративного суду. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
На виконання вимог вказаної ухвали, 05.03.2020 року Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) подано до суду відзив (а.с.25-27). Заперечуючи проти позову, відповідач послався на безпідставність доводів позивача, оскільки законодавцем встановлений чіткий перелік випадків при яких виконавчий збір не стягується. Таких випадків у спірних правовідносинах не встановлено, та позивачем не наведено. Вважає, що державним виконавцем правомірно винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №50005183 від 30.01.2020 року в розмірі 73220,09 грн. відповідно до ст.27 Закону №1404-VІІІ, що розраховується з 28.08.2018 року не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 25.03.2020 року провадження в адміністративній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №2540/3203/18.
Ухвалою суду від 02.07.2020 року поновлено провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 14.07.2020 року.
Представником позивача 14.07.2020 року подано заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду відповідно до ст.124, 126, 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 та ч.3 ст.268 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що 03.02.2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50005183 (а.с.11) на виконання виконавчого листа №607/22811/13-ц, виданого 27.01.2015 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, про звернення стягнення на нерухоме майно, передане в іпотеку ОСОБА_1 згідно іпотечного договору від 03.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. за №998 у реєстрі, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з 4 житлових кімнат, загальною площею 105,2 кв.м., жилою - 64,6 кв.м. за початковою ціною для подальшої реалізації в розмірі 774490,00 грн. у спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів; стягнення з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 34441,00 грн. (а.с.15).
В ході виконавчого провадження, на адресу Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) надійшла заява стягувача від 23.01.2020 року про повернення виконавчого документу стягувачу та про заміну стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №607/22811/13-ц від 27.01.2015 року, згідно ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.11.2019 року у справі №607/22811/13-ц.
На підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VІІІ, постановою ВП №50005183 від 30.01.2020 року повернуто виконавчий документ стягувачу, п.2 якої визначено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення витрат виконавчого провадження вивести в окреме провадження (а.с.14).
Цього ж дня головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №50005183 від 30.01.2020 року у розмірі 73220,09 грн. (а.с.13).
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, і винесеного на підставі них спірного правового акта індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон №1404-VІІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
У відповідності до ст.1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ).
У ч.1 ст.10 Закону №1404-VІІІ зазначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Положеннями ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За приписами ч.2 ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV, в редакції чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №50005183 від 03.02.2016 року, у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, у п.3 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №50005183 від 03.02.2016 року зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Водночас п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами ч.5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно з ч.3 ст.40 Закону № 1404-VIII У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 затверджено Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), п.1 розд.1 якої визначено, що ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Так, положення ч.3 ст.40 Закону № 1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, п.1 ч.1 ст.37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом, що кореспондуються з нормами п.8 розд.III Інструкції.
При цьому п.22 розд.ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведених вище приписів Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Крім цього, п.20 розд.ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону №1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Отже, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2020 року у справі №2540/3203/18, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Як встановлено судом та не заперечувалося сторонами у справі, стягнення за пред'явленим до примусового виконання виконавчого листа №607/22811/13-ц, виданого 27.01.2015 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, в ході здійсненого державним виконавцем виконавчого провадження ВП №50005183 фактично не відбулось, оскільки було припинено за заявою стягувача.
Державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі, про що свідчить і відсутність результатів виконання (суму, яку фактично стягнуто) у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №50005183 від 30.01.2020 року та відмітки щодо залишку нестягнутої суми у виконавчому листі №607/22811/13-ц, виданого 27.01.2015 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, що дає підстави для висновку про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі 73220,09 грн. спірною постановою ВП №50005183 від 30.01.2020 року.
Щодо посилань відповідача на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" №2475-VIII від 03.07.2018 року, який набрав чинності 28.08.2018 року, у ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів", тобто після 28.08.2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню, то слід також зазначити, що Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 року у справі №640/8425/19, предметом розгляду якої була постанова про стягнення з боржника основної винагороди ВП № 57238331 від 18.09.2018 року, тобто винесена після 28.08.2018 року, розглядаючи цей спір, врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2020 року у справі №2540/3203/18, та не вважав за необхідне відступити від цих висновків.
З огляду на викладене, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм дають підстави для висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам ст.27 Закону № 1404-VIII та, як наслідок, критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).
Таким чином, оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції №0.0.1615129144.1 від 14.02.2020 року (а.с.6).
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про стягнення виконавчого збору ВП №50005183 від 30.01.2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок, сплачений відповідно до квитанції №0.0.1615129144.1 від 14.02.2020 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (46002, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Кн.Острозького, будинок 14, код ЄДРПОУ 40330167).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 липня 2020 року.
Головуючий суддя Мандзій О.П.