Справа № 689/392/17
Провадження № 22-ц/4820/1152/20
07 липня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Грох Л.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,
секретар судового засідання Дубова М.В.,
з участю відповідача, представників сторін,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області в складі судді Баськова М.М. від 20 грудня 2019 року.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи,суд
У лютому 2017 року ОСОБА_1 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідачки, вказував, що відповідно до договору купівлі-продажу від 23.08.2001 він набув право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . 05.04.2002 він зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 .
Під час шлюбу, 28.01.2003 року він подарував відповідачці вказаний житловий будинок, де вони постійно проживали. Рішенням Ярмолинецького районного суду від 23 грудня 2014 року шлюб між ними розірвано.
В подальшому між ним і ОСОБА_2 погіршилися відносини.
Рішенням Ярмолинецького районного суду від 04.08.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 01.09.2016 року, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним зазначеного договору дарування будинку.
Після ухвалення цих рішень ОСОБА_2 змінила замок на вхідних дверях будинку, чим позбавила його можливості користуватися житлом.
З цих підстав позивач просив зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні вказаним будинком шляхом його вселення.
Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов. На думку апелянта, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідачка після розірвання шлюбу створила неможливі для сумісного проживання умови, чинила перешкоди в користуванні житлом, що змусило його тимчасово залишити спірний будинок. Факт вчинення йому перешкод у користуванні спірним будинком підтверджено рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 01.06.2017 року, яким ОСОБА_2 відмовлено у позові про визнання його таким, що втратив право на проживання у будинку АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 змінила замки на вхідних дверях будинку і він не проживає за цією адресою з липня 2015 року у зв'язку з вчиненням нею перешкод у доступі до будинку. Рішенням Ярмолинецького районного суду від 04.06.2018 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 29.10.2018 року ОСОБА_2 відмовлено у позові до нього про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення з житлового приміщення. Вважає, що як колишній член сім'ї ОСОБА_2 не позбавлений права користуватися житловим будинком АДРЕСА_1 .
У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, що позивач не є колишнім членом її сім'ї, оскільки припинивши з нею сімейні відносини, втратив статус члена її сім'ї. Позивачем також не доведено можливість проживання трьох осіб у будинку, чи встановлення порядку користування будинком, а тому його вселення є неможливим.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.
Відповідач та її представник просили відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи, допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Так, встановлено, що 05.04.2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб.
28.01.2003 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , придбаний ним на підставі договору купівлі-продажу від 23.08.2001 року.
Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 23.12.2014 року шлюб між сторонами розірвано.
Рішенням Ярмолинецького районного суду від 04.08.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 01.09.2016 року, ОСОБА_1 відмовлено в позові до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку.
Рішенням Ярмолинецького районного суду від 01.06.2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 19.07.2017року, ОСОБА_2 відмовлено у позові до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Рішенням Ярмолинецького районного суду від 04.06.2018 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 29.10.2018 року, ОСОБА_2 відмовлено у позові до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення з житлового приміщення з підстав, передбачених ч.1 ст. 116 ЖК України.
25 червня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , який 13 серпня 2019 року розірвано.
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи і фактично не оспорюються сторонами.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач втратив статус колишнього члена сім'ї відповідача, одружившись з ОСОБА_3 , а розлучившись з останньою, набув статусу колишнього члена сім'ї ОСОБА_3 , тому визнання за ним права на вселення до будинку ОСОБА_2 призведе до порушення її прав як власника житлового будинку.
Проте з такими висновками суду не можна погодитися, зважаючи на таке.
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно з положеннями статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в правових позиціях, викладених у справах «Powell and Royaner v.the U.K.» від 21.02.1990 р., Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р. та «Gilow v. тhe U.K» від 24.11.1986 р., відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання вжити розумних і адекватних заходів для захисту прав. Такий загальний захист поширюється як на власника житла, так і на наймача.
Пункт 2 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції не врахував, що рішенням Ярмолинецького районного суду від 01.06.2017 року у справі № 689/283/17, що набрало законної сили, ОСОБА_2 відмовлено у позові до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 з підстав, передбачених ч.2 ст. 405 ЦК України.
Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 як член сім'ї власника будинку має право користування будинком і не проживає в ньому у зв'язку з вчиненням позивачем перешкод йому у доступі до будинку.
Зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання позивача ОСОБА_1 є житловий будинок по АДРЕСА_1 , в який він вселився як його власник після набуття права власності на нього на підставі договору купівлі-продажу від 23.08.2001 року (а.с. 85).
Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини, встановлені рішенням Ярмолинецького районного суду від 01.06.2017 року у справі № 689/283/17, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню у цій справі, у якій беруть участь ті самі особи.
Відтак висновки суду першої інстанції про втрату позивачем статусу члена сім'ї власника житла і, відповідно, права користування будинком, прямо суперечать обставинам, встановленим рішенням Ярмолинецького районного суду від 01.06.2017 року у справі № 689/283/17, які є преюдиційними.
Встановлено, що на час ухвалення оскаржуваного рішення відсутні інші судові рішення, про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування цим житлом чи виселення.
В засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 підтвердила, що не має наміру впускати проживати у будинок позивача, що також свідчить про існування перешкод ОСОБА_1 у користуванні житлом.
Водночас обставини, які встановив суд першої інстанції, з врахуванням предмету та підстав заявленого позову не входять до предмету доказування в цій справі, а отже, ухвалене рішення прийняте з порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченого ч.1 ст. 13 ЦПК України.
З врахуванням наведеного оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Усунути перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 у вказаний житловий будинок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13.07.2020 року.
Судді Л.М. Грох
Р.С.Гринчук
А.М.Костенко