ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.06.2020Справа № 910/2370/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 2 829 605,19 грн штрафу
представники учасників справи: не з'явились
У лютому 2020 року Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - позивач, ПрАТ "МКК ім. Ілліча") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, АТ "Укрзалізниця") про стягнення штрафу у розмірі 2 829 605,19 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем термінів доставки вантажу, які визначені Правилами обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, що стало підставою для нарахування позивачем, який є одержувачем вантажу, штрафу в розмірі 2 829 605,19 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/2370/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.03.2020.
16.03.2020 до суду надійшло подане позивачем клопотання про долучення до матеріалів справи клопотання про долучення доказів понесення позивачем витрат на правову допомогу.
19.03.2020 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти правомірності позовних вимог про стягнення частини штрафу в розмірі 111 869,19 грн вважаючи нарахування у цій частині безпідставними. Відповідач стверджував, зокрема, про те, що позивачем не взято до уваги наявність обставин, які надають право залізниці на збільшення терміну доставки вантажів. На підтвердження існування таких обставин у графі 49 залізничних накладних проставлена відповідна відмітка про збільшення терміну доставки вантажів. Враховуючи викладене, відповідач просив суд відмовити у стягненні частини штрафу в розмірі 111 869,19 грн. Крім того, відповідач заперечував проти покладення на нього витрат позивача на правову допомогу.
Одночасно з відзивом на позовну відповідачем була подана заява про зменшення розміру штрафних санкцій, про стягнення яких просить позивач, до суми в розмірі 135 886,80 грн. Дана заява обґрунтована тими обставинами, що частина залізничної мережі регіональної філії "Донецька залізниця" знаходиться в зоні проведення АТО, що спричиняє знаходження частини залізничних колій на непідконтрольній Україні території та використання лише одного залізничного сполучення з міста Маріуполь між станцією Волноваха та станцією Камиш-Зоря, яке забезпечує обслуговування значної кількості підприємств, у зв'язку з чим має місце затримка доставки вантажу. Тобто за доводами відповідача причини прострочення останнім виконання зобов'язання перебувають поза його волею, що свідчить про невідповідність заявлених до стягнення штрафних санкцій критеріям розумності та справедливості.
19.03.2020 до суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2020 викликано ПрАТ "МКК ім. Ілліча", як позивача, та АТ "Укрзалізниця", як відповідача, у підготовче засідання, призначене на 14.04.2020.
16.04.2020 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив, у якій сторона повністю заперечила проти доводів відповідача, а також зазначила про відсутність підстав для зменшення розміру штрафу.
Підготовче засідання, призначене на 14.04.2020, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 викликано ПрАТ "МКК ім. Ілліча", як позивача, та АТ "Укрзалізниця", як відповідача, у підготовче засідання, призначене на14.05.2020.
06.05.2020 до суду надійшло подане відповідачем клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке було задоволено ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020.
14.05.2020 та 19.05.2020 (повторно) до суду надійшло подане позивачем клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 викликано ПрАТ "МКК ім. Ілліча", як позивача, та АТ "Укрзалізниця", як відповідача, у підготовче засідання, призначене на 28.05.2020.
27.05.2020 та 02.06.2020 (повторно) до суду надійшло подане позивачем клопотання про розгляд справи без участі його представника.
28.05.2020 до суду надійшли подані відповідачем заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 18.06.2020.
У судове засідання 18.06.2020 представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін.
У судовому засіданні 18.06.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
Акціонерним товариством "Українська залізниця" було здійснено перевезення вантажів, одержувачем яких є Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" згідно залізничних накладних, долучених до позовної заяви у кількості 445 штук (т. 1 а.с. 13-250, т. 2 а.с. 1-139).
За твердженнями позивача, перевізником було порушено строки здійснення перевезення вантажу за вказаними вище залізничним накладними, що і стало підставою для нарахування штрафу та звернення до суду з даним позовом.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем було вказано, що нарахування штрафу в розмірі 111 869,19 грн є неправомірним, оскільки залізничні накладні №№ 40456014, 40827123, 40952863, 40960114, 41143959, 43981398, 45090834, 45151693, 47287214, 47315007, 47849062, 47849070 містять у розділі 49 відмітку про затримку вагону та продовження терміну доставки.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача суд керувався таким.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу перевізник зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений строк та видати його вантажоодержувачу, а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Постановою № 457 від 06.04.1998 Кабінету Міністрів України було затверджено Статут залізниць України.
Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії).
Статтями 22, 23 Статуту унормовано, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Відповідно до статті 41 Статуту, залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу передбачено, що терміни, в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 Правил у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотонажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320, 200 та 150 км відповідно.
Відповідно до пункту 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Згідно з пунктом 2.1 Правил обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах.
Пунктом 2.4 Правил передбачено, що терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Вище судом було встановлено зміст залізничних накладних, за якими відповідачем було здійснено перевезення вантажу, отримувачем якого був позивач. Зокрема, визначено дані календарного штемпеля станції відправлення та календарного штемпеля станції призначення.
Тобто, з долучених до матеріалів справи залізничних накладних вбачається, що перевізником дійсно було порушено терміни доставки вантажу, що визначені Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що вказує на порушення Акціонерним товариством "Українська залізниця" статті 41 Статуту залізниць України.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 116 Статуту передбачено, що за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам-суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Тобто, встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Судом встановлено, що відповідно до календарних штемпелів на залізничних накладних (графа 52) відповідачем доставлено позивачу вантаж з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного статтею 41 Статуту та Правилами, що згідно із статтею 116 Статуту та пункту 1.1 Правил є підставою для застосування до залізниці, як перевізника, відповідальності у вигляді штрафу.
Одночасно, суд відхиляє заперечення відповідача щодо помилковості розрахунку в частині прострочення доставки вантажу згідно залізничних накладних №№ 40456014, 40827123, 40952863, 40960114, 41143959, 43981398, 45090834, 45151693, 47287214, 47315007, 47849062, 47849070, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2.9 Правил у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.
Згідно з п. 3 Правил складання актів (стаття 129 Статуту) акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у випадку затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням вантажу, а також затримки через недодання чи неналежне оформлення відправником документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил, а також в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта.
Проте, які саме причини з переліку, визначеному в п. 2.9 Правил, слугували підставою для правомірної затримки вантажу в процесі перевезення, відповідач суду не вказав, підтверджуючих документів (актів загальної форми) не надав.
Оцінюючи заперечення відповідача проти позову у цій частині та наявність на зазначених накладних відповідної відмітки (напису) про збільшення терміну доставки вантажу, суд зауважує, що з долучених до позовної заяви накладних не видається за можливе встановити причини та строки збільшення такого терміну.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Чинне господарське процесуальне законодавство ґрунтується на принципі змагальності сторін, а у ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідач не надав суду будь-яких фактичних даних, з яких можливо було б встановити, які саме причини слугували підставами для правомірного збільшення терміну доставки вантажів за відсутності вини перевізника за накладними №№ 40456014, 40827123, 40952863, 40960114, 41143959, 43981398, 45090834, 45151693, 47287214, 47315007, 47849062, 47849070, так само як і встановити підстави для застосування до спірних правовідносин положень п. 2.9 Правил.
Крім того, відповідач не звертався до суду з клопотаннями про витребування доказів, на причини, які унеможливлюють подання певних фактичних даних не вказував.
Самі лише посилання відповідача на напис, з якого неможливо встановити дійсні підстави та строки затримки терміну доставки вантажів не можуть слугувати підставою для відмови у позові у цій частині, адже це лише посилання, що не підтверджені належними і допустимими засобами доказування.
Отже, перевіривши розрахунок штрафу за несвоєчасну доставку вагонів окремо по кожній накладній та з урахуванням кількості днів прострочення, залізничного тарифу, вказаного у накладних, суд дійшов висновку, що долучений позивачем розрахунок є арифметично вірним, здійснений відповідно до вимог ст. 116 Статуту залізниць України, та відповідає розрахунку з урахуванням кількості днів прострочення. Вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2 829 605,19 грн є доведеним та обґрунтованими.
Щодо заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз вищевказаних положень законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки. Господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені/штрафу, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16.
Водночас, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Таким чином, вказана правова норма встановлює, що підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що, як наслідок, покладає на останнє нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності.
Суд бере до уваги твердження позивача про те, що перевезення вантажу за спірними правовідносинами на його адресу здійснювались виключно на підконтрольній українській владі території.
Крім того, ділянка між залізничними станціями Волноваха-Камиш-Зоря має протяжність усього 84 км та є лише частиною маршруту перевезення вантажу, у той час як, увесь маршрут перевезення складає набагато більший шлях. Інша більша частина залізничного шляху є задовільною та придатною для безперешкодної експлуатації.
З огляду на викладене, суд не приймає як належне твердження відповідача про те, що проведення АТО значно ускладнило транспортне сполучення у межах регіональної філії "Донецька залізниця" та забезпечення виконання вимог та положень Статуту залізниць України і Правил перевезення вантажів.
Скрутний фінансовий стан відповідача не є виключною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, зважаючи на вищевикладені обставини, а також той факт, що тяжка економічна ситуація в Україні має загальнодержавний характер, та впливає на показники господарської діяльності також і позивача. При цьому, невиконання зобов'язань відповідачем щодо термінів доставки вантажу негативним чином впливає на фінансовий стан підприємства позивача, оскільки не дозволяє належним чином забезпечити виробничий процес та, як наслідок, покращити його господарську діяльність.
Суд вказує, що до заяви про зменшення розміру штрафу відповідач подав лише звіти про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) регіональної філії "Донецька залізниця", у той час, як відповідачем у даній справі є юридична особа - Акціонерне товариство "Українська залізниця", відносно фінансового стану якої відомості у матеріалах справи відсутні.
Судом враховано ступінь виконання відповідачем зобов'язання та досліджено причини його неналежного виконання, водночас, відповідачем у розумінні ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України не доведено суду наявності підстав для зменшення стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу. Доводи відповідача, висловлені у клопотанні про зменшення розміру штрафу, не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення. Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу.
При цьому судом взято до уваги правову позицію аналогічного змісту, викладену у постанові Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 по справі № 910/11300/19.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.
Щодо розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 34 596,51 грн суд зазначає наступне.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, й витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати (окрім судового збору), пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Положеннями ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених ним витрат відповідач долучив до матеріалів справи:
- копію договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845 від 30.03.2018, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» (далі - договір № 845 від 30.03.2018), копії додаткових угод до нього № 4 від 03.12.2018 та № 26 від 09.12.2019, якими був подовжений строк дії вказаного договору, № 38 від 07.02.2020, якою була погоджена вартість юридичних послуг;
- копію довіреності № 7 від 02.01.2020, видану позивачем на ім'я адвоката Івченка Сергія Петровича;
- копію свідоцтва Івченка С.П. на право зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 3055;
- копію довідки від 24.10.2019, видану Адвокатським об'єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога», про те, що вищевказаний адвокат Івченко С.П. прийнятий до складу учасників зазначеного адвокатського об'єднання;
- акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 10.02.2020 до договору № 845 від 30.03.2018 та додаткової угоди № 38 від 07.02.2020 на суму 34 596,51 грн;
- розрахунок розміру винагороди від 10.02.2020 за договором № 845 від 30.03.2018.
З вищевказаного розрахунку розміру винагороди від 16.01.2020 вбачається, що адвокатським об'єднанням надано позивачу, зокрема, таку послугу: перевірка та подання позовної заяви до суду, вартістю 1 051,00 грн.
У зв'язку з цим суд зазначає, що за змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу III Книги п'ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Водночас, згідно з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 по справі № 9901/264/19, такі вчинені адвокатом дії, як перевірка та подання позовної заяви до суду не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». А тому, витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу.
Суд, врахувавши положення ст.ст. 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та правову позицію, викладену в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 по справі № 9901/264/19, дійшов висновку, що послуги з перевірки та подання позовної заяви до суду вартістю 1 051,00 грн, надані адвокатським об'єднанням позивачу, не є юридичними послугами та не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, а відтак витрати на них не можуть бути покладені судом на іншу сторону спору.
Судом також врахована правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 03.10.2019 по справі № 922/445/19, згідно з якою витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням викладеного, враховуючи наведені приписи чинного Господарського процесуального кодексу України та позиції Верховного Суду щодо розподілу судових витрат, суд вважає правомірним покладення на відповідача відшкодування витрат позивача на правову допомогу в розмірі 33 545,51 грн.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1, ідентифікаційний код 00191129) штраф у розмірі 2 829 605,19 грн (два мільйони вісімсот двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ять грн 19 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 42 444,08 грн (сорок дві тисячі чотириста сорок чотири грн 08 коп.), витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 33 545,51 грн (тридцять три тисячі п'ятсот сорок п'ять грн 51 коп.).
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 13.07.2020.
Суддя О.Г. Удалова