2-354/09p
24 січня 2009 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки
Крим у складі:
головуючого, судді - Уржумової Н.В.
при секретарі - Чертолясові А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного Підприємства «Придніпровська залізниця» про встановлення факту ненадання днів відпочинку у порядку компенсації за роботу у святкові та вихідні дні, надання днів відгулу, стягнення компенсації за працю у вихідні та святкові дні та відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
ОСОБА_1 В С. звернувся до суду з позовом до Державного Підприємства «Придніпровська залізниця» про встановлення факту ненадання днів відпочинку у порядку компенсації за роботу у святкові та вихідні дні, надання днів відгулу, стягнення компенсації за працю у вихідні та святкові дні. Первісні позовні вимоги мотивовані тим, що з 13.02.2002 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював в посаді заступника начальника станції Сімферополь Відокремленого структурного підрозділу «Кримська дирекція залізничних перевезень» Державного Підприємства «Придніпровська залізниця» та постійно залучався до роботи у святкові та неробочі дні, яка визначалася щомісячними графіками, затвердженими начальником станції, які не узгоджувалися з виборчим органом профспілкової організації та в яких не передбачалося надання інших днів відпочинку, оплата за роботу в вказані дні також не здійснювалося. 29.08.2007 та 03.09.2007 позивач звернувся с заявою до начальника Відокремленого структурного підрозділу «Кримська дирекція залізничних перевезень» Державного Підприємства «Придніпровська залізниця» з проханням надати йому відповідно до графіку щорічну відпустку та 112 днів в порядку компенсації за його роботу у святкові та неробочі дні за період з квітня 2004 року по травень 2007 року, на яку він отримав відмову у задоволенні його вимог. 31.10.2007 року позивач звернувся до посадових осіб відповідача зі скаргою на неправомірні дії начальника Відокремленого структурного підрозділу «Кримська дирекція залізничних перевезень» Державного Підприємства «Придніпровська залізниця» с проханням у відповідності до закону вирішити конфліктну ситуацію. На вказане звернення позивач отримав відмову, вважає її необґрунтованою, тому був змушений реалізувати свої право на судовий захист, посилаючись на ст.ст. 40,45,55,56,68 Конституції України, ст.ст. 16,22,23,1166,1168 ЦК України, ст. 1,3,28 Закону України « Про відпустку», ст.ст. 21,71,72,107 КЗпП, Постанову Секретаріату ВЦСПС від 02.04.1954 р. «Про чергування на підприємствах та установах».
13.01.2009 року позивач надав уточнення та розрахунок позовних вимог і просив суд з вищевикладених підстав стягнути з відповідача Державного Підприємства «Придніпровська залізниця» на його користь матеріальну шкоду за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні в кількості 112 днів не сплачених в наслідок вини відповідача за період с квітня 2004 р. по травень 2007 р. включно у розмірі 32 458 гривень 14 коп. та заподіяну моральну шкоду у розмірі 90 000 гривень 00 коп. (а.с.84-85).
22.01.2009 року позивач надав уточнення позовних вимог, відповідно до яких просив зобов'язати відповідача надати йому 12 днів відпочинку, виплатити 29 007грн. 39 коп. в порядку компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні за період с квітня 2004 р. по травень 2007 р. включно за 100 днів. В іншій частини позовні вимоги просив залишити без змін.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням уточнень від 22.01.2009 року та з вищевикладених підстав просили суд їх задовольнити у повному обсязі.
Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти позовних вимог позивача, надавши суду письмові заперечення, та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях, пояснюючи при цьому, що позивач, дійсно, як посадова особа підприємства залучався до чергувань у свої вихідні дні у відповідності з графіками чергувань у період з квітня 2004 р. по травень 2007 р. Але ж залучення працівників до чергування компенсується шляхом надання відгулів в період найближчих 10 днів відповідно до Постанови Секретаріату ВЦСПС від 02.04.1954 p., а позивач з відповідними зверненнями про надання відгулів до відповідача не звертався й на час розгляду справи у суді вже сплили строки, передбачені КЗпП України для звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Крім того, представники просили суд при ухваленні судового рішення врахувати, що наказом № 356/ДН-4 від 08.05.2008 року позивач був звільнений за п. 1 ст. 40 КЗУпП в зв'язку з скороченням штату працівників, тому вимоги позивача про надання йому 12 днів відгулів, взагалі не можуть бути задоволені судом.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши доводи позивача та його представника, заперечення представників відповідача у судовому засіданні при розгляді позову по суті, оцінивши усі наявні по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 13.02.2002 року позивач призначений на посаду заступника начальника станції Сімферополь Відокремленого структурного підрозділу «Кримська дирекція залізничних перевезень» Державного Підприємства «Придніпровська залізниця», що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці позивача.
