проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"07" липня 2020 р. Справа № 5023/5383/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Геза Т.Д. , суддя Крестьянінов О.О.
за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Шкумата І.М. (вх.№1408 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2020 ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Усатим В.В., у справі №5023/5383/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтервертикаль", м. Харків
до 1)Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Азалія 2013", м. Харків
2) Фізичної особи - підприємця Шкумата Ігора Миколайовича, м. Харків
3) приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Макушевої Наталії Віталіївни, м. Харків
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Лісовець Д.С. , м. Харків
про визнання недійсним договору та скасування рішення
в межах справи про банкрутство ТОВ "Інтервертикаль"
У жовтні 2019 року ТОВ «Інтервертикаль» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Азалія 2013", м. Харків, фізичної особи - підприємця Шкумата Ігора Миколайовича, м. Харків, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Макушевої Наталії Віталіївни, м. Харків за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Лісовець Д.С. про визнання недійсним договір пожертви, укладений 30.01.2014 між Лісовцем Денисом Сергійовичем , фізичною особою-підприємцем Шкуматом Ігорем Миколайовичем та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Азалія 2013" посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Наталію Віталіївною за реєстраційним номером 221, скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Макушевої Наталії Віталіївни індексний номер рішення 10501017 про відкриття розділу стосовно нерухомого майна реєстраційний номер 282145063101 та внесення запису про право власності № 4504109.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.03.2020 у справі №922/3810/19 позовні вимоги задоволені повністю, визнано недійсним договір пожертви, укладений 30.01.2014 між Лісовцем Денисом Сергійовичем , фізичною особою-підприємцем Шкуматом Ігорем Миколайовичем та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Азалія 2013" посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Наталію Віталіївною за реєстраційним номером 221, скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Макушевої Наталії Віталіївни індексний номер рішення 10501017 про відкриття розділу стосовно нерухомого майна реєстраційний номер 282145063101 та внесення запису про право власності № 4504109, стягнуто зі Шкумат Ігора Миколайовича на користь ТОВ "Інтервертикаль" 3842 грн судового збору.
Вказане рішення мотивоване тим, що своїми діями стосовно поділу спірного майна на частини, здійснення приватним нотаріусом відповідної реєстрації в Реєстрі речових прав та подальшої передачі майна на користь ОСББ "Азалія 2013", Лісовець Д.С. та Шкумат І.М. порушили право та охоронювані законом інтереси позивача, як законного власника вказаних приміщень.
Суд першої інстанції зазначив, що здійснення поділу майна на частки відбулось поза волею та без дозволу позивача (як власника, що встановлено судовими рішеннями) на підставі рішення реєстратора (нотаріуса) про розділ, договір пожертви між Лісовцем Д.С. , Шкуматом І.М. та ТОВ "Азалія 2013", які не є власниками майна, укладений в порушення вимог цивільного законодавства.
ФОП Шкумат І.М. з вказаним рішенням не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2020 у справі №5023/5383/12 та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги Шкумат І.М. , з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, висновки Верховного Суду України, приписи статей 387, 388 ЦК України зазначає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору пожертви від 30.01.2014, адже, не підлягають задоволенню позови про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця Шкумата І.М. (вх.№1408 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2020 у справі №5023/5383/12, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 07.07.2020.
02.07.2020 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить суд залишити її без задоволення, оскаржуване рішення без змін.
Крім позивача, в судове засідання 07.07.2020, інші учасники справи не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти розгляду апеляційної скарги без участі інших учасників процесу.
Судом апеляційної інстанції вчинено всі необхідні дії щодо належного повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги 07.07.2020, шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у даній справі з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що явка сторін обов'язковою судом не визнавалась та враховуючи належне повідомлення учасників даної справи, а також достатність матеріалів справи для об'єктивного, повного та всебічного розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи без їх участі.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, що оскаржене та доводів апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні присутніх представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
26.11.2012 ухвалою Господарського суду Харківської області за заявою ТОВ "Інтервертикаль" порушено провадження про банкрутство ТОВ "Інтервертикаль" на підставі статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
06.12.2012 постановою Господарського суду Харківської області ТОВ "Інтервертикаль" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бєляєву Олену Володимирівну.
Ліквідатором TOB "Інтервертикаль" арбітражним керуючим Бєляєвою О.В. було виявлено та включено до складу ліквідаційної маси майно банкрута, а саме: нежитлову будівлю літ. «А-3» загальною площею 975,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, буд. 42а.
28.12.2012 у межах ліквідаційної процедури у справі про банкрутство ТОВ «Інтервертикаль» було здійснено відчуження нерухомого майна, належного боржникові, шляхом проведення торгів на Товарній біржі "Всеукраїнський торгівельний центр", де було реалізовано належні боржникові:
1) нежитлові приміщення підвалу № 1-16 загальною площею 178,3 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-15 загальною площею 193,4 кв.м в нежитловій будівлі літ. "А-3", загальна площа якої складає 987,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, буд. 42а (лот № 1),
2) нежитлові приміщення 1-го поверху № 1 загальною площею 10,9 кв.м, нежитлові приміщення 2-го поверху 1-22, 22а загальною площею 373,6 кв.м, нежитлові приміщення 3-го поверху № 1, 2, 3 загальною площею 221,1 кв.м, нежитлові приміщення технічного поверху № 1, 2 загальною площею 9,8 кв.м у нежитловій будівлі літ. "А-3", загальна площа якого складає 987,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, буд. 42а (лот № 2).
Покупцями даного майна стали відповідно Лісовець Денис Сергійович (лот №1) та Шкумат Ігор Миколайович (лот №2).
ФОП Лісовцем Д.С. та Шкуматом І.М. здійснено перепланування та реконструкцію нежитлових приміщень першого поверху №1, загальною площею 10,9 кв.м., нежитлових приміщень 2-го поверху №1-22, 22а, загальною площею 373,6 кв.м., нежитлових приміщень 3-го поверху №1,2,3, загальною площею 221,1 кв.м., нежитлових приміщень технічного поверху № 1, 2, загальною площею 9,8 кв.м. в літ. "А-3" та нежитлових приміщень підвалу №1 -16, загальною площею 178,3 кв.м., нежитлових приміщень 1-го поверху №2-15, загальною площею 193,4 кв.м. в літ. "А-3".
Внаслідок перепланування та реконструкції нежитлові приміщення стали квартирами готельного типу, з технічними та допоміжними приміщеннями, підвалом та технічним поверхом: а саме: квартира №1 загальною площею 23,60 кв.м.; квартира №2 загальною площею 27,20 кв.м.; квартира №3 загальною площею 26,80 кв.м.; квартира №4 загальною площею 27,50 кв.м.; квартира №5 загальною площею 26,60 кв.м.; квартира №6 загальною площею 22,80 кв.м.; квартира №7 загальною площею 22,70 кв.м.; квартира №8 загальною площею 26,90 кв.м.; квартира №9 загальною площею 31,30 кв.м.; квартира №10 загальною площею 31,20 кв.м.; квартира №11 загальною площею 28,10 кв.м.; квартира №12 загальною площею 17,50 кв.м.; квартира №13 загальною площею 15,20 кв.м.; квартира №14 загальною площею 15,60 кв.м.; квартира №15 загальною площею 15,00 кв.м.; квартира №16 загальною площею 12,80 кв.м.; квартира №17 загальною площею 12,50 кв.м.; квартира №18 загальною площею 12,70 кв.м.; квартира №19 загальною площею 12,40 кв.м.; квартира №20 загальною площею 12,40 кв.м.; квартира №21 загальною площею 12,50 кв.м.; квартира №22 загальною площею 11,60 кв.м.; квартира №23 загальною площею 11,60 кв.м.; квартира №24 загальною площею 12,10 кв.м.; квартира №25 загальною площею 18,80 кв.м.; квартира №26 загальною площею 13,40 кв.м.; квартира №27 загальною площею 20,50 кв.м.; квартира №28 загальною площею 13,20 кв.м.; квартира №29 загальною площею 13,20 кв.м.; квартира №30 загальною площею 14,50 кв.м.; квартира №31 загальною площею 17,60 кв.м.; квартира №32 загальною площею 17,60 кв.м.; квартира №33 загальною площею 23,20 кв.м.; квартира №34 загальною площею 16,10 кв.м.; квартира №35 загальною площею 16,70 кв.м.; квартира №36 загальною площею 16,70 кв.