№2а-32/10
03 березня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді - Уржумової Н.В.
при секретарі - Щировій Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, Управління Державного казначейства України в м. Сімферополі про визнання незаконними дій та стягнення суми недоплаченої щорічної допомоги, -
ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку адміністративного судочинства з вимогами до Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя АР Крим (далі Управління), Управління Державного казначейства України в м. Сімферополі про визнання незаконними дій та стягнення суми недоплаченої щорічної допомоги, мотивуючи позовні вимоги тим, що згідно довідки МСЕК він є інвалідом 1-ої групи за зором та віднесений до категорії інвалідів війни з підстав статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Управління з проханням виплатити йому суму разової грошової допомоги до 5 травня 2008 року у розмірі 4310 грн. з урахуванням 10 мінімальних пенсій за віком. З відповіді Управління ОСОБА_1 стало відомо, що йому до 5 травня 2008 року була нарахована та виплачена сума допомоги в розмірі 500 грн. З урахування викладеного, ОСОБА_1 просив визнати дії Управління про відмову у виплаті щорічної разової грошової допомоги у повному обсязі незаконними та стягнення з рахунку Управління Державного казначейства України в м. Сімферополі щорічну разову грошову допомогу в розмірі 4310 грн.
Представник позивача - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з вищевикладених підстав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог ОСОБА_1, додатково пояснивши, що у 2008 році розмір допомоги був визначений з урахуванням положень постанови КМУ «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертв нацистських переслідувань», Управління діяло у межах наданих йому повноважень та з дотриманням вимог законодавства.
Представник співвідповідача - Управління Державного казначейства України в м. Сімферополі у судове засідання не з'явився, повідомлений відповідно до вимог законодавства. У матеріалах справи письмові заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1 (а.с.8-10).
Заслухавши доводи представника позивача, заперечення представника відповідача - Управління, вивчивши письмові заперечення відповідача - Управління Державного казначейства України в м. Сімферополі, оглянувши матеріали справи та проаналізувавши усі наявні по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
У відповідності з частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», у редакції Закону, діючої з 01.01.2007 року передбачено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Позивач по справі ОСОБА_1 є інвалідом війни 1 групи та перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим.
15 квітня 2008 року ОСОБА_1 отримав вищевказану допомогу на оздоровлення до 5 травня у розмірі 500 гривень (а.с. 47).
Обґрунтовуючи виплату сум у фактично сплаченому позивачеві розмірі, представник Управління у судовому засіданні обґрунтовував це визначеністю обсягу витрат бюджетних коштів на зазначені виплати, при цьому посилався на Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», також представник посилався на те, що на час фактичного проведення спірних виплат позивачеві, дії відповідача відповідали вимогам діючого на той час законодавства та рішення КС України, на які у своїй позовній заяві посилається позивач, ще не ухвалювалися.
Так, пунктом 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» була викладена у наступній редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Постановою Кабінету Міністрів України №183 від 12 березня 2008 року встановлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: інвалідам війни I групи - 500 гривень; інвалідам війни II групи - 400 гривень; інвалідам війни III групи - 350 гривень.
Виплата вказаної допомоги проводилась позивачу в розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
На період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 1 групи.
Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини 3 статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
На час виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу ОСОБА_1 Управлінням праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя відповідних коштів у 2008 р. положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були діючими, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державно влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підстав та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
В силу наведеного, не приймаються посилення у позовній заяві на рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року оскільки, відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.
Крім того, судом враховано й те, що з часу ухвалення КС вищевказаних рішень, ОСОБА_1 до Управління з вимогами про доплату спірної допомоги за 2008 р. не звертався, що, на думку суду, свідчить про відсутність в нього спору у період, коли спірна допомога повинна бути виплачена.
На думку суду є необґрунтованими і позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконними дій та стягнення суми недоплаченої щорічної допомоги до Управління Державного казначейства України в м. Сімферополі, оскільки статею 104 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Виходячи з положень даної норми, судовому захисту підлягають порушені права. Позивач припускає порушення його прав Управлінням Державного казначейства України в м. Сімферополі, але ж призначення та виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відноситься до компетенції Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя.
Судові витрати по справі, від сплати яких позивач був звільнений, компенсувати за рахунок Державного бюджету України.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 9-11, 17-18, 94, 159, 162-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, Управління Державного казначейства України в м. Сімферополі про визнання незаконними дій та стягнення суми недоплаченої щорічної допомоги - відмовити.
Судові витрати по справі віднести за рахунок Державного бюджету України.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у термін, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя