Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
13 липня 2020 р. № 520/5984/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (м.Харків, пров. Інженерний,7, ЄДРПОУ 14321937) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), які полягають у розрахунку та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.10.2017 р. без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, яку позивач отримував під час проходження військової служби;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.10.2017 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, яку позивач отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку;
стягнути зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20 жовтня 2017 року по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року по справі № 520/12701/19 задоволено вимоги позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 215, 2016,2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.10.2017 р. та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію. На виконання рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) розраховано та виплачено зазначену компенсацію, проте розрахунок було проведено без урахування у складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової допомоги. Позивач вважає такі дії відповідача в частині проведення розрахунку протиправними, що слугувало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 15.05.2020 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 КАС України.
Представником відповідача до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог зазначивши, що відповідно до положень Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 73 від 02.02.2016 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена постановою КМУ № 899, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого розраховується грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач зазначив, що доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України ( далі - КЗпП) є безпідставним. Крім того зауважив, що аналіз статей 116 та 117 КЗпП України вказує не те, що ці норми врегульовують питання, що пов'язані з проведенням розрахунку саме при звільненні, а також нарахування компенсацій виплат за наявності спору про розміри сум що були нараховані, але відносно їх розміру виник спір. Тобто ці норми права не поширюються на виплати, які здійснені були на виконання рішення суду (присуджені виплати). З прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, з урахуванням положень ст.78 КАС України, суд встановив наступні обставини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 20.10.2017 р. № 558-ос полковника ОСОБА_1 , заступника начальника першого відділу оперативно-розшукового управління, звільненого з військової служби у запас наказом Голови державної прикордонної служби України від 08.09.2017 року №926-ОС за підпунктом “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з урахуванням підпункту “ї” (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків визначених абзацом 2 ч. 3 ст. 23 Закону) п.1 ч. 8 ст. 26 Закону із застосуванням п. 2 Прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби” від 06.12.2016 № 1769-VІІІ та підпункту “б” частини 2 ст. 26 Закону виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Вислуга років станом на 20 жовтня 2017 року календарна становить: 27 років 02 місяця 19 днів. Отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 12.02.2015 р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року по справі № 520/12701/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), а саме: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 жовтня 2017 року; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 жовтня 2017 року.
28.12.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою у якій просив провести нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки на виконання вищезазначеного рішення суду.
Листом № 11/К-247/472 позивачу надано відповідь за заявою від 28.12.2019 р., повідомлено, що з метою виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року по справі № 520/12701/19 йому нараховано компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки у сумі 13825,35 грн. Виплата компенсації буде здійснена у добровільному порядку протягом січня 2020 року із розрахунку: компенсація - 13617,97 грн., військовий збір 1,5 % - 207,38 грн.
В подальшому позивач звернувся до відповідача з запитом на інформацію в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» та просив повідомити чи було здійснено нарахування та виплату компенсації на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду № 520/12701/19 від 24.12.2019 р. із урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась йому у період військової служби відповідно до постанови КМУ № 889 від 22.09.2010 р. із змінами внесеними постановою КМУ № 161 від 13.03.2013 р.
Листом від 27.04.2020 року № 11/К-34/ПІ-3201 позивача повідомлено, щомісячна додаткова грошова винагорода при нарахуванні та виплаті йому компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не включалась.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-XII).
Відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України №889 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Положеннями пункту 5 частини першої вказаної постанови встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
На виконання зазначеної Постанови Уряду наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі по тексту - Інструкція).
Інструкцією визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.
За пунктом 5,8-10 вказаної Інструкції винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням. Грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік. Командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.
Відповідач з посиланням на висновок Верховного Суду у справі 825/1138/17 від 19.06.2018 зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі №826/11679/17 дійшов іншого висновку, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції, яка посилалась на практику Верховного Суду викладену саме у постанові від 19.06.2018 у справі № 825/1138/17, зазначивши, що згідно з частиною першою статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною другою статті 9 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За змістом пункту 9.1 розділу IX Інструкції грошове забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби за станом здоров'я, включає: оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавки за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).
Аналогічні норми щодо невключення винагород до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550.
Разом з тим, застосовуючи вищеозначені Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд апеляційної інстанції не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Частиною четвертою статті 9 Закону України №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Таким чином, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону Укрїни №2011-ХІІ.
Виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
З огляду на викладене та зважаючи на частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» та у рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі «Серков проти України», суд вважає, що найбільш сприятливим для позивач є правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/11679/17.
В межах вказаної справи судом встановлено, що відповідно до особової картки грошового забезпечення за 2016 рік позивача, вбачається, що з березня по грудень (10 місяців) та у січні -жовтні 2017 відповідачем нараховувалась та виплачувалась щомісячна грошова винагорода відповідно Постанови Кабінету Міністрів України №889, з якої сплачено внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Враховуючи приписи наведених норм та протиправну поведінку суб'єкта владних повноважень, суд приходить до висновків, що факт порушення прав та інтересів позивача у публічно-правових відносинах знайшов своє підтвердження, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині позовних вимог про визнати протиправними дії відповідача, які полягають у розрахунку та виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яку отримував під час проходження військової та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.10.2017, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яку отримав під час проходження військової служби.
Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20 жовтня 2017 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
В позовній заяві позивач зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не врегульовано питання відповідальності роботодавця за невиплату, або несвоєчасну виплату всіх належних сум при звільненні, отже необхідно застосовувати норми статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України) як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
Суд зазначає, що відповідно ч.1ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
У даному провадженні судом встановлено, що відповідач діяв протиправно, коли на виконання рішення суду від 24.12.2019 року по справі № 520/12701/19 провів розрахунок належної позивачеві суми компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.10.2017 р. без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, та зобов'язав здійснити такий розрахунок і відповідну виплату.
Суд зауважує, що позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) лише тоді, коли таке правопорушення буде припиненим, тобто відбудеться факт виплати йому нарахованої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки у повному обсязі, тобто буде проведено фактичний повний розрахунок.
Отже, як встановлено судом та було підставою звернення позивача з даним позовом, відповідач не здійснив такого розрахунку, таким чином відсутня подія фактичного розрахунку.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20 жовтня 2017 року по день фактичного розрахунку, є передчасними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати з відповідача не стягуються.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), які полягають у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.10.2017 р. без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.10.2017 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 та здійснити виплату суми перерахунку.
В частині інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Обчислення строків, визначених в рішенні суду здійснюється з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.
Суддя Зоркіна Ю.В.