м.; квартира №37 загальною площею 13,90 кв.м.; квартира №38 загальною площею 13,90 кв.м.; квартира №39 загальною площею 13,90 кв.м.; квартира №40 загальною площею 13,90 кв.м.; квартира №41 загальною площею 13,50 кв.м.; квартира №42 загальною площею 17,90 кв.м.; квартира №43 загальною площею 17,90 кв.м., приміщення технічного поверху, яке складається з коридору 2,7 кв.м., котельні 7,1 кв.м., всього загальна площа технічного поверху 9,8 кв.м., всього загальна площа будинку складає 948,60 кв.м. з них: житлової 530, 8 кв.м., допоміжної 231,2 кв.м., нежитлової (вбудованої) 173,6 кв.м.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.08.2013 у справі № 922/2830/13 визнано за Шкуматом Ігорем Миколайовичем та Лісовцем Денисом Сергійовичем право власності на самовільно реконструйований квартирний (багатоповерховий) житловий будинок літ. "А-3", який складається з: квартира №1 - житловою площею 10,8 кв.м., загальною площею 23,60 кв.м.; квартира №2 - житловою площею 10,5 кв.м., загальною площею 27,20 кв.м.; квартира №3 - житловою площею 10,7 кв.м., загальною площею 26,80 кв.м.; квартира №4 - житловою площею 11,6 кв.м., загальною площею 27,50 кв.м.; квартира №5 - житловою площею 11,6 кв.м., загальною площею 26,60 кв.м.; квартира №6 - житловою площею 10,8 кв.м., загальною площею 22,80 кв.м.; квартира №7 - житловою площею 10,7 кв.м., загальною площею 22,70 кв.м.; квартира №8 - житловою площею 10,6 кв.м., загальною площею 26,90 кв.м.; квартира №9 - житловою площею 10,8 кв.м., загальною площею 31,30 кв.м.; квартира №10 - житловою площею 11,3 кв.м., загальною площею 31,20 кв.м.; квартира №11 - житловою площею 11,4 кв.м., загальною площею 28,10 кв.м.; сходинкова клітина загальною площею 9,0 кв.м., підсобне приміщення загальною площею 1,2 кв.м., сходинкова клітина загальною площею 10,5 кв.м.; підсобне 2,8 кв.м.; хол 17,6 кв.м.; коридор 17,6 кв.м.; квартира №12 - житловою площею 11,4 кв.м., загальною площею 17,50 кв.м.; квартира №13 - житловою площею 13,6 кв.м., загальною площею 15,20 кв.м.; квартира №14 - житловою площею 13,6 кв.м., загальною площею 15,60 кв.м.; квартира №15 - житловою площею 13,0 кв.м., загальною площею 15,00 кв.м.; квартира №16 - житловою площею 11,3 кв.м., загальною площею 12,80 кв.м.; квартира №17 - житловою площею 11,0 кв.м., загальною площею 12,50 кв.м.; квартира №18 - житловою площею 11,2 кв.м., загальною площею 12,70 кв.м.; квартира №19 - житловою площею 10,9 кв.м., загальною площею 12,40 кв.м.; квартира №20 - житловою площею 10,9 кв.м., загальною площею 12,40 кв.м.; квартира №21 - житловою площею 11,0 кв.м., загальною площею 12,50 кв.м.; квартира №22 - житловою площею 10,1 кв.м., загальною площею 11,60 кв.м.; квартира №23 - житловою площею 10,1 кв.м., загальною площею 11,60 кв.м.; квартира №24 - житловою площею 10,6 кв.м., загальною площею 12,10 кв.м.; квартира №25 - житловою площею 17,3 кв.м.,загальною площею 18,80 кв.м.; квартира №26 - житловою площею 11,9 кв.м., загальною площею 13,40 кв.м.; квартира №27 - житловою площею 19,0 кв.м., загальною площею 20,50 кв.м.; квартира №28 - житловою площею 11,7 кв.м., загальною площею 13,20 кв.м.; квартира №29 - житловою площею 11,7 кв.м., загальною площею 13,20 кв.м.; квартира №30 - житловою площею 12,1 кв.м., загальною площею 14,50 кв.м.; квартира №31 - житловою площею 13,5 кв.м., загальною площею 17,60 кв.м.; квартира №32 - житловою площею 13,5 кв.м., загальною площею 17,60 кв.м.; сходинкова клітина загальною площею, 10,4 кв.м., коридор 55,5 кв.м., квартири №33 - житловою площею 13,3 кв.м., загальною площею 23,20 кв.м.; квартира №34 - житловою площею 14,3 кв.м., загальною площею 16,10 кв.