09 липня 2020 року справа № 580/1393/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
24.04.2020 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовною заявою до Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якій він просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні позивача з посади начальника господарської групи відділу охорони здоров'я Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.06.2018 по 18.04.2020 в сумі 202434,00 грн.;
- на підставі ч. 1 ст. 382 КАС України зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати, пов'язані з наданням йому професійної правничої допомоги адвоката.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що при звільненні з військової служби 19.06.2018 з позивачем не проведено повний розрахунок; грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 р.р. зараховано на картковий рахунок позивача 18.04.2020. Відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.06.2018 по 18.04.2020 в сумі 202434,00 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
15.05.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що на момент звільнення позивача зі служби у 2018 році чинним законодавством України не було визначено механізму виплати такої компенсації в особливий період, як і не було сформовано чіткої правової позиції щодо виплати такої компенсації (правова позиція була сформована Великою Палатою Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №420/4218/18). Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату такої компенсації 04.03.2020, тобто більш ніж через 1,5 роки. 18.04.2020 позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки в сумі 16146,44 грн.
Відповідач також вказує, що спір щодо невиплаченої грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виник не під час звільнення, а через майже 1,5 роки після звільнення позивача. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
01.06.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що враховуючи, що відповідач не виплатив всю належну позивачу суму грошового забезпечення при звільненні і не довів відсутності в цьому своєї вини, відповідно до приписів статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає до виплати середній заробіток за період затримки.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з такого.
Згідно з посвідченням серія НОМЕР_2 від 04.03.2015 (а.с. 10) позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач проходив військову службу в Головному центрі підготовки особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
Відповідно до наказу начальника Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота від 19.06.2018 №240-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення позивача, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Головного центру підготовки особового складу від 18.05.2018 №192-ос за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням підпункту «ї» пункту 1 частини восьмої статті 26 вказаного Закону; остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 19 червня 2018 року.
При звільненні позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 р.р.
04.03.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою від 03.03.2020, в якій просив: нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2018р.р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Листом відповідача від 17.03.2020 №11/Ш-48-49.50-44/10-674 позивача повідомлено, що нині відсутній правовий механізм врегулювання питання виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки.
Згідно з витягом з наказу начальника Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота від 08.04.2020 №148-ОС внесено до наказу Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота від 19.06.2018 №240-ОС такі зміни стосовно старшого прапорщика ОСОБА_1 : пункт VII після абзацу четвертого доповнено абзацом такого змісту: «Виплатити грошову компенсацію за невикористані в 2015 - 2018 роках 56 календарних днів додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», в сумі 16392,32 грн. Підстава: заява ОСОБА_1 від 03.03.2020 №Ш-48, рішення у зразковій справі Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №620/4218/18, постанова Великої Палати Верховного Суду.
На виконання вказаного наказу, 18.04.2020 заробітна плата була зарахована на картковий рахунок позивача.
Посилаючись на норми ст. 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2018 по 18.04.2020 в сумі 202434,00 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Суд зазначає, що порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби регулюється Законом №2011-ХІІ, однак, положення цього Закону не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За такого правового врегулювання, передбаченого ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому, стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Меньшакова проти України” від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено зі військової служби 19.06.2018, тоді як, повний фактичний розрахунок позивачу на день його звернення до суду проведено не було, оскільки відповідач закон розумів так, що грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015 - 2018 р.р. не слід виплачувати взагалі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 суд сформулював правову позицію, за якою норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняючи надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, не припиняє права учасника бойових дій на отримання у рік звільнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Під час судового розгляду справи встановлено, що наказом відповідача від 08.04.2020 №148-ОС внесено зміни до наказу Головного центру підготовки особового складу від 19.06.2018 №240-ОС стосовно старшого прапорщика ОСОБА_1 : пункт VII після абзацу четвертого доповнено абзацом такого змісту: «Виплатити грошову компенсацію за невикористані в 2015 - 2018 роках 56 календарних днів додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», в сумі 16392,32 грн. Підстава: заява ОСОБА_1 від 03.03.2020 №Ш-48, рішення у зразковій справі Верховного суду від 16.05.2019 у справі №620/4218/18, постанова Великої Палати Верховного Суду.
За таких обставин, суд вважає, що за наявностю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.
Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення, з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
2) відповідач - Головний центр підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військова частина НОМЕР_1 ) (вул. підполковника Красніка, 1, сел. Оршанець, м. Черкаси, 19601, код ЄДРПОУ 14321512).
Суддя О.А. Рідзель