Справа № 462/3923/20
провадження 1-кс/462/1179/20
08 липня 2020 року м.Львів
Слідчий суддя Залізничного районного суду м.Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність керівника чи уповноваженої особи Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей заяви про кримінальні правопорушення від 26.06.2020 року,
встановив:
ОСОБА_3 06.07.2020 року звернувся до слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова зі скаргою в порядку ст.303 КПК України, в якій просить визнати бездіяльність керівника чи уповноваженої особи Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області протиправною та зобов'язати керівника чи уповноважену особу Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області внести відомості його заяви про кримінальні правопорушення від 26.06.2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань з правовою кваліфікацією за ст.28, 127, 129, 161, 364, 365, 366, 377, 382 КК України, повідомити про початок досудового розслідування, надати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань та пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого. Подану скаргу обґрунтовує тим, що 26.06.2020 року він звернувся в Залізничний ВП ГУ НП у Львівській області із заявою про вчинення прокурором прокуратури Львівської області ОСОБА_4 , колегією суддів Львівського апеляційного суду в складі суддів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , кримінальних правопорушень за вказаною кваліфікацією. Однак, зазначені відомості не внесені в ЄРДР, що вказує на грубе порушення вимог ст.214 КПК України та свідчить про протиправну бездіяльність керівника чи уповноваженої особи Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області.
Відповідно до ч.3 ст.306 КПК України розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується.
Однак скаржник не з'явився для розгляду скарги у судове засідання, яке було призначене на 08.07.2020 року, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду скарги, натомість подав заяву про розгляд скарги за його відсутності, а відтак, з метою забезпечення права скаржника на доступ до правосуддя, слідчий суддя вважав за можливе розглянути скаргу без його участі.
Залізничний ВП ГУ НП у Львівській області, будучи належним чином повідомленим про час, день та місце розгляду скарги, не забезпечив явку в судове засідання свого уповноваженого представника, що відповідно до ч.3 ст.306 КПК України не є перешкодою для розгляду скарги.
Дослідивши матеріали скарги, матеріали за заявою ОСОБА_3 від 26.06.2020 року, слідчий суддя дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення.
Дослідженням представлених матеріалів встановлено, що 26.06.2020 року ОСОБА_3 подав до Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області письмову заяву про вчинення кримінальних правопорушень, в якій вказує, що, на його думку, прокурором прокуратури Львівської області ОСОБА_4 , яка подала апеляційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 24.04.2020 року про повернення обвинувального акта (справа №466/3205/17), спільно із колегією суддів Львівського апеляційного суду в складі суддів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , яка без виклику потерпілого 19.05.2020 року відкрила провадження у справі №466/3205/17 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_4 , 21.05.2020 року провела судове засідання без виклику потерпілого, а 29.05.2020 року безпідставно продовжила строк оскарження апеляційної скарги адвоката обвинуваченого про скасування ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 24.04.2020 року, вчинено кримінальні правопорушення, передбачені ст. 28, 127, 129, 161, 364, 365, 366, 377, 382 КК України. Зокрема, апеляційна скарга прокурора ОСОБА_4 має за мету затягувати розгляд справи та не допустити повернення обвинувального акта, який перебуває в суді з 04.04.2020 року, а вказані судді апеляційної інстанції є упередженими щодо нього, лояльними до ОЗУ, що проявляли як при розгляді справи №466/3205/17, так і в інших провадженнях, цими суддями грубо порушувалися процесуальні норми, чинився на нього тиск, моральне катування, що призвело до погіршення його самопочуття і стану здоров?я. Вважає, що вищевикладене свідчить про діяльність організованого злочинного угрупування в складі карних злочинців, працівників поліції, в тому числі слідчих, прокурорів та суддів апеляційної інстанції. Дана заява зареєстрована 01.07.2020 року в ЖЄО за № 14979.
Також встановлено, що Залізничний ВП ГУ НП у Львівській області дійшов висновку про відсутність даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення і відсутність підстав для внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань за заявою ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.2 КПК України - завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 1 ст.214 КПК України визначено, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Частиною 4 цієї статті передбачено, що слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Відповідно до п.п. 4, 5 ч.5 ст.214 КПК України та пункту 1 глави 2 розділу I Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 139 від 06.04.2016 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела, його попередню правову кваліфікацію із зазначенням статті (частин статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Системний аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що слугувати підставою внесення до ЄРДР та початку досудового розслідування можуть не будь-які заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, а лише ті, у яких зазначені фактичні обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Такий висновок слугує гарантією кожній особі від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
При розгляді скарги встановлено, що в заяві ОСОБА_3 від 26.06.2020 року лише констатовано заявником про вчинення прокурором прокуратури Львівської області ОСОБА_4 , колегією суддів Львівського апеляційного суду в складі суддів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, проте така заява не містить, окрім суб'єктивних тверджень та власного аналізу ОСОБА_3 обставин подання прокурором апеляційної скарги та розгляду такої колегією суду апеляційної інстанції, об'єктивних обставин, які можуть свідчити про вчинення злочину, що дає підстави для висновку, що дана заява не є заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення в розумінні ст.214 КПК України.
Слід також зазначити, що відповідно до ч.2 ст.214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до ст.7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Скаржник вказав на те, що на його думку зазначені у його заяві від 26.06.2020 року дії підлягають кваліфікації за ст. 28, 127, 129, 161, 364, 365, 366, 377, 382 КК України.
