вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" липня 2020 р. Справа№ 910/15293/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Тарасенко К.В.
Іоннікової І.А.
Розглянувши у порядку письмового провадження без виклику апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кондрук Олени Олександрівни на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі № 910/15293/19 (суддя Маринченко Я.В., м. Київ, повний текст рішення складено 08.01.2020)
за позовом Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк", м. Київ
до Фізичної особи-підприємця Кондрук Олени Олександрівни, м. Київ
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Благомед плюс", м. Київ
про стягнення 60 000,00 грн
За результатом розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд,-
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Міжнародний Інвестиційний Банк" (надалі-позивач/АТ"Міжнародний Інвестиційний Банк") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Кондрук Олени Олександрівни (надалі - відповідач/ФОП Кондрук О.О.), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Благомед плюс" (надалі-ТОВ "Благомед плюс") про стягнення 60 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно отриманого доходу у порядку ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України у розмірі 60 000,00 грн, з огляду на те, що за твердженнями позивача, спірні грошові кошти є сумою орендної плати, яка була отримана відповідачем за користування третьою особою нежитловим приміщенням, що належить позивачу на праві власності.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі № 910/15293/19 позов задоволено. За рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 60 000,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з наявності правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно отриманого доходу у порядку ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України у розмірі 60 000,00 грн, з огляду на те, що на спірні грошові кошти є сумою орендної плати, яка була отримана відповідачем за користування третьою особою нежитловим приміщенням, яке у свою чергу належить позивачу на праві власності з 14.05.2019.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, ФОП Кондрук О.О. (надалі-скаржник) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати в частині та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у стягненні з ФОП Кондрук О.О. грошових коштів у розмірі 20 322,54 грн.
Крім того, у прохальній частині апеляційної скарги скаржник просить зупинити провадження у справі № 910/15293/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 753/11144/19, яка розглядається у Дарницькому районному суді міста Києва.
Доводи апеляційної скарги ФОП Кондрук О.О. обґрунтовані неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи, порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме, ст.ст. 227, 236, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, а також порушення судом норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.
Зокрема, скаржник вважає, що місцевий господарський суд залишив поза увагою той факт, що відповідач дізнався про те, що не є власником нерухомого майна: нежитлового приміщення № 107 - перукарня, загальною площею 200,30 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Анни Ахматової, 46 лише 21.05.2019 (що підтверджуєтьс інформаційною довідкою № 167311621 від 21.05.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, яка додана позивачем до матеріалів справи), а тому, з огляду на положення ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України, ФОП Кондрук О.О. має право на пропорційне зменшення сплати коштів за травень на користь позивача.
Так, за розрахунками заявника апеляційної скарги:
- 20 322,54 грн - сума орендної плати яка правомірно була сплачена відповідачем до дня, коли останній дізнався про володіння майном (нежитловим приміщенням) без достатньої правової підстави;
- 9 677,46 грн - сума, яка могла б бути стягнута за рішенням суду першої інстанції за травень 2019 року.
Вказане, на думку відповідача, місцевим господарським судом було не враховано, що призвело до помилкового висновку про задоволення позовних вимог у заявленому обсязі.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
17.02.2020 від позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому АТ "Міжнародний Інвестиційний Банк" просило суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі № 910/15293/19 - без змін.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування - відсутні.
Третя особа не скористалася своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України та не надала суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2020 апеляційну скаргу ФОП Кондрук О.О. у справі № 910/15293/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/15293/19; розгляд апеляційної скарги ФОП Кондрук О.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі № 910/15293/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 провадження у справі № 910/15293/19 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи; зобов'язано сторін повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду Дарницьким районним судом міста Києва справи № 753/11144/19.
