Справа № 629/4396/16-к
Номер провадження 1-кп/629/13/20
13 липня 2020 року м. Лозова
Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі колегії суддів: головуючого судді - ОСОБА_1 , суддів- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі судового засідання - ОСОБА_4 , за участю прокурора- ОСОБА_5 , потерпілих- ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинуваченої - ОСОБА_8 , захисника - ОСОБА_9 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Кодряни Окницького району Молдови, громадянки України, з середньо-спеціальною освітою, не працюючої, не заміжньої, раніше не судимої, зареєстрованої та мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.1 ст. 115 КК України,-
В провадженні суду перебуває вказане кримінальне провадження.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, без визначення застави, посилаючись на наявність ризиків, які були підставою для продовження запобіжного заходу Лозівським міськрайонним судом Харківської області 19.05.2020 р., та які на цей час не зменшилися і не зникли, зокрема передбачених п. 1 ч.1 ст. 177 КПК України. Зазначив, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, не працює, усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий термін, може переховуватись від суду, та вже мав місце факт зникнення ОСОБА_8 із Лозівського ВП.
Потерпілі підтримали клопотання прокурора.
Захисник та обвинувачена заперечували проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, посилаючись на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, погіршенням стану здоров'я обвинуваченої, та заявили клопотання про заміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 на інший- не пов'язаний з триманням під вартою, а саме-домашній арешт.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали провадження в рамках заявлених клопотань, приходить до наступного висновку.
Згідно ст.29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також, наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Зокрема, згідно п.1 ч.1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдов軧58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Злочин у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 відноситься до злочинів проти життя та здоров'я особи. Такі злочини носять підвищену суспільну небезпеку. Більш того ОСОБА_8 інкримінується вчинення умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині(вбивство).
Вирішуючи клопотання прокурора, суд враховує те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7-ми до 15-ти років, також суд враховує вік обвинуваченої та стан її здоров'я, міцність соціальних зв'язків, а саме те що вона має постійне місце проживання, раніше не судима, не заміжня, неповнолітніх дітей на утриманні не має.
В той же час докази передбачені ст.84 КПК України з боку обвинувачення та захисту, у цей період не досліджені, а відтак, з урахуванням наведених даних суд вважає, що обставини регламентовані п. 1 ч. 1 ст.177, п. п. 1-3 ч. 1 ст.194 вказаного Кодексу є дійсними.
Суд приходить до висновку, що вказані ризики, на цей час є реальними, враховуючи зміст пред'явленого обвинувачення, а також тяжкість кримінального правопорушення, характер та обставини протиправних дій, в якому ОСОБА_8 обвинувачується.
Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_8 , усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін може переховуватися від суду, та таким чином перешкодити встановленню істини у даному кримінальному провадженні.
А відтак розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, з урахуванням вищенаведених ознак, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої, тобто застосування більш м'яких запобіжних заходів на даний час неможливе, ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, не зменшилися.
Щодо доводів обвинуваченої та захисника про необґрунтованість клопотання прокурора, суд вважає також необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій, у разі визнання її винною, з огляду на вірогідність переховування від суду, та сукупністю інших вищевикладених обставин, спростовують доводи обвинуваченої та захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
За таких обставин клопотання обвинуваченої та захисника про зміну запобіжного заходу на більш м'який, а саме- домашній арешт, суд залишає без задоволення.
Оскільки термін дії запобіжного заходу спливає 17.07.2020 року, закінчити розгляд справи до вказаного строку не є можливим, підстави для обрання запобіжного заходу обвинуваченій, зазначені судом, продовжують існувати на даний час, враховуючи особу обвинуваченої, яка може переховуватися від суду, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченій дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи обставини злочину, а також те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного вбивства, суд, відповідно до п.2 ч.4 ст. 183 КПК України, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст.177,331 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора -задовольнити.
Запобіжний захід відносно обвинуваченої ОСОБА_8 залишити без зміни - у виді тримання під вартою, продовживши дію цього запобіжного заходу на строк до двох місяців, а саме до 10 вересня 2020 року, включно, без визначення застави.
В задоволенні клопотання обвинуваченої та захисника про заміну запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 на домашній арешт-відмовити.
Копію ухвали направити начальнику ДУ "Харківська установа виконання покарань (№ 27)". - для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді : ОСОБА_2
ОСОБА_3