вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"01" липня 2020 р. м. Вінниця Cправа № 902/1177/15
Господарський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Лабунської Т.І.
за участю: секретаря судового засідання Матущак О.В.
арбітражного керуючого - Куц І.Я.
представника позивача - Демченко Г.Г.
представника Фонду державного майна України - Тихонюк С.Л.
представника Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Іванов А.К. (присутній),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНА" (код ЄДРПОУ 38992094, вул. Нагірна, буд.25-27, м. Київ, 04107)
до: Державного підприємства "Мурафський кар'єр" (код ЄДРПОУ 00371943, вул. Зарічна, б.1, с. Мурафа, Шаргородський район, Вінницька область, 23530)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01601)
про стягнення 309 557,08 грн
у межах справи
за заявою: Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області (23500, Вінницька обл., м. Шаргород, вул. Леніна, 222; код 24900872)
до: Державного підприємства "Мурафський кар'єр" (23530, Вінницька обл., Шаргородський р-н, с. Мурафа, вул. Зарічна, 1; код 00371943)
про банкрутство
12.11.2019 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 01.11.2019 року ТОВ "АГЕНА" до ДП "Мурафський кар"єр" про стягнення 309 557,08 грн.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами договору поставки № 00278 від 18.03.2019 року не виконав належним чином договірних зобов"язань щодо повної оплати поставленого йому товару (нафтопродукти окремими партіями), внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед ТОВ "АГЕНА" у розмірі 241 337,00 грн.
Зважаючи на те, що відповідач в добровільному порядку не розрахувався з позивачем за поставлений товар, ТОВ "АГЕНА" з метою захисту своїх порушених прав звернулося до суду для стягнення існуючого боргу в судовому порядку.
Ухвалою суду від 13.11.2019 року за вказаним позовом відкрито провадження в межах справи № 902/1177/15, визначено, що спір підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27.11.2019 року.
Ухвалами суду підготовче засідання з підстав, передбачених законодавством неодноразово відкладалося.
15.01.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву № б/н від б/д (вх.№ 02.1-36/15/20 від 15.01.2020 року), в якому останній в п. 3 прохальної частини звернувся до суду з проханням відмовити в задоволені заявлених позовних вимог з огляду на те, що укладений між сторонами договір поставки № 00278 від 18.03.2019 року є недійсним, оскільки на час його укладення виконуючий обов"язки директора ОСОБА_1 . діючи від імені ДП "Мурафський кар"єр" не мала відповідного обсягу повноважень та позбавлена була права укладати договори на суму більше 93 143,00 грн. Як зазначає відповідач, вказаний договір відноситься до значних угод, а тому мав укладатися тільки за погодженням з розпорядником майна.
Окрім того, за твердженням відповідача придбання палива за даним договором здійснювалося по завищеній ціні без жодного економічного обгрунтування.
У відповіді на відзив № б/н від б/д (вх.№ 02.1-34/1064/20 від 05.02.2020 року), яка надійшла до суду 05.02.2020 року позивач не погодився з доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву та вказав на їх безпідставність, обгрунтовуючи свою позицію тим, що договір поставки № 00278 від 18.03.2019 року не є договором щодо розпорядження майном, а тому вимоги щодо укладення цього договору за погодженням з розпорядником майна на цей договір не поширюються.
Щодо твердження відповідача про придбання дизельного палива за завищеною вартістю поставка якого була здійснена за договором № 00278 від 18.03.2019 року, позивач в спростування такої позиції у відповіді на відзив зазначив, що з відзиву не зрозуміло, хто є місцевим постачальником та не надано доказів того, що середня ціна по ринку у місцевого постачальника була саме такою, як вказує відповідач. Тобто, на думку позивача твердження відповідача не підтверджені жодним доказом, а тому не можуть братися судом до уваги.