Постановою Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 910/15293/19 касаційну скаргу АТ "Міжнародний Інвестиційний Банк" задоволено частково; ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 910/15293/19 скасовано; справу № 910/15293/19 направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2020 поновлено провадження у справі № 910/15293/19; розгляд апеляційної скарги ФРП Кондрук О.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі № 910/15293/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як убачається з матеріалів справи, 22.06.2018 між АТ "Міжнародний Інвестиційний Банк", як іпотекодержателем та Кондрук Оленою Олександрівною , як іпотекодавцем було укладено Іпотечний договір (надалі- Договір іпотеки).
Предметом якого (п. 1.1. Договору іпотеки) є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п.1.3 цього договору, для забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Фармпланета" (позичальник), в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати процентів, комісій, неустойки та інших платежів (основне зобов'язання), розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються Кредитним договором №31.18-CBD від 22.06.2018, що укладений між іпотекодержателем і позичальником, та будь-якими додатковими договорами до нього.
Відповідно до п. 1.2. Договору іпотеки, згідно з кредитним договором іпотекодержатель надав позичальнику кредит у сумі 10 000 000,00 грн зі строком повернення до 28.09.2018 (включно) та зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 22 (двадцять два) проценти річних. Сплата іпотекодержателю процентів за користування кредитом та погашення кредиту здійснюється щомісячно в порядку встановленому кредитним договором.
Іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення № 107 - перукарня, загальною площею 200,30 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Анни Ахматової, 46 і належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САЕ № 584981, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчим органом Київської міської ради (КМДА) 03.04.2012 на підставі наказу від 22.03.2012 № 435-С/НП (предмет іпотеки), державна реєстрація права власності проведена 26.04.2018 приватним нотаріусом КМНО Зубковою О.Л., номер запису про право власності 25942014, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1542221980000. Іпотека розповсюджується на всі невіддільні від предмета іпотеки поліпшення, складові частини, а також приналежності, як ті, що існують на момент укладення цього договору так і ті, що виникнуть в майбутньому (п.1.3. Договору іпотеки).
У п.1.4. Договору іпотеки, предмет іпотеки сторони оцінили в 5 473 800,00 грн. Ця сума є заставною вартістю предмету іпотеки.
Пунктом п. 4.1. Договору іпотеки визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором та/або цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання незалежно від встановленого строку його виконання та задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання (шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання або шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем від свого імені). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється способом за вибором іпотекодержателя (п.5.1.Договору іпотеки).
У п. 6.1. Договору іпотеки сторони дійшли згоди, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При реалізації даного способу задоволення вимог іпотекодержателя, цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Сторонами договору вносились зміни до Договору іпотеки шляхом укладення відповідних договорів про внесення змін, зокрема:
- договором про внесення змін № 1 від 11.09.2018 сторони погодили викласти п.1.2. Договору іпотеки в новій редакції та визначили, що згідно з кредитним договором іпотекодержатель надав позичальнику кредит у сумі 10 000 000,00 грн зі строком повернення до 24.12.2018 (включно) та зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 22 (двадцять два) проценти річних. Сплата іпотекодержателю процентів за користування кредитом та погашення кредиту здійснюється щомісячно в порядку встановленому кредитним договором;
- договором про внесення змін № 2 від 27.12.2018 сторони погодили викласти п.1.2. Договору іпотеки в новій редакції та визначили, що згідно з кредитним договором іпотекодержатель надав позичальнику кредит у сумі 10 000 000,00 грн зі строком повернення до 24.12.2019 (включно) та зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 22 (двадцять два) проценти річних. Сплата іпотекодержателю процентів за користування кредитом та погашення кредиту здійснюється щомісячно в порядку встановленому кредитним договором.
Відповідно до інформаційної довідки № 172140502 від 01.07.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 14.05.2019 приватним нотаріусом Багдасаровою О.М. внесено запис про перехід права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 107 - перукарня, загальною площею 200,30 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Анни Ахматової, 46, від ФОП Кондрук О.О. до АТ "Міжнародний Інвестиційний Банк" (номер запису про право власності: 31563285).
Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.04.2015 між ФОП Кондрук О.О., як орендодавцем та ТОВ "Благомед плюс", як орендарем було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне володіння та користування належне орендодавцю на праві приватної власності нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Анни Ахматової, 46, площею 200 кв. м (п.1.1 Договору оренди).
