№2а-70/09р
20 лютого 2009 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді - Уржумової Н.В.
при секретарі - Чертолясові А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військового комісару АРК генерал-майору ОСОБА_2, військового комісаріату Автономної Республіки Крим про визнання неправомірною бездіяльності військового комісару та стягнення з військового комісаріату АРК на його користь суми понесених ним витрат,-
14 квітня 2008 року ОСОБА_1 у порядку адміністративного судочинства звернувся до Залізничного районного суду м. Сімферополя як до адміністративного суду з позовними вимогами до військового комісару АР Крим ОСОБА_2, військового комісаріату АРК про визнання неправомірною бездіяльності військового комісару та стягнення з військового комісаріату АРК на його користь суми понесених ним витрат - 93 гривень. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 01 листопада 2001 року, прийняв справи та посаду юрисконсульта військового комісаріату АР Крим (далі ВК АРК) на підставі наказу Начальника Генерального штабу ЗС України від 22 серпня 2001 року № 89. У відповідності з вимогами Статуту внутрішньої служби ЗС України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548 життя та службова діяльність військовослужбовців регулюється Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. При проходженні військової служби у ВК АРК службова діяльність позивача регламентувалася та була організована у відповідності з вимогами наказу Міністра оборони України від 14 березня 1992 року № 33 «Про юридичну (правову) службу Міністерства оборони України». Безпосереднім начальником, у відповідності з вимогами п. 18 Положення про юридичну (правову) службу Міністерства оборони України, затвердженого вищевказаним наказом Міністра оборони України, є військовий комісар АРК - ОСОБА_2 25 липня 2006 року, який у відповідності з п. 12 Положення зобов'язаний був забезпечувати позивача юридичною літературою. Більш того, вимоги ч. 5 ст. 11 Статуту внутрішньої служби ЗС України зобов'язували позивача постійно підвищувати рівень своїх військових професійних знань та вдосконалювати свою виучку та майстерство. До посадових обов'язків позивача входили обов'язки представлення інтересів ВК АРК у судових установах, та надання юридичних консультацій громадянам, у тому числі військовим пенсіонерам, а також обов'язки надання юридичної правової допомоги районним та міським військовим комісаріатам АРК та їх посадовим особам. У зв'язку з чим, ОСОБА_1 потребував отримання юридичної літератури та періодичних видань, для отримання правової інформації. Однак, на неодноразові звернення про забезпечення позивача як юрисконсульта ВК АРК, юридичною літературою, позивач отримував від військового комісару АРК відмови та рекомендації звернутися для вирішення вимог вищенаведеного наказу Міністерства оборони до адреси вищестоящого начальника юридичної служби Міністерства оборони України. Таким чином, як визначає позивач у позовній заяві, військовий комісар АРК проявив бездіяльність при виконання обов'язків військової служби, у частині забезпечення підлеглого йому юрисконсульта, на виконання наказу Міністерства оборони України юридичною літературою правового характеру. Вказане перешкоджало виконанню позивачем у повному обсязі своїх посадових обов'язків та припускало можливість допущення ним професійних помилок. Вказані обставини примушували позивача виконувати заходи самозахисту своїх прав на отримання та використання у службовій діяльності юридичної літератури та періодичних видань правового характеру. Так, 09 квітня 2007 року позивач придбав за власний рахунок Кримінально-процесуальний кодекс України, вартістю 65 грн. та Кримінальний кодекс України, вартістю 28 грн. 80 коп. на загальну суму 93 гривень 80 копійок. Після чого, позивач звернувся зі службовим листом № 725 від 16 травня 2007 року до військового комісару АР Крим про постановку на облік та проведення інвентаризації придбаної ним за власні кошти юридичної літератури. Позивач вважає, що обрані ним у відповідності зі ст.ст. 16,19,20 ЦК України, заходи самозахисту відповідають змісту права, яке порушене, характеру дій, якими воно порушувалося, а також наслідків, які були викликані цими порушеннями. У зв'язку з вищенаведеними обставинами, позивач поніс витрати у сумі 93 гривень 80 копійки для поновлення свого порушеного права на користування при виконанні службових обов'язків за посадою юридичною літературою та періодичними виданнями. З наведених підстав, посилаючись на ст. 55 Конституції України, ст. ст. 2, 3,6,17,105 КАС України, ст. ст. 1,2,16, 19, 20,22, 1172, 1174 ЦК України, та ст.ст. 1,2-1, 5,19, 20 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. ст. 4,9, 11 Статуту внутрішньої служби ЗС України, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправною бездіяльність військового комісару АРК генерал-майору ОСОБА_2 у частині незабезпечення підлеглого йому юрисконсультанта юридичною літературою та періодичними виданнями правового характеру та стягнути з ВК АРК на його користь суму понесених ним витрат 93 гривень.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 20 лютого 2009 року була задоволена заява позивача ОСОБА_1 про відкликання частки його позовних вимог та позовні вимоги ОСОБА_1 до ВК АРК про стягнення суми були залишені без розгляду.
У судовому засіданні позивач підтримав останні заявлені ним вимоги з вищевикладених підстав та просив суд їх задовольнити, тобто визнати неправомірною бездіяльність військового комісару АР Крим.