03.06.2020 року до суду надійшли письмові заперечення від арбітражного керуючого (розпорядника майна) Куца І.Я. № 02-26/78 від 03.06.2020 року на позовну заяву, в яких розпорядник майна заперечив проти позовних вимог, вказавши, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували здатність контрагентів виконати прийняті на себе зобов"язання. При цьому, у змісті заперечень зауважив, що договір укладений всупереч приписам ч. 8 ст. 22 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме без погодження з розпорядником майна.
Ухвалою суду від 24.03.2020 року закрито підготовче провадження та призначено позовну заяву ТОВ "АГЕНА" до ДП "Мурафський кар"єр" про стягнення 309557,08 грн в межах справи № 902/1177/15 для судового розгляду по суті на 03.06.2020 року.
Ухвалою суду від 03.06.2020 року відкладено розгляд справи по суті на 22.06.2020 року.
22.06.2020 року в судовому засіданні оголошено перерву до 01.07.2020 року.
01.07.2020 року судове засідання проводилося в режимі відеоконференції (за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EasyCon"), за участю арбітражного керуючого (розпорядника майна) Куца І.Я. та представника (адвоката) позивача Демченка Г.Г..
Окрім того, судом з"ясовано, що представник (адвокат) ДП "Мурафський кар'єр" Башта М.І. також мав брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EasyCon"), але на зв"язок не вийшов.
За таких обставин, уповноваженим працівником суду за підписом керівника апарату суду було складено службову записку № 109/2020 від 01.07.2020 року про те, що з невідомих суду причин представник (адвокат) ДП "Мурафський кар'єр" Башта М.І. 01.07.2020 року у справі 902/1177/15 на зв'язок для проведення судового засідання в режимі відеоконференції через онлайн - сервіс EasyCon не вийшов і не перебував в мережі онлайн.
Зважаючи на те, що представника (адвоката) ДП "Мурафський кар'єр" Башту М.І. належним чином було повідомлено про участь у судовому засіданні, призначеного на 01.07.2020 року о 15:30 год. у справі № 902/1177/15 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв'язку EasyCon, суд дійшов висновку, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для реалізації стороною свого процесуального права на участь в судовому засіданні.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.
Арбітражний керуючий (розпорядник майна) Куц І.Я. заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог та підтримав позицію, викладену у письмових запереченнях на позовну заяву № 02-26/78 від 03.06.2020 року.
Суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, детально розглянувши та дослідивши надані ними письмові докази встановив наступні обставини.
18.03.2019 року між ТОВ "АГЕНА" (Постачальник) та ДП "Мурафський кар'єр" (Покупець) укладено договір поставки № 00278 від 18.03.2019 року.
Відповідно до п.2.1. договору, позивач (Постачальник) зобов'язався передати, а відповідач (Покупець) зобов'язався прийняти та оплатити нафтопродукти окремими партіями (далі товар), згідно умов договору.
Пунктом 2.3. договору сторонами визначено, що загальна кількість товару, що поставляється за цим договором визначається шляхом додавання кількості партій товару зазначених в Актах приймання-передачі товару або/та видаткових накладних, що складаються сторонами по кожному факту поставки партії товару.
Згідно п. 3.1. договору, ціна товару, що поставляється за цим договором, визначається сторонами для кожної партії товару окремо.
Пунктом 3.5. договору встановлено, що оплата товару здійснюється на протязі 30 діб з моменту відвантаження, якщо інше не передбачено у додаткових угодах до даного договору і визначається сторонами для кожної партії товару.
Як з"ясовано судом, керуючись умовами договору, позивач передав відповідачу наступні окремі партії товару:
- 27.03.2019 року, на підставі Рахунку-фактури №181 від 25.03.2019 року. Поставка товару підтверджується видатковою накладною №185 від 27.03.2019 року, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №ТС/162. Окрема партія складалася з "Палива дизельного ДП-3-Євро5-ВО (27 10 19 43 00)" в кількості 7041,0 літрів (5872,84 кг.) по ціні 22,92 грн за 1 літр (без ПДВ) на загальну суму 161 379,72 грн (без ПДВ). Загальна вартість окремої партії товару з ПДВ склала 193 655,66 грн у т.ч. ПДВ 32 275,94 грн, що стверджується податковою накладною №51 від 27.03.2019 року;
- 14.05.2019 року, на підставі Рахунку-фактури №308 від 14.05.2019 року. Поставка товару підтверджується видатковою накладною №310 від 14.05.2019 року, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №ТС/263. Окрема партія складалася з "Палива дизельного Євро сорт Е (27 10 19 43 00)" в кількості 7041,0 літрів (5905,29 кг.) по ціні 24,58 грн за 1 літр (без ПДВ) на загальну суму 173 067,78 грн (без ПДВ). Загальна вартість окремої партії товару з ПДВ склала 207 681,34 грн, у т.ч. ПДВ 34 613,56 грн, що стверджується податковою накладною №32 від 14.05.2019 року.
З вищевикладеного слідує, що відповідач мав сплатити за поставку нафтопродуктів (окремої партії) за Рахунком №181 поставка по якому була здійснена 27.03.2019 року суму в розмірі 193 655,66 грн, у т.ч. ПДВ 32 275,94 грн до 25.04.2019 року включно. За Рахунком №308, поставка товару за яким відбулась 14.05.2019 року, відповідач мав сплатити 207 681,34 грн, у т.ч. ПДВ 34 613,56 грн до 12.06.2019 року включно.
Судом встановлено, що відповідач здійснив часткову оплату за Рахунком №181 в розмирі 60000,0 грн 03.04.2019 року, що підтверджується платіжним дорученням №44 від 03.04.2019 року та в розмирі 100 000,00 грн 13.05.2019 року що підтверджується платіжним дорученням № 30 від 13.05.2019. Будь - яких інших платежів по оплаті товару поставленому по договору відповідачем не здійснювалося.
Таким чином, вартість поставленого та неоплаченого за договором поставки товару складає 241 337,00 грн, з яких 33 655,66 грн за Рахунком №181, а 207 681,34 грн за рахунком №308.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2019 року - 21.06.2019 року, згідно якого борг відповідача перед позивачем складає 241 337,00 грн, що і стало причиною звернення ТОВ "АГЕНА" із позовом до суду.
За своєю правовою природою спір, який виник між сторонами випливає із договору поставки.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони маю право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Разом з тим, згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.
Окрім основного боргу у розмірі 241 337,00 грн позивачем заявлено до стягнення 34 143, 11 грн - 34 % річних та 34 076,97 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов"язань.
Як вбачається із змісту позовної заяви 34 % річних за неналежне виконання умов договору позивачем нараховано за період з 26.04.2019 року по 31.10.2019 року.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У договорі сторони передбачили, що у випадку, якщо термін прострочення оплати товару Покупцем перевищує 10 календарних днів, Покупець зобов"язаний сплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 34% річних від простроченої/неоплаченої суми оплати товару.
Суд, розглянувши дану позовну вимогу дійшов наступних правових висновків.
В ч. 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Оскільки, ухвалою суду від 05.10.2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Мурафський кар'єр" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, суд з урахуванням приписів Кодексу України з процедур банкрутства не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 34 % річних у розмірі 34 143, 11 грн.
Разом з тим, судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 34 076,97 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов"язань. Як з"ясовано судом пеню у розмірі 34 076,97 грн позивачем нараховано за період з 26.04.2019 року по 31.10.2019 року. Суд, перевіривши правильність обрахунку пені за вказаний період не виявив помилок.
В п. 7.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення оплати товару Покупець зобов"язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період виникнення прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. сплата пені не звільняє Покупця від виконання основного зобов"язання.
Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Частинами 2, 3, 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.
Оскільки, позивач звернувся із вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство і є поточним кредитором, вимога про стягнення 34 076,97 грн - пені є обгрунтованою та правомірною.
