1Справа № 335/4382/20 2-а/335/176/2020
06 липня 2020 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Крамаренко І.А., при секретарі Тимченко А.В., розглянувши адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти 1 батальйону 4 Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП молодшого лейтенанта поліції Кравченка Володимира Івановича про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора роти 1 батальйону 4 Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП молодшого лейтенанта поліції Кравченка Володимира Івановича про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, в обґрунтування якого зазначив наступне.
16.05.2020 інспектором УПП в Запорізькій області (відповідач) складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 № 732180, якою ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн., за ч.1 ст.126 КУпАП за те, що 16.05.2020 о 20.05 год. в місті Запоріжжя Вознесенівський район, керуючи транспортним засобом VW PASSAT, номерний знак НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 на законну вимогу працівників поліції не надав посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив вимоги п.п. 2.1, 2.4 ПДР України.
Проте, позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача, оскільки вважає оскаржувану постанову протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
У зв'язку з чим, просить суд визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 16.05.2020 серії ДПО18 №732180 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 126 КУпАП.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
В судове засідання відповідач не з'явився, причини неявки суду не повідомив, завчасно повідомлявся про час, місце та день розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах повідомлення про вручення поштових відправлень.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв'язку з чим підстав для відкладення розгляду справи не вбачається, й суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних доказів.
Крім того, як передбачено ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.
Таким чином, з урахуванням заяви представника позивача та належним чином повідомленого відповідача, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності сторін та на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України без проведення фіксації судового процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 288 КпАП України, постанову про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у районний суд у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим кодексом.
Судом встановлено, що 16 травня 2020 року інспектором роти 1 батальйону 4 УПП в Запорізької області ДПП молодшим лейтенантом поліції Кравченко В.І. відносно позивача ОСОБА_1 винесено постанову серії ДПО18 № 732180, відповідно до якої останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425,00 грн.
З постанови про адміністративне правопорушення, вбачається, що позивач 16.05.2020 о 20.05 год. керуючи транспортним засобом VW PASSAT, номерний знак НОМЕР_1 , в м. Запоріжжя Вознесенівський район, на законну вимогу працівників поліції не надав посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив вимоги п.п.2.1, 2.4 ПДР України.
Позивачем ОСОБА_1 зазначено, що він не згоден з наявністю вказаного порушення, оскільки ПДР України не порушував та автомобіль під його керуванням було зупинено безпричинно. Поліцейські, на його вимогу, не змогли зазначити та повідомити йому підстави зупинки транспортного засобу. Таким чином, позивач маючи при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але вважаючи їх дії незаконними, і відмовився надавати їм вказані документи.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Згідно ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Пункт 19 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно ч.3 ст.77 КАС України, докази суду надають учасники справи. Положеннями ч.1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. За нормою ч.2 цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачам по справі надавалась можливість заперечувати, спростовувати доводи позивача, надавати докази своєї незгоди, але він за власним бажанням не скористався своїм процесуальним правом.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачаться на її користь.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Таким чином, для притягнення особи до адміністративної відповідальності повинен бути наявним склад адміністративного правопорушення, тобто дія особи повинна бути протиправною, винною і відповідальність за правопорушення повинна бути передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Пунктом 2.1 Правил дорожнього руху встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції, крім випадків встановлення проблискових маячків оранжевого кольору на сільськогосподарській техніці, ширина якої перевищує 2,6 м; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України; д) у разі встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» - документ, що підтверджує інвалідність водія або пасажира (крім водіїв з явними ознаками інвалідності або водіїв, які перевозять пасажирів з явними ознаками інвалідності) (підпункт додано 11.07.2018).
Проте, оскаржувана постанова не містить чіткого визначення порушення пункту 2.1 ПДР України позивачем, оскільки в постанові зазначено лише «чим порушено пункт 2.1 ПДР України», який містить перелік та розмежування відповідних порушень (а-д).
Пунктом 2.4 Правил дорожнього руху встановлено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Частиною 1 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").
Разом з тим, ст.16 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що водій зобов'язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до ст.32 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Стаття 35 Закону України «Про національну поліцію» містить вичерпний перелік обставин, при яких поліцейський має право або зобов'язаний зупиняти транспортні засоби. Частина 3 ст.35 цього Закону передбачає, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Тобто, на поліцейського покладено обов'язок інформування водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, які не мали місце в даних правовідносинах. Отже підстав для застосування до позивача санкції, передбаченої частиною першою статті 126 КУпАП у Інспектора не було.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року, справа № 686/11314/17, провадження К/9901/15541/18.
При таких обставин, вимога відповідача пред'явити відповідні документи була незаконною, а тому відмова позивача виконати дану вимогу поліцейського була обґрунтованою, і не може ставитись у вину вчинення адміністративного правопорушення, виходячи з положень ст. 9 КУпАП, якою передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Зважаючи на той факт що, відповідач не надав доказів правомірності свого рішення, що є його обов'язком відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, будь-який сумнів тлумачиться на користь особи, що притягається до відповідальності, суд вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
За таких обставин, суд вважає, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем передчасно та без повного та всебічного з'ясування усіх обставини справи, вина позивача не підтверджена належними та допустимими доказами.
Так, дані які б спростовували свідчення позивача та підтверджували правомірність винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача відповідачем надано не було, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 9, 77, 241-246 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до інспектора роти 1 батальйону 4 Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП молодшого лейтенанта поліції Кравченка Володимира Івановича (м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 96) про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ДПО18 № 732180 від 16 травня 2020 року, складену інспектором роти 1 батальйону 4 Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП молодшим лейтенантом поліції Кравченко Володимиром Івановичем за ч.1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. скасувати, справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду складено та підписано 06 липня 2020 року.
Суддя: І.А. Крамаренко