м.; квартира №35 - житловою площею 14,3 кв.м., загальною площею 16,70 кв.м.; квартира №36 - житловою площею 14,3 кв.м., загальною площею 16,70 кв.м.; квартира №37 - житловою площею 12,4 кв.м., загальною площею 13,90 кв.м.; квартира №38 - житловою площею 12,4 кв.м., загальною площею 13,90 кв.м.; квартира №39 - житловою площею 12,4 кв.м., загальною площею 13,90 кв.м.; квартира №40 - житловою площею 12,4 кв.м., загальною площею 13,90 кв.м.; квартира №41 - житловою площею 12,0 кв.м., загальною площею 13,50 кв.м.; квартира №42 - житловою площею 16,4 кв.м., загальною площею 17,90 кв.м.; квартира №43 - житловою площею 16,4 кв.м., загальною площею 17,90 кв.м., приміщення технічного поверху, яке складається з коридору 2,7 кв.м., котельні 7,1 кв.м., всього загальна площа технічного поверху 9,8 кв.м., всього загальна площа приміщень складає 948,60 кв.м. з них: житлова 530,8 кв.м., допоміжна 231,2 кв.м., нежитлова (вбудована) 173,6 кв.м., що розташований за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, буд. 42а.
Під час володіння та розпорядження вказаним майном, ФОП Лісовцем Д.С. та Шкуматом І.М. також було здійснено поділ вказаних приміщень на частини, які були відчужені на користь третіх осіб.
Спірна частина вказаного приміщення зареєстрована як самостійний об'єкт нерухомого майна в Реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФОП Шкумат І.М. та Лісовець Д.С. під номером 2423663, реєстраційний номер 152611763101 , з відкриттям відповідного розділу в Реєстрі.
30.01.2014 між Шкумат І.М. та Лісовець Д.С. (з одного боку - пожертвувачі) та ОСББ «Азалія 2013» (з іншого боку - набувач) укладено договір пожертви, відповідно до якого Шкумат І.М. та Лісовець Д.С. пожертвували, а ОСББ «Азалія 2013» прийняло в пожертву нежитлові приміщення підвалу № 1 пл. 9,0 кв.м., № 2 пл. 1,2 кв.м; 1-го поверху № 1 пл. 10,5кв.м; № 2 пл. 2,8 кв.м; № 4 пл. 17,6 кв.м; 2-го поверху № 1 пл. 10,4 кв.м; № 2 пл. 55,5 кв.м; 3-го поверху № 1 пл. 10,4 кв.м; №2 пл. 28,8 кв.м; тех поверху № 1 пл. 2,7 кв.м; № 2 пл. 7,1 кв.м,., з метою обслуговування квартирного (багатоповерхового) житлового будинку літ «А-3», що розташований за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, 42а.
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. реєстр. №221, якою також зареєстровано право власності за ОСББ «Азалія 2013» в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 10501017 від 30.01.2014).
25.01.2017 ухвалою Господарського суду Харківської області у справі № 5023/5383/12, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 та постановою Верховного Суду від 10.04.2018 визнано недійсними результати торгів у формі аукціону з реалізації майна, що належить на праві власності TOB "Інтервертикаль", проведеного в процедурі банкрутства, а саме: нежитлових приміщень підвалу № 1-16 загальною площею 178, 3 кв.м, нежитлових приміщень 1-го поверху № 2-15 загальною площею 193, 4 кв.м в нежитловій будівлі літ. "А-3", загальна площа якої складає 987, 1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, буд. 42а (лот № 1).
Визнано недійсними результати торгів у формі аукціону з реалізації майна, що належить на праві власності TOB "Інтервертикаль", проведеного в процедурі банкрутства, а саме нежитлових приміщень 1-го поверху № 1 загальною площею 10,9 кв.м, нежитлових приміщень 2-го поверху 1-22, 22а загальною площею 373,6 кв.м, нежитлових приміщень 3-го поверху № 1, 2, 3 загальною площею 221,1 кв.м, нежитлових приміщень технічного поверху № 1, 2 загальною площею 9,8 кв.м в нежитловій будівлі літ. "А-3", загальна площа якого складає 987,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, буд. 42а (лот № 2).
