Справа № 638/18044/19
Провадження № 2/638/1185/20
10 липня 2020 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Семіряд І.В.,
за участю секретарів Тітової М.О., Башинської К.С.
за участі:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Пономаренко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про визнання незаконним нарахування плати за послуги за теплопостачання, визнання недійсним боргу, зобов'язання вчинити певні дії,-
21.11.2019 до Дзержинського районного суду міста Харкова звернулась позивач ОСОБА_1 з зазначеним позовом. В обґрунтування позову зазначено, що їй належить квартира, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . У 2000 році в цій квартирі були проведені заходи з встановлення системи автономного опалення, всі нарахування пов'язані з цим, а також всі попередні нарахування за послуги з теплопостачання по квартирі були повністю сплачені. У період з 2000 року по жовтень 2008 року нарахування за послуги з теплопостачання не проводилось. З жовтня 2008 року до теперішнього часу відповідач в опалювальний період нараховує за послуги з опалення міст загального користування. Загальна сума нарахувань складає 10828,79 грн, при цьому сума нарахувань за період з жовтня 2008 року до червня 2018 складає 8527,43 грн. 25.01.2011 та 08.08.2019 позивач зверталась до відповідача з листами , в яких просила припинити нарахування за послуги теплопостачання та списати нарахування, проте відповідач відмовився припинити нарахування та наполягав на сплаті заборгованості у сумі 10828,79 грн. у зв'язку з чим позивач просить визнати незаконним нарахування відповідача за послуги з теплопостачання за період з жовтня 2008 до червня 2018 року у сумі 8527,43 грн, визнати недійсним борг, зобов'язати КП «ХТМ» списати заборгованість з особового рахунку, стягнути з відповідача сплачену суму судового збору.
Представником відповідача КП «ХТМ» Пономаренко Т.І. подано відзив, у якому вказується, що КП «ХТМ» просить застосувати строк позовної давності. Також зазначено, що позивач власник квартири АДРЕСА_2 будинок, де знаходить квартира позивача обладнаний централізованої системою опалення. Квартира ОСОБА_1 відключена від мереж централізованого опалення, нарахування по зазначеній квартирі не здійснюються, однак позивач повинна сплачувати опалення місць загального користування будинку відповідно до методики. ОСОБА_1 було направлено для підписання два примірника угоди про оплату теплової енергії, яка витрачається стояками і нагрівальними приладами приміщень загального користування, до теперішнього часу позивач не підписала угоду. У зв'язку з чим відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, просила задовольнити, з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача Пономаренко Т. І. , яка діє на підставі довіреності, проти позову заперечувала, просила застосувати строк позовної давності та відмовити у позові, також з підстав, викладених у відзиві.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .
Як встановлено в судовому засіданні, та не заперечується сторонами, квартира АДРЕСА_2 відключена від мереж централізованого опалення, проте багатоквартирний будинок, де розташована квартира ОСОБА_1 обладнана централізованої системою опалення.
10.03.2009 позивачу ОСОБА_4 відповідачем КП «ХТМ» було запропоновано підписати угоду «173/346а про оплату теплової енергії, яка витрачається стояками і нагрівальними приладами приміщень загального користування багатоквартирного житлового будинку при відключенні окремої квартири від системи централізованого опалення. Проте позивач ОСОБА_4 не підписала зазначену угоду.
Проте, відсутність договору про оплату теплової енергії, яка витрачається стояками і нагрівальними приладами приміщень загального користування багатоквартирного житлового будинку при відключенні окремої квартири від системи централізованого опалення сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Оскільки, за правила ст. ст. 319,322 ЦК України власність зобов'язує. Ст. ст. 68,162 ЖК України, правила користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків від 08.10.1992, п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведенню зобов'язую власника оплачувати житлово- комунальні послуги.
Отже, між ОСОБА_4 та КП «ХТМ» виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються законами України «Про теплопостачання», «;Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведеннята Правилами користування приміщеннями житлових будинків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 № 359 затверджено Методику розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, якою встановлено порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування (далі - МЗК) у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами (пункт 1.2 Методики).
Відповідно до пункту 12 вказаних Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі квартири за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку.
Підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. Методики встановлено можливість визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування за показами приладу обліку, лише у разі якщо системою будинкового обліку передбачено окремий прилад обліку теплової енергії, спожитої на опалення місць загального користування; у інших випадках - визначення кількості теплової енергії проводиться розрахунковим способом, за формулами, зазначеними у пунктах 2.1.-2.2. Методики.
З наведеного вбачається, що для споживачів послуг з централізованого опалення квартири кількість спожитої теплової енергії для її оплати, визначається згідно з пунктом 12 Правил; а для споживачів, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, кількість теплової енергії спожитої на опалення місць загального користування для її оплати, визначається згідно з пунктами 2.1.-2.2. Методики.
В зазначеній справі судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 позивача ОСОБА_4 , відключена від системи централізованого опалення будинку та переведена на індивудуальне опалення, проте у будинку діє система централізованого опалення.
У будинку АДРЕСА_3 надаються послуги з теплопостачання до місць загального користування, що підтверджується актами включення та відключення опалення житлового будинку і як наслідок проводиться нарахування за спожиту теплову енергію місць загального користування.
З набранням чинності 02 серпня 2017 року Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» в Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення внесені зміни, які діють з 30 серпня 2017 року та за своїм змістом деталізують положення зокрема статті 10 вказаного Закону.
Так, згідно з пунктом 2 частини другої, частини шостої статті 10 Закону обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Відповідно, попередню редакцію пункту 12 Правил доповнено частиною третьою, в якій зазначено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.
Водночас відповідно до пункту 28 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведенняспоживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень статті 10 цього Закону, а також прийняти рішення про незастосування положень частини п'ятої статті 10 цього Закону при розрахунках за житлово-комунальні послуги у відповідному будинку, будівлі.
Отже, для споживачів, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, кількість теплової енергії спожитої на опалення місць загального користування для її оплати, визначалась згідно з пунктами 2.1.-2.2. Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків № 359.
Суд приходить до висновку про правомірність нарахування позивачу плати за опалення місць загального користування.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №159/6776/18.
Щодо вимог позивача про визнання недійсмним боргу суд приходить до наступного:
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Приписами ч 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Відповідно до ч 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право;відновлення становища, яке існувало до порушення;примусове виконання обов'язку в натурі;зміна правовідношення;припинення правовідношення;відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;відшкодування моральної (немайнової) шкоди;визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Тобто, саме по собі нарахування не створює цивільно-правових наслідків для позивача, і може бути лише підставою вірогідних вимог до позивача з боку відповідача.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Реалізуючи передбачене Конституцією України право на судовий захист, звертаючись до суду, ОСОБА_4 вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем ОСОБА_4 заявлено вимоги, в яких вонана захист своїх прав просить визнати недійсним боргу за послуги з теплопостачання за період з жовтня 2008 по червень 2018 у сумі 8527,43 грн.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначаються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суд вважає, що нарахування відповідачем оплати за комунальні послуги не створюють для позивача будь-яких наслідків, крім рекомендації сплатити нараховану заборгованість і є різновидом претензії, а доводи позивача, щодо незаконності дій відповідача по нарахуванню заборгованості можуть бути запереченням у разі пред'явлення до неї позову про стягнення певної суми заборгованості, однак таких позовних вимог відповідач не заявляв, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що самостійне оспорювання нарахувань заборгованості без пред'явлення до нього вимог про стягнення заборгованості з оплати цих послуг, також не передбачено чинним законодавством, як спосіб захисту порушеного права.
Щодо клопотання представника відповідача КП «ХТМ» про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне:
Змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду з позовом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених стороною позивача поважних причин її пропуску.
Оскільки судом встановлено, що права чи інтереси позивача ОСОБА_4 не порушені, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13,51,76, 81, 141, 200, 259 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 261,319,322 ЦК України, ст. ст. 68,162 ЖК України, ст. 55 Конституції України, ЗУ «Про теплопостачання», ЗУ «Про житлово- комунальні послуги», Правилами користування приміщеннями житлових будинків, суд,-
У задоволені позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про визнання незаконним нарахування плати за послуги за теплопостачання, визнання недійсним боргу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 13.07.2020.
СУДДЯ - І.В. СЕМІРЯД