Однак, відповідно до п. 29 рішення Європейського суду з прав людини в справі Павлюлінець проти України (Заява № 70767/01) від 6 вересня 2005 року право на порушення кримінальної справи проти третьої особи як таке не гарантується Конвенцією (Kubiszyn v. Poland, ухвала від 21 вересня 1999 року, заява N 37437/97).
Відповідно до ст.214 КПК України відомості про особу та попередню кваліфікацію її дій вносяться до ЄРДР слідчим, дізнавачем або прокурором. Отже, скаржнику не належить право на реєстрацію повідомлення про злочин за бажаною ним кваліфікацією дій особи за диспозицією КК України, оскільки право на кримінально-правове переслідування конкретної третьої особи із обраною самостійно кваліфікацією скаржнику не гарантується Конвенцією. Кримінально-правова кваліфікація обставин вчинення злочину особою є підставою для оголошення про підозру і здійснюється виключно в порядку глави 22 КПК України.
Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
При цьому відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, пп. 74-75, рішення від 7 грудня 2006 року) сумлінність за ініціювання слідчих дій або відмову у кримінально-правовому переслідуванні особи повністю покладається на державу.
Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93 право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.
Так, одним із таких обмежень є переслідування особи в кримінально-правовому порядку шляхом внесення заяви (повідомлення) до ЄРДР щодо конкретної особи за бажаною кримінально-правовою кваліфікацією.
Також слідчий суддя при вирішенні даної скарги щодо внесення в ЄРДР відомостей відносно суддів враховує, що статтею 126 Конституції України і законами України встановлені гарантії незалежність і недоторканість суддів. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Гарантії незалежності суддів закріплені також в статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 1 грудня 2004р. № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 18 червня 2007р. № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів) послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950р., ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997р., та в низці інших міжнародних документів, а саме: "Основні принципи незалежності судових органів", ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 р. та 40/146 від 13 грудня 1985р. Генеральної Асамблеї ООН, "Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів", затверджені 24 травня 1989 р. Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998р., Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994р.
Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч.ч.1, 2 ст.126 Конституції України та ч.2 ст.13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що «недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом". Відповідно до положення ч.1 ст.126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов'язків не обмежується визначеною у ч.3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади», де в преамбулі визначені гарантії незалежності і недоторканості суддів як носіїв судової влади, такими гарантіями, зокрема є й недопустимість втручання у здійснення правосуддя, впливу на суд або суддів у будь-який спосіб.
Згідно з п.10 даної Постанови судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом.
Процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на зверненні до Європейського суду з прав людини.
У Висновку № 3 (2002) згаданої Консультативної ради щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).
Положеннями ст.214 КПК України передбачено загальну процедуру внесення відомостей про злочин до ЄРДР.
Проте при вирішенні такого питання необхідно також застосовувати положення ч.1 ст.9 КПК України, відповідно до якої під час кримінального провадження прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватись вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. В силу ч.4 ст.9 КПК у разі, якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 р., судовий розгляд має здійснюватися незалежним судом.
Таким чином, передбачена статтею 214 КПК України можливість здійснення впливу на суддю через запровадження щодо нього такої процедури у зв'язку з прийняттям ним судового рішення чи здійснення процесуальних дій, передбачених законодавством певних процедур виключає гарантовану Конституцією України та міжнародними зобов'язанням України незалежність судді, що порушує зазначені акти національного і міжнародного законодавства.
Відповідно, до даної категорії осіб законодавством передбачений окремий спеціальний порядок внесення даних, що забезпечує та гарантує принцип незалежності судової гілки влади.
Слідчий суддя також враховує, що відповідно до ст.480 КПК стосовно професійного судді діє особливий порядок кримінального провадження.
Так, згідно з п.1 ч. 1 ст. 481 КПК України письмове повідомлення про підозру здійснюється судді - Генеральним прокурором або його заступником.
КПК України містить і інші норми, які передбачають застосування особливого порядку кримінального провадження стосовно судді, серед яких слід виділити такі, як затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, обшуку, огляду особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів.
Встановлення в законі особливого порядку кримінального провадження щодо судді спричинене прагненням законодавця забезпечити цим особам необхідні умови для здійснення ними власних повноважень та захистити їх від можливого незаконного впливу. Тобто, такий порядок є однією з гарантій незалежності судів, а також гарантією недоторканості судді, яка передбачена ст. 49 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Окрім наведеного, вважаю необхідним зазначити, що завдання і функція слідчого судді, прийняття ним рішення, в тому числі при вирішенні скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора щодо невнесення відомостей в ЄРДР, не може зводитись до формальної перевірки факту внесення чи невнесення в ЄРДР відповідних відомостей, а слідчий суддя згідно вимог ст.94 КПК України за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Аналіз наведених положень міжнародного та національного права, встановлених обставин, дослідження доводів скарги та документів у даному провадженні дає підстави слідчому судді дійти висновку, що невнесення уповноваженою особою Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області відомостей заяви ОСОБА_3 про кримінальні правопорушення від 26.06.2020 року, зареєстрованої 01.07.2020 року (ЖЄО 14979), не є протиправним, тому вимоги скарги, з підстав зазначених у ній, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 303, 304, 306, 307, 309 КПК України,
постановив:
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність керівника чи уповноваженої особи Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей заяви про кримінальні правопорушення від 26.06.2020 року - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя:
Оригінал ухвали.