Наказом № 356/ДН-4 від 08.05.2008 року позивач був звільнений за п. 1 ст. 40 КЗУпП в зв'язку з скороченням штату працівників.
На час ухвалення судового рішення, правомірність звільнення позивача у судовому порядку не спростована й спір знаходиться на стадії апеляційного провадження.
Вищевказані обставини знайшли своє підтвердження при розгляді позову по суті, а, крім того, підтверджуються записами у трудовій книжці позивача.
Позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог на ст. ст.71, 72,107 КЗпП України, але ж вказані норми закону регламентують підстави та механізм компенсації працівникам саме роботи, а не чергування у святкові, неробочі та вихідні дні.
При цьому, у розумінні положень трудового законодавства робота у святкові, вихідні та неробочі дні - це робота працівника на своєму робочому місці з виконанням своїх звичайних трудових обов'язків.
При залученні працівника до роботи у святковий або вихідний день, на виконання вимог трудового законодавства у сфері охорони праці, керівником або уповноваженим ним органом проводиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органа, з відповідним обґрунтуванням такої необхідності.
Але ж, як визначав сам позивач, він залучався роботодавцем саме до чергування у відповідності з графіками чергування керівників підприємства, та накази про це не видавалися. Тому суд вважає за необхідне застосувати до регулювання спірних правовідносин положення постанови Секретаріату ВЦРПС від 2 квітня 1954 року "Про чергування на підприємствах та в установах", на яку в обґрунтування своїх заперечень проти позову ОСОБА_2 посилалися представника відповідача.
Вказана постанова підлягає застосуванню, оскільки у відповідності з Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року N 1545 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що на теперішній час відсутній відповідний акт законодавства України по встановленню іншого порядку компенсації працівникам чергування у вихідні, святкові та неробочі дні, суд вважає за необхідне застосувати саме постанову Секретаріату ВЦРПС від 2 квітня 1954 року "Про чергування на підприємствах та а в установах".
Під час роботи у відповідача, позивач, як керівна посадова особа відповідача залучався до чергування у вихідні дні, святкові та неробочі дні, у відповідності з графіками чергувань.
Тому порядок компенсації працівникам чергування у такі дні регулюється саме вищевказаною постановою.
Але ж позивачем, усупереч вимогам ст. 61 ЦПК України не доведено у судовому засіданні, що він звертався до свого керівника з заявою про надання йому днів відгулів за чергування у вихідні дні, представники відповідача у судовому засіданні це спростовували. А будь-які докази цього, у матеріалах судової справи відсутні та судом при розгляді справи по суті не встановлені.
За такими обставинами, суд дійшов до висновку про обґрунтованість заперечень представників відповідача у судовому засіданні про сплив у позивача строку звернення до суду з вимогами про надання йому днів відгулів за чергування, оскільки з такими вимогами: про надання йому днів відгулів за період з 2004 по 2007 р.р. ОСОБА_2, як убачається з матеріалів справи, позивач вперше звернувся лише до суду, порушуючи, при цьому, встановлений на законодавчому рівні порядок реалізації його трудових прав - компенсації за чергування у вихідні та святкові дні.
Також, законодавством не передбачена виплата працівникові грошової компенсації за чергування у вихідний та святковий день, тому вимоги ОСОБА_2 не засновані на законі.
Крім того, судом враховано й те, що на час ухвалення судового рішення позивач вже звільнений з посади зі всіма наслідками, що з цього випливають тому, на думку суду, його позовні вимоги у частині надання йому днів відгулів на роботі з якої його вже звільнено та його правові відносини з підприємством припинені, взагалі не підлягають задоволенню.
Враховуючи усе вищевикладене, суд дійшов до висновку і про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про відшкодування йому відповідачем моральної шкоди - з підстав ст. 237-1 КЗпП України, оскільки в ході судового розгляду не встановлено порушення його трудових прав з боку Державного Підприємства «Придніпровська залізниця»
На підставі наведеного, керуючись статтями 10,11, 60, 81,88, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд,-
ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Державного Підприємства «Придніпровська залізниця» про встановлення факту ненадання днів відпочинку у порядку компенсації за роботу у святкові та вихідні дні, надання днів відгулу, стягнення компенсації за працю у вихідні та святкові дні, відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Суддя