"03" лютого 2010 р.Справа № 22/229-09-6316
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР";
до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Одеський олійножировий комбінат";
про стягнення 27313,55грн.
Суддя Торчинська Л.О.
Представники:
Від позивача: Євтєєва Т.В. - представник за довіреністю № б/н від 07.10.2009р.;
Від відповідача: Козлов М.С. -- представник за довіреністю № 01/2211 від 25.12.2009р.;
СУТЬ СПОРУ: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Одеський олійножировий комбінат" про стягнення 27313,55грн.
Представник позивача в судове засідання з'явився та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у засідання суду з'явився, відзив на позов надав, відповідно до якого позовні вимоги не визнає, з підстав викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що позовні вимоги підлягають задоволенню, при цьому суд виходив з наступного:
10.03.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 220, згідно умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу відповідача, а відповідач зобов'язався своєчасно оплатити у повному обсязі послуги перевезення.
Позивачем було в повному обсязі виконано прийняті на себе за договором зобов'язання, що підтверджується актами виконаних робіт від 08.05.2008р., від 05.06.2008р., від 12.06.2008р., від 13.06.2008р. , від 08.08.2008р., від 05.09.2008р., від 27.10.2008р., від 01.12.2008р., від 03.01.2009р. Однак, до теперішнього часу відповідачем не було здійснено виконання в повному обсязі прийнятих на себе за договором зобов'язаннь стосовно оплати наданих йому послуг.
Таким чином, станом на момент подання позову розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 257000 грн.
Відповідно пункту 4.1 укладеного договору від 10.03.2008р., у випадку прострочення оплати, відповідач сплачує позивачу пеню нараховану на несплачену суму за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що дії в період прострочення.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
У відповідності зі ст.204 ЦК України договори укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.
Відповідно до п. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальна сума заборгованості складає 25700 грн. - основний борг, 438,75 грн. збитки від інфляції, 149,97грн. - 3% річних, 1024,83 грн. -пеня (згідно наданого розрахунку).
Заперечення відповідача щодо відсутності розрахунку стягувальної суми, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки у позовній заяві позивачем вказані обставини на яких ґрунтується позовна вимога та обґрунтований розрахунок стягуваної суми. Що стосується заперечень відповідача стосовно строку позовної давності, слід зауважити, що у судовій практиці виникають проблемні питання, пов'язані з визначенням строків позовної давності, в межах яких перевізник, вантажовідправники та одержувачі мають право пред'являти позови, що випливають з договору перевезення вантажу.
Дійсно, відповідно до пункту 6 частини другої статті 258 та статті 925 ЦК України до вимог що випливають з договору перевезення вантажу і пошти названий кодекс спеціальну скорочену позовну давність строком в один рік, який визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Водночас, частина п'ята статті 315 ГК України, який є спеціальним Законом, визначає, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Статті 136, 137 Статуту залізниць України, який за своєю правовою природою є спеціальним підзаконним актом, більш чітко визначають строк позовної давності для пред'явлення позовів до залізниць і залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів.
Так, позови до залізниць, згідно зі статтею 136 названого Статуту можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту, тобто з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову.
Щодо позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, то відповідно до статті 137 Статуту залізниць України, якщо вони випливають із цього Статуту, то такі позови можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцезнаходженням відповідача протягом шести місяців.
Відтак, і цієї правової позиції однозначно додержується Верховний Суд України (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №17/160), визначаючи, якими нормативними приписами необхідно керуватись при вирішенні кожної конкретної справи, потрібно виходити з частини другої статті 9 ЦК України, у якій чітко і однозначно зазначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Цивільний кодекс України є основним актом цивільного законодавства України, який виконує функцію загального Закону. В свою чергу Господарський кодекс України є спеціальним законом, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 258 та статті 925 ЦК України до вимог що випливають з договору перевезення вантажу і пошти кодекс встановлює спеціальну скорочену позовну давність строком в один рік, який визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Водночас, частина п'ята статті 315 ГК України, який є спеціальним Законом, визначає, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Відповідно до частини другої статті 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Це стосується і положень про позовну давність.
Частиною першою статті 223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Згідно з частиною п'ятою статті 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Такої ж тривалості установлено строк для подання позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають з Статуту залізниць.
Між нормами частини третьої статті 925 ЦК України та частини п'ятої статті 315 ГК України не має суперечності, бо вони співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Згідно з частиною сьомою статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття “строк договору” та “строк дії договору” є тотожними.
Згідно з частиною третьою статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли, що й зазначено у п. 8.1 договору від 10.03.2008р. №220 укладено між сторонами.
При цьому слід враховувати, що за змістом статті 637, частин третьої та четвертої статті 213 ЦК України метою тлумачення договору є виявлення справжньої волі сторін, що згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, та що згідно з частиною першою статті 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Згідно зі звичаєм, що склався в діловому обороті, не зазначення в договорі строку дії договору свідчить про волю сторін на встановлення правила про те, що договір діє до припинення зобов'язання, що виникло з договору, виконанням або з інших підстав відповідно до закону. Отже, за відсутності в господарському договорі строку дії договору у суду немає підстав вважати його неукладеним, якщо докази, наявні у справі, не свідчать про те, що справжня воля сторін полягала у намірі досягнути згоди про строк дії договору в майбутньому.
Враховуючи зміни у чинному законодавстві України, необхідно звернути особливу увагу на ту обставину, що претензійний порядок врегулювання спорів, який передбачений у статті 925 ЦК України, статті 315 ГК України та статті 130 Статуту залізниць України, нині є необов'язковим і може застосовуватись вантажовідправником або вантажоодержувачем за їх бажанням. Водночас, важливо наголосити, що цей порядок є необов'язковим тільки при вирішенні спорів, які виникають з внутрішніх залізничних перевезень.
Якщо між сторонами були договірні відносини стосовно транспортно-експедиційних послуг, то на ці відносини розповсюджується загальні строки позовної давності в три роки, відповідно до статті 257 ЦК України.
При вказаних обставинах суд вважає, що вимоги позивача документально обґрунтовані та підлягають задоволенню, а заперечення відповідача не можуть бути прийняті судом до уваги.
Відповідно до правил ст.44,49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та ІТЗ судового процесу покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Одеський олійножировий комбінат" (65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 16, р/р 2600801639024 в філії ВАТ „Укрексімбанк” м. Одеса, МФО 328618. код 00376509) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСТАР»(54037, м. Миколаїв, вул. Пригородна, 64-В, р/р 26003011436980 у Філія «Південне РУ»ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», МФО 326933, код 31192376) суму заборгованості у розмірі 27313,55 грн.(двадцять сім тисяч триста тринадцять гривень 55 копійок), витрати по сплаті держмита у розмірі 273,13 грн.(двісті сімдесят три грн. 13 коп.), витрати по сплаті збору на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236/двісті тридцять шість грн./
Рішення суду набуває законної сили в порядку ст.85 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК.
Рішення підписано 05.02.2010р.
Суддя