13 липня 2020 р. м. Чернівці справа № 600/653/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Чернівецької області про стягнення допомоги, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просить :
- стягнути з прокуратури Чернівецької області (далі - відповідач) на користь ОСОБА_1 29214,55 грн вихідної допомоги
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач безперервно працював в органах прокуратури з 27.08.1985 року по 29.04.2020 року. Наказом Прокуратури Чернівецької області від 28.04.2020 року позивача звільнено з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 ч. 1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру". Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні. Проте, як зазначає позивач, вихідна допомога при звільненні йому не виплачувалась. Позивач вважає, що у порушення вимог чинного законодавства прокуратурою Чернівецької області не проведено остаточний розрахунок та не виплачено усі належні виплати при звільненні, чим порушено права та законні інтереси позивача.
Вважаючи такі дії протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.
29.05.2020 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного провадження (письмового провадження), та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для надання відзиву на позов.
05.06.2020 р. до суду від представника Прокуратури Чернівецької області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що Законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України "Про прокуратуру". Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформуй органів прокуратури" норми статті 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремі категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої та третьої статті 49-2, статті 74 частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус". Норми Закону України "Про прокуратуру" та Закону № 113-ІХ (в частині підстав звільнення прокурорів та особливостей застосування до них положень окремих статей КЗпП України) є вищими та вони підлягають обов'язковому виконанню. За таких умов, позовні вимоги є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на вимогах законодавства, а тому не підлягають задоволенню.
10.06.2020 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури з 27.08.1985 р., що підтверджується записами № 1-22 у трудовій книжці позивача (а.с.7-8).
28.04.2020 р. наказом прокурора А. Дутковського прокуратури Чернівецької області № 218-к позивача звільнено з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 ч. 1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" 29.04.2020 року (а.с.10).
28.04.2020 р. позивач звернувся з заявою про виплату вихідної допомоги (а.с. 11).
08.05.2020 р. відповідач надав відповідь на заяву, відповідно до змісту якої вказував, що у зв'язку зі звільненням прокурора на підставі пункту 9 ч. 1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" виплата вихідної допомоги не передбачена. (а.с. 12).
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
На виконання вимог ст.123 Конституції України прийнято Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України №1697-VII), який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).
Норми даного Закону являються пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закон України №1697-VII, прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Згідно з п.9 ч.1 ст.51 цього Закону прокурор звільняється з посади зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду , або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст.36, 38-41 КЗпП визначено статтею 44 КЗпП України.
Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991 року, у тому числі ч.1 ст. 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України, втратив чинність 15.07.2015 року на підставі п.1 пп.1 п.3 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року були відсутні.
Отже, як встановлено судом, позивача звільнено з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області на підставі пункту 9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру".
Крім того, на момент звільнення позивача набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №187-ІХ від 19.09.2019 р. з наступними змінами, п.2 ч.1 якого доповнено ст.40 КЗпП України частиною п'ятою такого змісту:
"Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Дана правова норма вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч.1 ст.40 КЗпП.
Суд зазначає, що в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення вихідної допомоги при звільненні є необґрунтованим та таким що не підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року по справі №820/1119/16.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Прокуратура Чернівецької області (вул. Кордуби, 21-А, м. Чернівці, 58001, Код ЄДРПОУ 02910120
Суддя І.В. Маренич