Однак, беручи до уваги те, що відповідач є державним підприємством щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, має тяжкий фінансовий (майновий) стан, збитковість, відсутність понесення позивачем збитків пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, а також з урахуванням того, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом суд дійшов висновку про зменшення пені до 500,00 грн, керуючись наступним.
Згідно з ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, вважає за необхідне зменшити розмір заявленої до стягнення пені.
Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.
Окрім того, суд критично відноситься до позиції відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву з огляду на те, що відповідачем не надано жодних доказів відсутності повноважень у ОСОБА_1 на момент укладення договору поставки № 00278 від 18.03.2019 року, а також доказів придбання палива по завищеній ціні.
Стосовно твердження відповідача про те, що даний договір підлягав погодженню з розпорядником майна, оскільки передбачав розпорядження майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника суд вважає за необхідне зазначити, що дана позиція ДП "Мурафський кар"єр" є обгрунтованою з огляду на приписи ч. 8 ст. 22 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній на час укладення договору). Зокрема, в даній нормі Закону про банкрутство йдеться про те, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) щодо розпорядження у будь-який спосіб іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника, та укладання інших значних правочинів (договорів).
При цьому, в ч. 9 ст. 22 Закону про банкрутство зазначено, що розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Законом.
Тобто, з наведено слідує, що укладення боржником правочину з порушенням порядку, встановленого Законом про банкрутство може бути підставою для визнання такого договору недійсним. Однак, вимога про визнання недійсним договору поставки № 00278 від 18.03.2019 року не заявлялась жодною стороною, в тому рахунку арбітражним керуючим (розпорядником майна) Куцом І.Я..
При цьому, суд звертаю увагу на те, що згідно ст. 1212 ГПУ України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Враховуючи викладене, у випадку визнання недійсним договору поставки № 00278 від 18.03.2019 року, борг за вказаним договором в будь - якому випадку підлягатиме стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ст. 1212 ЦК України.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суд обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЛ від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України".
У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про часткове задоволення позову, задовольнивши позов в частині стягнення 241 337,00 грн - основного боргу та 500,00 грн - пені, при цьому відмовивши в задоволенні 34 143,11 грн - 34% річних та 33 576,97 грн - пені.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов"язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з урахуванням наведених правових приписів витрати, пов"язані зі сплатою судового збору у розмірі 4131,22 грн слід покласти на відповідача, а у розмірі 512,14 грн залишити за позивачем.
Частиною 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Керуючись ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства; ст.ст. 1, 2, 3, 11, 12, 13, 18, 20, 73, 74, 76-78, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Мурафський кар'єр" (код ЄДРПОУ 00371943, вул. Зарічна, б.1, с. Мурафа, Шаргородський район, Вінницька область, 23530) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНА" (код ЄДРПОУ 38992094, вул. Нагірна, буд.25-27, м. Київ, 04107) 241 337,00 грн - основного боргу, 500,00 грн - пені, 4 131,22 грн - витрат, пов"язаних зі сплатою судового збору.
3. Видати наказ.
4. Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 34 143,11 грн - 34% річних та 33 576,97 грн - пені.
5. Витрати, пов"язані зі сплатою судового збору у розмірі 512,14 грн залишити за позивачем.
6. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
7. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Копію рішення суду надіслати згідно переліку рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 13 липня 2020 р.
Суддя Лабунська Т.І.
віддрук.прим:
1 - до справи
2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГЕНА" (вул. Нагірна, буд.25-27, м. Київ, 04107)
3 - Державне підприємство "Мурафський кар'єр" (вул. Зарічна, б.1, с. Мурафа, Шаргородський район, Вінницька область, 23530)
4 - арбітражний керуючий Куц І.Я. (вул. Січових Стрільців, 58, каб. № 1, м. Коломия, Івано - Франківська обл.)
5 - Фонд державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01601)