Строк оренди складає 35 (тридцять п'ять) місяців з дня приймання-передачі орендованого приміщення за актом (п. 2.2. Договору оренди).
У п. 3.2 Договору оренди сторонами було погоджено, що в період з 01.04.2015 по 30.04.2015 орендна плата становить 20 000,00 грн. В подальшому, орендна плата за місяць користування орендованим приміщенням складає 25 000,00 грн (п.3.3 Договору оренди).
Відповідно до п. 3.7 Договору оренди, цей договір діє до 01.03.2018.
Протягом строку дії Договору оренди між сторонами укладались додаткові угоди, зокрема додатковою угодою № 3 від 30.05.2016 сторони погодили збільшити розмір орендної плати за місяць до 30 000,00 грн, також додатковою угодою від 02.03.2018 сторони погодили продовжити строк дії договору до 31.01.2021 включно.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Благомед плюс" у травні та червні 2019 року на виконання умов договору оренди, на підставі платіжних доручень № 376 від 24.05.2019 та № 440 від 14.06.2019, було перераховано на користь відповідача 60 000,00 грн з призначенням платежу: оплата згідно договору оренди за травень та червень 2019, б/н від 01.04.2015.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню,
Проте рішення місцевого господарського суду підлягає зміні, виходячи з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, 22.06.2018 між АТ "Міжнародний Інвестиційний Банк", як іпотекодержателем та Кондрук Оленою Олександрівною , як іпотекодавцем було укладено Договір іпотеки.
Іпотека є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до 1 ст. 575 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Положеннями ст. 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 590 ЦК України визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону (ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку").
Положеннями ст. 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Стаття 572 ЦК України визначає, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом ( ч. 1 ст. 590 ЦК України).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ( ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном
Положеннями ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
Так, відносини що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Пунктом 1 ч. 1 статті 2 цього Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державнк реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
За визначенням, наведеним у п. 9 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстраційною дією є державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.
Загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають із моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 12 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" датою і часом державної реєстрації прав та їх обтяжень вважається дата і час реєстрації відповідної заяви.
Як вже зазналось вище, 14.05.2019 до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено запис про право власності АТ "Міжнародний Інвестиційний Банк" на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 107 - перукарня, загальною площею 200,30 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Анни Ахматової, 46.
Однак, як було встановлено місцевим господарським судом та не заперечувалося сторонами, 01.04.2015 між відповідачем, як орендодавцем та третьою особою у справі, як орендарем було укладено Договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне володіння та користування належне орендодавцю на праві приватної власності нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Анни Ахматової, 46, площею 200 кв.м.
Частиною 1 ст. 770 ЦК України визначено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Враховуючи вище вищевикладене, позивач є власником майна, переданого відповідачем в оренду третій особі, а отже виходячи з приписів ст. 317 ЦК України, саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, в тому числі шляхом передання його в оренду іншим особам.
При цьому, позивач спірне майно в оренду не передавав та нікого, в тому числі і відповідача, не уповноважував на передачу цього майна в оренду.
Відтак, наведене дає підстави для висновку про те, що майно, передане відповідачем в оренду третій особі, було набуте та збережене (та передане в оренду) відповідачем безпідставно, що свідчить про наявність у позивача як законного власника майна підстав вимагати у відповідача відшкодування доходів, що були фактично отримані чи могли бути отримані з цього майна за заявлений позивачем період.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).
Відповідно до абз.1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, при цьому плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Матеріали справи свідчать, що третьою особою у травні та червні 2019 року на виконання умов договору оренди, на підставі платіжних доручень № 376 від 24.05.2019 та № 440 від 14.06.2019, було перераховано на користь відповідача 60 000,00 грн з призначенням платежу: оплата згідно договору оренди за травень та червень 2019, б/н від 01.04.2015.
Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зазначених платіжних доручень.
