30 червня 2020 року м. Херсон
справа № 766/15034/16-ц
провадження № 22-ц/819/655/20
Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В.,
суддів:Склярської І.В.,
Чорної Т.Г.,
секретарГеленко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Прохоренко В.В. від 27 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Херсонській області, Прокуратури Херсонської області, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства і прокуратури,
встановив:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровського районного відділу Національної поліції України в Херсонській області, Херсонської місцевої прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства і прокуратури.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив про те, що 10 листопада 2015 року він звернувся до Дніпровського відділення поліції Херсонського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області із заявою-повідомленням про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, а саме: незаконного заволодіння невстановленою особою належними йому грошовими коштами через банківську картку «Райффайзен Банк Аваль» в сумі 1 319гривень.
На підставі наведеного звернення службовою особою поліції був оформлений протокол усних заяв та відомості зареєстровані в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, однак необхідні слідчі (розшукові) дії для встановлення винної особи та притягнення її до відповідальності у визначені законом строки вчинені не були. Визнавши його потерпілим у кримінальному провадженні, наявні у нього процесуальні права не роз'яснено.
31 березня 2016 року з відповідною заявою про бездіяльність поліції він звернувся до Головного управління Національної поліції в Херсонській області, яке повідомило йому про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та про можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, однак подана ним в травні 2016 року заява про надання матеріалів для ознайомлення поліцією Дніпровського району м.Херсона розглянута не була.
24 червня 2016 року із відповідною скаргою щодо бездіяльності поліції він звернувся до Херсонської місцевої прокуратури, а 02.08.2016 року звернувся до Прокуратури Херсонської області із заявою про кримінальне правопорушення вчинене посадовою особою Херсонської місцевої прокуратури Папушою О.Д. як процесуальним керівником за фактом прийняття ним завідомо неправдивого процесуального документа - постанови про закриття кримінального провадження з підстав проведення слідчих дій, а також за фактом перевищення наведеною особою своїх повноважень, що виразилось у нанесенні йому удару стопкою паперів по руці та приниженням особистої гідності.
11.08.2016 року листом керівника Херсонської місцевої прокуратури його повідомлено про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 11.11.2015 року.
30.08.2016 року він звернувся до керівника поліції Дніпровського району м. Херсона з заявою, в якій просив здійснити службове розслідування вказаних фактів, письмово повідомити про результати перевірки та знову надати матеріали провадження для ознайомлення, проте відповіді так і не отримав.
Посилаючись на те, що незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури йому була завдана моральна шкода, яка виразилась в усвідомлені абсолютної незахищеності та приниженні гідності, позивач з передбачених статтями 1167, 1176, 1190 ЦК України підстав просив суд визначити розмір моральної шкоди, завданої службовими особами Дніпровського районного відділу Національної поліції України в Херсонській області в сумі 1 313,00 грн, службової особи Херсонської місцевої прокуратури - процесуальним керівником ОСОБА_2 - в сумі 5 000,00 грн; стягнути за рахунок державного бюджету Головного управління Державної казначейської служби України в Херсонській області на його користь завдану моральну шкоду в розмірі 6 313,00 грн.
В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та склад відповідачів, визначивши відповідальними перед ним особами Головне управління Національної поліції в Херсонській області, Прокуратуру Херсонської області та Головне управління Державної казначейської служби України в Херсонській області, і, вказуючи на незаконність дій посадових осіб Дніпровського районного відділу Національної поліції України в Херсонській області, Херсонської місцевої прокуратури та прокуратури Херсонської області, в яких, на його думку, містяться ознаки складу злочину, передбаченого частинами 1 статей 365, 366, 367 КК України, з підстав, визначених статтею 1174 ЦК України, просив суд зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Херсонській області в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні від 11.11.2015 року, стягнути на його користь грошові кошти у сумі 129 800 грн шляхом списання коштів з рахунку відповідача - Головного управління Національної поліції в Херсонській області та грошові кошти у сумі 225 900 грн шляхом списання коштів з рахунку відповідача - прокуратури Херсонської області, а в разі відсутності у зазначених державних органів відповідних призначень- за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Ухвалою суду від 30.08.2018 року замінено неналежного відповідача Херсонську місцеву прокуратуру на належного відповідача Прокуратуру Херсонської області .
Рішенням суду від 27 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, зазначаючи, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду щодо відсутності правових підстав для відшкодування шкоди, не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.
На його думку, судом не враховано, що відповідачами не надано належних доказів у підтвердження виконання посадовими особами своїх службових обов'язків та вчинення відповідних дій, а викладені у поданому заступником прокурора Херсонської області до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відомості щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні за поданою ним заявою щодо заволодіння грошовими коштами (шахрайство) за частиною 1 статті 190 КК України не відповідають фактичним обставинам справи, в той час як ним у підтвердження своїх доводів надано належні та допустимі докази, якими, в тому числі, є надані ним в судовому засіданні як свідком пояснення щодо обставин справи.
Вказує на те, що в діях слідчого Дніпровського відділення поліції Херсонського ВП ГУНП Андрух О.С., який вніс до ЄРДР неправдиві відомості про неіснуючу подію, кваліфікувавши вчинені щодо нього злочинні дії за частиною першою статті 185 КК України (крадіжка), фактично приховавши інший злочин, та який взагалі не розпочав досудове розслідування, є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України (службова недбалість) та частиною першою статті 366 КК України (складання та внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей), а наявними в справі письмовими доказами підтверджено бездіяльність та незаконні дії процесуального керівника, керівників Херсонської обласної і місцевої прокуратур та Головного управління Національної поліції України в Херсонській області, а також їх заступників, які під час виконання своїх службових обов'язків після самостійного виявлення ними з поданих ним заяв, зокрема, позовної заяви, обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення слідчим поліції та процесуальним керівником, зобов'язані були внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування, однак цього не зробили, чим завдали істотної шкоди його охоронюваним законом правам та інтересам як потерпілого у кримінальному провадженні.
Вважає, що відповідачі (їх посадові особи) не виконали обов'язку щодо проведення досудового розслідування у розумні строки, чим унеможливили встановлення особи правопорушника та повернення йому втрачених грошових коштів.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами неправомірність дій посадових осіб Прокуратури Херсонської області та Дніпровського ВП УНП в Херсонській області при виконанні ними своїх посадових обов'язків, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями та настанням шкоди, а негативні явища в житті позивача викликані іншими обставинами, тому відсутні правові підстави для задоволення заявлених ним вимог.
В процесі розгляду справи суд встановив, що 10 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського ВП Херсонського ВП ГУНП в Херсонській області із заявою про вчинені щодо нього невстановленою особою протиправні дії, які полягали в тому, що після подання ОСОБА_1 04 листопада 2015 року оголошення в системі «Інтернет» щодо продажу належного йому приймача 10 листопада 2015 року йому зателефонувала невідома особа-покупець, якому він повідомив номер своєї платіжної картки, а потім, користуючись банкоматом «Приватбанку», за вказівкою зазначеного покупця виконував дії зі своєю платіжною карткою, набирав на клавіатурі банкомату продиктовані покупцем цифри, одночасно повідомляючи його про свої дії, чим сприяв невідомій особі 10.11.2015 року здійснити переказ коштів зі своєї картки в сумі 1 255грн та 58 грн.
В цей же день Дніпровським ВП Херсонського ВП ГУПН в Херсонській області до ЄРДР за його заявою внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за попередньою правовою кваліфікацією за частиною першою статті 185 КК України (крадіжка) за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами через банківську карту «Райффайзенбанк Аваль» в сумі 1 313гривень.
18 квітня 2016 року слідчим відділення Дніпровського ВП у Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження за фактом спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.
Вважаючи досудове слідство неефективним, а кваліфікацію дій невстановленої особи щодо заволодіння належними йому грошовими коштами неправильною, позивач неодноразово звертався з відповідними заявами до Херсонської місцевої прокуратури, Прокуратури Херсонської області, керівника поліції Дніпровського району м.Херсона та Головного управління Національної поліції в Херсонській області.