Визнано недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна TOB "Інтервертикаль", укладений з Лісовцем Денисом Сергійовичем та посвідчений 28.12.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Г.Ю. за реєстровим номером 1631.
Визнано недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна TOB "Інтервертикаль", укладений зі Шкумат Ігорем Миколайовичем та посвідчений 28.12.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Г.Ю. за реєстровим номером 1626.
Відмовлено ліквідатору в задоволенні клопотання (вх. № 40072 від 24.11.2016) про застосування наслідків недійсності правочину шляхом визнання за банкрутом права власності на нежитлову будівлю літ. "А-3" загальною площею 975,8 кв.м, що знаходиться за "безоплатно одержувати інформацію про суб'єктів права власності на всі квартири" адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, б. 42а.
Зокрема, судом апеляційної інстанції у постанові від 09.10.2017, з яким погодився Верховний Суд, встановлена неправомірна поведінка ліквідатора щодо виділення, поділу, зміни цільового призначення майна банкрута - нежитлової будівлі літ. "А-3", загальною площею 975,8 кв.м, що відчужено на торгах у справі про банкрутство ТОВ «Інтервертикаль» у вигляді окремих лотів.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 рішення Господарського суду Харківської області від 02.08.2013 у справі № 922/2830/13 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову ФОП Шкумата І. М. та ФОП Лісовця Д.С. до Харківської міської ради про визнання права власності.
При чому, під час розгляду судом апеляційної інстанції справи №922/2830/13, встановлено, що ФОП Лісовцем Д.С і ФОП Шкуматом І.М. здійснено реконструкцію нежитлових приміщень, що придбані ними на торгах в межах справи про банкрутство (лот №1 та лот №2), без отримання у встановленому законом порядку дозвільних документів, що надають право на проведення будівельних робіт, а також поза межами встановленого законодавством порядку надання приміщенням статусу житлових.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.02.2017 у справі 5023/5383/12 визнано за ТОВ "Інтервертикаль" (код 32676768) право власності на нежитлові приміщення підвалу № 1-16 загальною площею 178,3 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-15 загальною площею 193,4 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 1 загальною площею 10,9кв.м, нежитлові приміщення 2-го поверху 1-22,22а загальною площею 373,6 кв.м, нежитлові приміщення технічного поверху № 1, 2 загальною площею 221,1 кв.м, в нежитловій будівлі "А-3", що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, буд. 42а, що в сукупності складає 987,1 кв.м.
Тобто, вказаною ухвалою визнано право власності за ТОВ «Інтервертикаль» на всю будівлю, що виявлена ліквідатором під час ліквідаційної процедури та відчужена на торгах ліквідатором у вигляді двох лотів.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору пожертви від 30.01.2014, ТОВ «Інтервертикаль» вказало, що всі дії щодо відчуження нежитлової будівлі та подальші дії пов'язані із її реконструкцією визнані незаконними та скасовані на підставі судових рішень, відтак ТОВ «Інтервертикаль» є єдиним законним власником нежитлового приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна
Отже, позивач вважає, що обставини щодо визнання судом недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна ТОВ «Інтервертикаль» від 28.12.2012, скасування рішення суду №922/2830/13, яким визнано право власності за Шкуматом І.М. та Лісовцем Д.С. на реконструйований об'єкт нерухомого майна, що в подальшому стало підставою для укладення договору пожертви від 30.01.2014, а також наявність судового рішення яким відновлено порушене право ТОВ «Інтервертикаль» на володіння, розпорядження та користування будівлею за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, 42а, та яким визнано за ТОВ «Інтервертикаль» право власності на спірний об'єкт нерухомого майна, свідчать про те, що єдиним належним власником нежитлових приміщень є ТОВ «Інтервертикаль».
При цьому, позивач зазначає, що наведені вище обставини призвели до того що, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень одночасно з зареєстрованим правом власності ТОВ «Інтервертикаль» на нежитлове приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна 42а, продовжує існувати розділ та запис про право власності на спірні приміщення за третіми особами.
З огляду на викладене, позивач вважає, що у Лісовця Д.С. та Шкумата І.М. відсутнє право щодо його відчуження, а тому всі дії вчинені ними на підставі незаконного рішення суду вважаються недійсними з моменту їх вчинення та не породжують жодних правових наслідків, крім тих, що пов'язані з недійсністю правочину. Отже, такий спосіб захисту прав законного володільця, на думку позивача, відновить його порушене право власності на спірний об'єкт нерухомого майна.
26.03.2020 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення.
Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як зазначалось, доводами апеляційної скарги Шкумата І.М. з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, висновки Верховного Суду України, приписи статей 387, 388 ЦК України є непогодження в частині обрання позивачем способу захисту своїх прав шляхом визнання недійсним договору пожертви, адже на думку заявника, не підлягають задоволенню позови при визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Шкумат І.М. зазначає, що в даному випадку, належним способом захисту своїх прав є звернення з віндикаційним позовом.
Розглянувши вказане рішення на предмет правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в означеній частині та не вбачає підстав для його скасування в цій частині.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікованою законом від 17.07.97 №475/97-ВР, зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного кодексу).
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Отже, порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
В Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.04 №1-10/2004 висвітлено тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, та визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.
Суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5. 6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Разом з тим, в силу положень статті 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (стаття 181 ЦК Україна).
Згідно зі статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
За приписами статті 184 ЦК України речі можуть бути з родовими ознаками та з індивідуальними. Зазначеною нормою визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.
Отже, витребуваним може бути майно, яке існує в натурі та юридично наділено певними індивідуальними ознаками.
Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.
Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.
Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.
Тлумачення положення статті 387 ЦК України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.
При зверненні з даним позовом наданню підлягають докази на підтвердження права власності на спірне майно та доведення індивідуальних ознак майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.
ТОВ «Інтервертикаль» набуло у власність нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. «А-3», площею 975,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, 42а, на підставі договору купівлі-продажу від 03.11.2006.
Однак, судовими рішеннями у даній справі та у справі №922/2830/13 підтверджено незаконні дії Лісовця Д.С. та Шкумата І.М. щодо реконструкції вказаного приміщення, в результаті чого змінилась його площа на 987,1 кв.м., відбулось виділення часток приміщення, присвоєння певній частині статусу житлових приміщень, виділення технічних та допоміжних приміщень, приміщень загального користування, як самостійних об'єктів нерухомого майна.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; а також встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Правом оспорювати правочин згідно положень ЦК України наділені не лише сторона (сторони) такого правочину, але й інші, треті особи, які не є сторонами такого правочину, однак мають статус «заінтересованих осіб» (ст.ст.215, 216 ЦК України), тобто на час розгляду справи судом не були стороною правочину.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.11.2018р. у справі № 535/578/16-ц, вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч.З ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.
Виходячи зі змісту приписів статей 15, 16, 215 ЦК України кожна особа має право на захист, в тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та може виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Правова позиція щодо застосування названих норм матеріального права, викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-605цс16.
Відтак, договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
При цьому, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених в листі від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України", визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється ст.ст. 215 - 236 ЦК.
Тобто, звертаючись до суду ТОВ «Інтервертикаль» (як заінтересована особа) захищало своє право на майно, незаконно виділене як об'єкт цивільних прав та в подальшому відчужене на користь третьої особи.
Як зазначалось, умови договору не повинні суперечити приписам Цивільного Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Разом з тим, спірні приміщення, які відчужені за спірним договором на користь ОСББ «Азалія 2013» не є «майном» в розумінні приписів статей 181, 190, 387, 388 ЦК України, адже не мають статусу об'єкта цивільних прав, оскільки їх реконструкція і поділ на частини визнано незаконними в силу судових рішень, які набрали законної сили, а за позивачем в судовому порядку визнано право власності на об'єкт нерухомого майна, який існував до реконструкції.
Тому, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи статей 387, 388 ЦК України, оскільки майно, що передано в пожертву на користь ОСББ «Азалія 2013» втратило свій юридичний статус, тобто відсутнє, як об'єкт цивільних прав.
Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 74 ГПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи не призвели до задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2020 у даній справі залишається колегією суддів без змін, як таке, що відповідає завданню господарського судочинства, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та при повному з'ясуванню всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Шкумата І.М. залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2020 у справі № 5023/5383/12 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 13.07.2020
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя Т.Д. Геза
Суддя О.О. Крестьянінов