Частиною 1 ст. 1212 п. 1 ч. 1 ст. 1214 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Із цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
З огляду на викладене, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Така правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 25.10.2017 у справі № 3-905гс17.
Таким чином, оскільки позивач з 14.05.2019 є власником майна, переданого відповідачем в оренду третій особі, то відповідно - майно (грошові кошти зі сплати орендних платежів), було набуте та збережене відповідачем безпідставно.
Оскільки з 14.05.2019 позивач є власником майна, переданого відповідачем в оренду третій особі, а отже виходячи з приписів ст. 317 ЦК України, саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, в тому числі шляхом передання його в оренду іншим особам, і, відповідно, саме з 15.05.2019 у позивача виникло право на отримання від третьої особи таких орендних платежів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у позивача як законного власника майна наявні підстав вимагати у відповідача відшкодування доходів у вигляді орендної плати, що були фактично отримані відповідачем за період з 15.05.2019 по 31.05.2019 та з 01.06.2019 по 30.06.2019 року.
З огляду на викладене, є помилковим висновок суду першої інстанції про стягнення безпідставно набутих коштів за заявлений позивачем період, оскільки, ФОП Кондрюк О.О. могла довідатися про факт набуття АТ "Міжнародний Інвестиційний Банк" права власності на нерухоме майно за Договором оренди від 01.04.2015 лише 14.05.2019, а тому подальше отримання ФОП Кондрюк О.О. від третьої особи грошових кошти у вигляді орендних платежів із зазначеної дати було безпідставним.
Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі
Щодо тверджень скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права ( п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України), а саме щодо безпідставного не зупинення провадження у справі № 910/15293/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 753/11144/19, то вказані обставини були предметом перегляду Верховним Судом (ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 було зупинено провадження у даній справі), за результатом якого постановою Верховного Суду від 06.05.2020 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 скасовано та справу № 910/15293/19 направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Таким чином, зазначені твердження ФОП Кондрук О.О. судом апеляційної інстанції відхиляються, як безпідставні.
Посилання заявника апеляційної скарги про те, що останній дізнався що не є власником нерухомого майна лише 21.05.2019, а тому з огляду на положення ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України ФОП Кондрук О.О. має право на пропорційне зменшення сплати коштів за травень 2019 року на користь позивача, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки як встановлено судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, з 14.05.2019 законним власником орендованого приміщення став позивач, а тому ФОП Кондрюк О.О. станом на вказану дату (14.05.2019) могла довідатися про факт набуття АТ "Міжнародний Інвестиційний Банк" права власності на нерухоме майно, яке було передано в оренду за Договором оренди від 01.04.2015, тому подальше отримання ФОП Кондрюк О.О. від третьої особи грошових кошти у вигляді орендних платежів із зазначеної дати було неправомірним.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1, ч. 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є частково обґрунтованими.
Водночас судом апеляційної інстанції було встановлено невірне визначення судом першої інстанції періоду стягнення безпідставно збережених коштів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і в цій частині оскаржуване судове рішення має бути змінено але з інших підстав, аніж ті, про які зазначається в апеляційній скарзі.
За результатами перегляду даної справи суд апеляційної інстанції прийшов висновку про те, що місцевим господарським судом було не повно з'ясовано обставини справи щодо періоду нарахування щодо стягнення безпідставно збережених коштів, у зв'язку з чим судове рішення у даній справі має бути змінено з визначенням періоду та розміру нарахування коштів, які підлягають стягненню на користь позивача у розмірі 46 451,58 грн, а також з коригуванням розміру судових витрат за подання позову.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
Судовий збір за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кондрук Олени Олександрівни залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі № 910/15293/19 змінити, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:
"1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кондрук Олени Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 16; ідентифікаційний код 35810511) грошові кошти в розмірі 46 451 (сорок шість тисяч чотириста п'ятдесят одна) грн 58 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 487 (одна тисяча чотириста вісімдесят сім ) грн 24 коп.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ.".
3. Справу № 910/15293/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді К.В. Тарасенко
І.А. Іоннікова