Отримані від наведених установ відповіді на свої звернення ОСОБА_1 розцінює як вчинені щодо нього посадовими особами органів прокуратури та поліції неправомірні (злочинні) дії, які полягають у службовій недбалості , складанні та внесенні службовими особами до офіційних документів неправдивих відомостей, зокрема, щодо кваліфікації дій невстановленої особи, яка заволоділа його грошовими коштами, за статтею 185 КК України (крадіжка), а не за статтею 190 КК України (шахрайство). Вказує на те, що слідчий Дніпровського відділення поліції Херсонського ВП ГУНП АндрухО.С., внісши до ЄРДР неправдиві відомості про неіснуючу подію (крадіжку), взагалі не розпочав досудове розслідування правопорушення, передбаченого статтею 190 КК України, в результаті чого можливість встановлення особи, яка вчинила це правопорушення, фактично втрачена.
Порушення з боку процесуального керівника-посадової особи Херсонської місцевої прокуратури Папуші О.Д. позивач вбачає в тому, що постанова про закриття кримінального провадження від 11.11.2015 року була скасована лише після його звернення із відповідною скаргою, а на особистому прийомі ОСОБА_2 перевищив свої повноваження, вдаривши його стопкою паперу по руці.
Вважає, що керівники Херсонської обласної і місцевої прокуратур та Головного управління Національної поліції України в Херсонській області, а також їх заступники, встановивши із поданих ним заяв неналежне виконання своїх обов'язків слідчим та процесуальним керівником у кримінальному провадженні, зобов'язані були зробити висновки щодо наявності в діях слідчого і процесуального керівника ознак кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування, однак цього не зробили.
Усі наведені вище обставини позивач вважає такими, що призвели до порушення його прав як потерпілого у кримінальному провадженні та завдали моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною другою статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
За приписами частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України)
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Враховуючи те, що у цій справі відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частини шостої статті 1176 ЦК України, за приписами якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Пунктом сьомим частини першої статті 56 КПК України потерпілому забезпечуються право на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів у підтвердження своїх доводів щодо незаконності рішень, дій або бездіяльності органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури у кримінальному провадженні щодо нього як щодо потерпілого, а свої доводи вважає підтвердженими, а вимоги доведеними шляхом надання ним пояснень в порядку, визначеному статтею 92 ЦПК України та зважаючи, що позивач не надав суду достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про завдання йому посадовими особами прокуратури моральної шкоди і вчинення щодо нього неправомірних дій процесуальним керівником при наведених ним обставинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України та для відшкодування моральної шкоди.
Висновки суду відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами та досліджених в судовому засіданні доказів та нормам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню.
Зокрема, доводи апеляційної скарги щодо наявності в діях слідчого і процесуального керівника у кримінальному провадженні та посадових осіб органів поліції та прокуратури складу кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності (перевищення влади або службових повноважень працівниками правоохоронних органів, службове підроблення, службова недбалість) не можуть бути врахованими при перегляді справи в апеляційному порядку, оскільки при вирішенні справ у порядку цивільної юрисдикції наведені позивачем обставини встановленню не підлягають, а можуть бути підтвердженими лише вироком суду.
Натомість, як зазначалося вище, порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПУ України.
Так, потерпілий має право оскаржувати бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення; у нездійсненні інших процесуальних дій, які зобов'язаний вчинити у визначений КПК України строк; рішення прокурора про закриття кримінального провадження; рішення слідчого , прокурора про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій тощо. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 вказаного кодексу (частини перша та друга статті 303 КПК України).
Позивач рішення, дії або бездіяльність слідчого та прокурора як процесуального керівника у кримінальному провадженні в установленому законом порядку не оскаржував та допустимих доказів у підтвердження своїх доводів у зазначеній частині не надав, в той час як відповідно до положень статей 1,2,4, 19 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
При цьому, статтею 92 ЦПК України передбачено, що сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
ОСОБА_1 хоч і був допитаний судом як свідок за його заявою, однак надане ним повідомлення про відомі йому обставини щодо законності рішень, дій та бездіяльності слідчого і прокурора у кримінальному провадженні є його, як потерпілого у кримінальному провадженні, суб'єктивною оцінкою цих рішень, дій та бездіяльності, в той час, як належними та допустимими доказами у спірних правовідносинах є відповідне судове рішення, ухвалене в порядку кримінального судочинства.
Сам факт недотримання строків проведення досудового розслідування та неодноразове відновлення закритого кримінального провадження не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 січня 2020 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Л.В. Пузанова
Судді: І.В. Склярська
Т.Г. Чорна
Повний текст постанови складено 13 липня 2020 року
Суддя Л.В. Пузанова