Віньковецький районний суд Хмельницької області
Справа № 670/287/20
Провадження № 3/670/144/20
13 липня 2020 року смт. Віньківці
Суддя Віньковецького районного суду Хмельницької області Волкова О.М.
з участю секретаря Сікорської В.О.
розглянувши адміністративну справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , непрацюючого,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
ОСОБА_1 13.05.2020 року о 09.08 год. в с. Женишківці по вул. Шевченка керував автомобілем ВАЗ-2101, державний номер НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння, що було зафіксовано за допомогою приладу «DRAGER Alkotest 6810» ARAM-3576 на місці зупинки в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.9(а) ПДР України, та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився.
Відповідно до ст. 268 КУпАП під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Враховуючи, що ОСОБА_1 повідомлений належним чином шляхом надіслання смс - повідомлення на вказаний ним у заяві номер телефону, причини неявки до суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи чи неможливості прибуття до суду не подавав, суд не вбачає перешкод для розгляду справи за його відсутності.
За положеннями ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова судді згідно зі ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, установлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до частин першої та другої статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (частина перша статті 9 КУпАП).
На час вчинення адміністративного правопорушення 13 травня 2020 року діяла наступна редакція ч. 1 ст. 130 КУпАП «керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII, який набрав чинності 01 липня 2020 року, внесено зміни до таких законодавчих актів України, а саме у Кодексі України про адміністративні правопорушення статтю 130 викладено в такій редакції:
«Стаття 130. Керування суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Керування річковими, морськими або маломірними суднами судноводіями в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само передача керування судном особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова осіб, які керують річковими, морськими або маломірними суднами від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, з позбавленням права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного до трьох років.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особами, які не мають права керування річковими, морськими або маломірними суднами, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.
Уживання судноводієм після аварійної події за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як судно було зупинено на вимогу поліцейського або іншої уповноваженої законом посадової особи до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду, - тягне за собою накладення штрафу на судноводіїв у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування всіма видами плавучих засобів на строк три роки».
У Кримінальному кодексі України доповнено статтею 286-1 такого змісту: «Стаття 286-1. Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
1. Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, або відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку медичного освідування на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а так само вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного освідування з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого медичного освідування - караються штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, - караються штрафом у розмірі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від двох до трьох років».
Тобто, в даному випадку посилюється відповідальність.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/1999, справа № 1-7/99, зазначається, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.
У Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп Конституційний Суд України наголосив: «Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).
Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України)» (абзаци перший - четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення).
У Рішенні від 5 квітня 2001 року N 3-рп/2001 Конституційний Суд України дійшов такого висновку: «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникни і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи» (абзаци перший і другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення).
У Рішенні від 13 березня 2012 року N 6-рп/2012 Конституційний Суд України підкреслив: «... У своїх рішеннях вже висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом» (абзац третій пункту 5 Рішення).
Таким чином, загалом нормативні акти діють після набрання ними чинності на майбутнє, а принцип зворотності закону та іншого нормативно-правового акта пов'язується з послабленням відповідальності. Як зазначив Конституційний Суд України, принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є також гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє нинішнє становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Отже під час практичного застосування принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів тісно пов'язаний із принципом правової визначеності як основної складової принципу верховенства права.
Так, згідно із частиною першою статті 8 Основного Закону «в Україні визнається й діє принцип верховенства права». Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основою якого є ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року N 10-рп/2011).
До події, факту, суд, застосовує той закон під час дії якого вони настали або мали місце, і такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного суду.
Так, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду в своєму листі від 03 липня 2020 року за № 370/0/158-20 зазначив, що суди мають здійснювати розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, які було вчинено до 01 липня 2020 року, відповідно до цієї статті у редакції, чинній на час вчинення таких діянь.
Дослідивши докази по справі, доходжу висновку, що ОСОБА_1 винний у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п. 2.9(а) ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, в тому числі за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння, а сам порядок такого огляду виписаний, зокрема, у ст. 266 КУпАП, постанові Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року «Про затвердження порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджені спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р. за № 1413/27858.
Відповідно до вимог цих нормативних актів, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками такого стану є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Тобто, відсутність вказаних ознак не дає підстав для огляду водія, а ознаки, які не установлені МОЗ і МВС, не можуть бути підставами вважати, що особа перебуває в стані сп'яніння.
Отже, враховуючи особливості правопорушення і виходячи з вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи, окрім іншого, зобов'язаний з'ясувати, чи вчинено особою порушення ПДР, а якщо вчинено, то в чому саме полягає правопорушення і чи винна особа у цьому.
Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення, у вину ОСОБА_1 інкримінується керування автомобілем в стані алкогольного сп'яніння.
Так, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення від 13.05.2020 року серії ДПР18 № 238353 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, згідно якого ОСОБА_1 13.05.2020 року о 09.08 год. в с. Женишківці по вул. Шевченка керував автомобілем ВАЗ-2101, державний номер НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння, що було зафіксовано за допомогою приладу «DRAGER Alkotest 6810» ARAM-3576 на місці зупинки в присутності двох свідків; роздруківкою приладу «DRAGER Alkotest 6810» ARAM-3576 від 13.05.2020 року, із якої вбачається, що у водія ОСОБА_1 у присутності свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зафіксовано стан алкогольного сп'яніння, результат тестування 2,79 % та із цим показником ОСОБА_1 погодився; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, де зазначено, що огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками - різкий запах алкоголю з рота,проба позитивна та склала 2,79 %, та з цим результатом ОСОБА_1 згідний; письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Проаналізувавши досліджені судом докази в їх сукупності, та давши їм належну оцінку, доходжу висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні вимог п. 2.9(а) ПДР України, а відтак вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення суд бере до уваги, що згідно положень ст. 23 КУпАП України, адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчинення нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
На виконання вимог ст. 33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення, судом враховується характер вчиненого правопорушення та обставини, при яких воно було вчинено, ступінь вини правопорушника, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, та вважаю за можливе накласти на нього стягнення, що передбачено санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Однак не вбачається підстав для застосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки згідно довідки Віньковецького ВП від 20.05.2020 року, ОСОБА_1 посвідчення водія не видавалось, а тому позбавлення права керувати транспортними засобами неможливо застосовувати як додаткове покарання до особи, яка взагалі не мала права керувати транспортними засобами.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ із порушника слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 420,40 грн.
Керуючись ст. 23, ст. 33, ст. 40-1, ст. 130 ч. 1, ст.ст. 283-285 КУпАП, Законом України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 р., суддя,
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті гривень).
Стягнути з ОСОБА_1 користь Держави судовий збір у розмірі 420 гривень 40 копійок.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення, шляхом подання апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду через Віньковецький районний суд.
Суддя О.М. Волкова