Справа № 2-1791/09
06 квітня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого - Шильнова М.О.
при секретарі - Богачові М.В.
за участю адвоката - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності -
ОСОБА_2 звернулася до Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим з позовом до ОСОБА_3 і просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири, мотивуючи позовні вимоги тим, що з 11.12.1999 р. вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. 11.04.2006 року за договором купівлі-продажу, її чоловік - відповідач ОСОБА_3, на загальні кошти купив квартиру АДРЕСА_1, якою вони користуються разом. Бажає визнати за собою право власності на Ѕ частину квартири, оскільки відповідач неодноразово казав їй про свої мотиви розпорядитися квартирою.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 та її адвокат підтримали позовні вимоги та з вищезазначених підстав просили суд їх задовольнити, зазначаючи, що на теперішній час відповідач спростовує право позивачки на спірну квартиру, тому вона вимушена звернутися до суду за захистом свого права, що не визнається відповідачем.
Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з тих підстав, що спірну квартиру він придбав за кошти, які були надані йому на підставі договору дарування від 01.01.2006 року його матір'ю, тому вважає що квартира є його приватною власністю, а не сумісно набутим під час шлюбу майном.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши доводи сторін, проаналізувавши усі наявні по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення у повному обсязі позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку квартири, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частини 1 статті 11 ЦПК України, якою закріплений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі.
Спірні відносини регулюються статтями 60, 61, 63 Сімейного Кодексу України, статтею 392 ЦК України.
Відповідно до частини 2 статті 60 Сімейного кодексу України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вказаною нормою матеріального закону встановлена презумпція спільного сумісного майна подружжя, придбаного останнім під час шлюбу.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_3 з 11.12.1999 р. перебуває у зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу відповідач ОСОБА_3 за договором купівлі - продажу від 11.04.2006 року придбав квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу, реєстраційний №1567 (а.с.5-6).
Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя (п.23) «Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом».
Судом у попередньому судовому засіданні відповідачеві було роз'яснено його право на спростування права власності позивачки на майно, набутого під час шлюбу, але ж ОСОБА_3 не надав суду доказів, які б могли спростувати презумпцію права позивачки ОСОБА_2 на частку майна - спірної квартири, що була набута відповідачем ОСОБА_3 під час шлюбу.
У судовому засіданні відповідач та його представник надали суду договір дарування грошових коштів від 01.01.2006 року відповідно до якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 47500 грн. на придбання особистого житла.
Суд не приймає до уваги договір дарування грошових коштів від 01.01.2006 року, оскільки відповідно до ст. 719 ч. 5 ЦК України договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 219 ЦК України у разі недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що договір дарування грошових коштів від 01.01.2006 року відповідно до якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 47500 грн. на придбання особистого житла є нікчемним і не може бути прийнятим до уваги, як доказ придбання відповідачем спірної квартири за власні кошти.
Крім того, позивачка в обґрунтування своїх вимог надала суду договір про завдаток від 27.12.2005 року відповідно до якого замовник ОСОБА_2 сплатила виконавцю Агентству нерухомості «Гарант» аванс у розмірі 5060 грн. за підготовку пакета документів для нотаріального оформлення договору купівлі продажу квартири АДРЕСА_2.
05.04.2006 року між позивачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_5 була укладена угода про аванс, відповідно до якого покупець - ОСОБА_2 передала продавцю ОСОБА_5 суму еквівалентну 13000 долларів США за набуваємий об'єкт нерухомості, квартиру АДРЕСА_2.
За статтею 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Оскільки право власності позивачки ОСОБА_2 на частку квартири спростовується відповідачем ОСОБА_3, суд вважає, що воно (право) підлягає судовому захисту шляхом визнання за позивачкою права власності на Ѕ частку квартири.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності .
Суд не вирішує питання щодо повернення позивачці судових витрат, сплачених нею за подачу позову, оскільки такі вимоги ОСОБА_2 не заявлялися і вона на цьому не настоювала.
На підставі статей 60, 61, 63 Сімейного кодексу України, ст.ст. 219, 392, ч.5 ст. 719 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 10, 11, 15, 60, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_2.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.