Представник відповідачів у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1, пояснюючи, що у ході перевірці обліку військового майна у ВК АРК встановлено, що не було оприбутковано закуплену позивачем юридичну літературу, яка із його володіння не виходила, а у подальшому була використана в його особистих потребах.
Заслухавши доводи позивача та заперечення представника відповідачів, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши усі наявні по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, виходячи з наступного.
Виходячи з суб'єктного складу сторін, що беруть участь у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, характеру спірних правовідносин, що виникли під час проходження позивачем публічної - військової служби, справа розглядається судом за правилами адміністративного судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 з 01.11.2001 року, прийняв справи та посаду юрисконсульта ВК АРК на підставі наказу Начальника Генерального штабу ЗС України від 22 серпня 2001 року № 89.
При проходженні військової служби у ВК АРК, службова діяльність позивача як юрисконсульта ВК АРК регламентувалася та була організована у відповідності з вимогами наказу Міністра оборони України від 14 березня 1992 року № 33 «Про юридичну (правову) службу Міністерства оборони України».
Безпосередній начальник ОСОБА_1 - військовий комісар ВК АРК генерал-майор ОСОБА_2 у відповідності з вимогами п. 12, 18 Положення про юридичну (правову) службу Міністерства оборони України, затвердженого вищезгаданим наказом Міністра оборони України, був зобов'язаний забезпечувати позивача, як юрисконсульта ввіреної йому установи, юридичною літературою та періодичними виданнями правового характеру.
А позивач, у відповідності з вимогами ч. 5 ст. 11 Статуту внутрішньої служби ЗС України, був зобов'язаний постійно підвищувати рівень своїх професійних знань та вдосконалювати виучку та майстерство, оскільки до його посадових обов'язків входили обов'язки представлення інтересів ВК АРК у судових установах, та надання юридичних консультацій громадянам, у тому числі військовим пенсіонерам, надання юридичної правової допомоги районним та міським військовим комісаріатам АРК та їх посадовим особам.
Вищенаведені обставини не спростовувалися сторонами по справі у судовому засіданні.
10 квітня 2007 року ОСОБА_1В, звернувся до Військового комісара АР Крим з заявою в якої він повідомляє про відмову йому у закупівлі «Кримінально-процесуального кодексу України», та «Кримінального кодексу України».
Так, під час проходження позивачем військової служби, на реалізацію використання ОСОБА_1 у його службовій діяльності юридичної літератури з метою дотримання ним вимог законодавства та підвищення свого професійного рівня в галузі права, а також для виконання покладених на нього службових обов'язків як юрисконсульта ВК АРК, відповідач по справі - генерал - майор ОСОБА_2 як військовий комісар ВК АРК, до обов'язків якого, безпосередньо, відноситься обов'язки забезпечення прав позивача на використання такої літератури, допустив бездіяльність щодо забезпечення позивача юридичною літературою.
Вказане вимусило позивача, на реалізацію свого права на забезпечення юридичною літературою та періодичними виданнями, самостійно, за власний рахунок виписувати та придбати таку літературу.
При чому, вказана література на загальну суму 93 гривні, була придбана ОСОБА_1 за власний рахунок, та на ім'я військового комісару був направленій службовий лист № 725 від 16 травня 2007 року, в якому ОСОБА_1 доповідає та ставить питання про постановку на облік, проведення інвентаризації придбаної ним юридичної літератури (а.с.5).
Що, на думку суду, свідчить про те, що позивачем були прийняті усі заходи, направлені на оприбуткування придбаної ним літератури та також й про те, що придбання літератури пов'язане не з його приватними особистими справами, а мало саме службовий інтерес.
З наведених підстав, суд дійшов до висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача - військового комісару ВК АРК генерал-майору ОСОБА_2 щодо забезпечення позивача як юрисконсульта ВК АРК юридичною літературою.
Суд не приймає до уваги заперечення представника військового комісару стосовно того, що у ході перевірці обліку військового майна у військовому комісаріаті АР Крим не встановлено того, що від позивача оприбуткована закуплена позивачем юридична література, оскільки предметом розглядуваного публічно - правового спору є не наявність або відсутність певного майна, а саме бездіяльність військового комісару АРК щодо незабезпечення підлеглого його військовослужбовця - позивача ОСОБА_1 юридичною літературою.
Разом з тим, згідно ч. І ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи протиправність дій відповідача ОСОБА_2 з метою захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, суд дійшов до висновку про необхідність захисту цих прав шляхом визнання протиправною бездіяльності військового комісару АРК генерал-майора ОСОБА_2 у частині забезпечення ОСОБА_1 під час його служби на посаді юрисконсульта Військового комісаріату АРК юридичною літературою.
Суд не вирішує питання про повернення позивачеві сплаченої ним суми судового збору за квитанцією на а.с.6, оскільки ОСОБА_1 у судовому засіданні на цьому не наполягав.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 9-11, 17-18, 159, 162 - 163, ч.3 статті 167, статтями 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військового комісару АРК генерал-майора ОСОБА_2 у частині незабезпечення ОСОБА_1 під час його служби на посаді юрисконсульта Військового комісаріату АРК юридичною літературою.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у термін, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя