"20" січня 2010 р.Справа № 22/185-09-5017
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2;
до відповідача Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "ОДЕСТРАНСБУД";
про визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення 204592грн.
Суддя Торчинська Л.О.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_4 - представник за довіреністю № 3525 від 21.10.2009р.;
Від відповідача: не з'явився;
СУТЬ СПОРУ: позивач Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "ОДЕСТРАНСБУД" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення 204592грн.
Представник позивача у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримує та наполягає на задоволенні пред'явлених вимог у повному обсязі, а саме, визнати недійсним укладений з Підприємством „Трансбуддеталь” - дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства „Одестрансбуд” договір купівлі-продажу нежитлових приміщень - підземного водосховища, будівлі гаражу з електромайстернями та слюсарної майстерні, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 і розташовані на земельній ділянці площею 0,33 га., обґрунтовуючи тим, що фактично відразу після сплати повної суми по договору сторонньою особою ТОВ „Автоімпульс” зайнято територію, прилеглу до об'єктів, що були предметом укладеного договору купівлі-продажу та за допомогою своєї будівельної техніки їх демонтовано як власні. В зв'язку з тим, що придбані об'єкти на праві власності належать іншому підприємству і про дані обставини відповідач не міг не знати, однак приховав цю інформацію. Позивач зазначає, що діяв з урахуванням недостовірних відомостей про предмет договору. Внаслідок неправомірних дій відповідача завдано збитків на суму 289629, 48 грн. та вчинено моральну шкоду, яку оцінено у розмірі 30 000,00 грн.
Представник відповідача в судове засідання 20.01.2010р. не з'явився, відзив на позов не надав, в попередньому судовому засіданні позовні вимоги не визнав, тому справа розглядається за наявними матеріалами, в порядку ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд встановив:
01 вересня 2004 року між Підприємством „Трансбуддеталь” - дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства „Одестрансбуд” та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 було укладено договір №20/01 купівлі-продажу нежитлових приміщень - підземного водосховища, будівлі гаражу з електромайстернями та слюсарної майстерні, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, які розташовані на земельній ділянці площею 0,33 га.
Договір купівлі-продажу був укладений на підставі дозволу Правління ВАТ „Одестрансбуд” відповідно до рішень Правління від 27.08.2004 року та від 06.10.2004 року.
Згідно з пунктом 3.1 договору купівлі-продажу вартість об'єктів склала 55000 грн.00 коп., яка сплачувалася позивачем поетапно в касу підприємства на протязі вересня 2004 року -лютого 2005 року і була виплачена у повному обсязі, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера на відповідну суму (копії квитанцій додаються).
Відповідно до п. 4.2 договору (в редакції додаткової угоди від 26 жовтня 2004 року) після внесення покупцем грошової суми, передбаченої п. 4.3, продавець зобов'язався передати документи, які надають можливість зареєструвати за собою право власності на об'єкт купівлі-продажу в Одеському МБТІ та РОН. При цьому встановлено, що у випадку невиконання обов'язків по передачі продавцем вищезазначених правоустановчих документів, договір вважається неукладеним та продавець зобов'язується повернути грошові кошти протягом 3 робочих днів покупцю.
На виконання умов договору 24 грудня 2004 року згідно з підписаним актом прийому-передачі нерухомі об'єкти були фактично передані відповідачем позивачу. Документів, які б свідчили про наявність права власності у Підприємства „Трансбуддеталь” (дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства „Одестрансбуд”) на відчужувані об'єкти ні позивачу, ні суду не представлені.
За результатами вивчення рішення Одеської міської ради від 15.06.2004 року №2738-XXIV та договору оренди землі від 19.08.2004 року про надання ТОВ „Автоімпульс” у довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 2, 6573 га для експлуатації та обслуговування виробничого комплексу встановлено, що земельна ділянка, на якій розташовані придбані об'єкти та прилегла до них територія, на момент укладення оспорюванного договору знаходилася в межах відведеної ТОВ „Автоімпульс” території.
Виходячи з норм чинного земельного законодавства, зокрема, ст.198 Земельного кодексу України при здійсненні кадастрових зйомок, виконуваних для визначення меж земельних ділянок, що підлягають наданню в оренду (власність) здійснюється погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками або землекористувачами.
Вищезазначене дає підстави вважати, що як суміжний землекористувач відповідач про дані обставини не міг не знати. Спору між ВАТ ТБ та ТОВ „Автоімпульс” щодо меж суміжного землекористування та використання території протягом часу з 2004 року і по теперішній час не існує.
Крім цього, представлені архівні документи, що свідчать про використання земельної ділянки у минулому в господарській діяльності підприємствами правонаступником яких у встановленому порядку є ТОВ „Автоімпульс”, а саме: договір підряду на капітальне будівництво та здійснення будівельних робіт від 14.03.1989 року за №78 укладений між ВНПО „Ветприбор” та кооператив „Металіст”, предметом якого було надання висновку про несучу здатність свай для будівництва Корпусу оздоровчо-профілактичних служб ВНПО „Ветприбор”. Укладання даного договору було реалізацією спільно прийнятого рішення ВНПО „Ветприбор”, АТП 15168 і трестом „Одестрансбуд” про проектування Корпусу оздоровчо-профілактичних служб для робочих цих трьох підприємств, будівництво якого намічено на території ВНПО „Ветприбор” по вул. Столова, 15 (лист Ветприбор до Укрюжгипроводхоз від 12.10.1988 року №168 ОКС). На цей час існування свайного поля на спірній території свідчить доказом тогочасної належності згаданої земельної ділянки третій особі, проте не відповідачу.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін, спрямована на набуття, зміну бо припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Правочин може бути визнаний вчинений під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила би у правовідносини, невигідні для неї.
Враховуючи, що приховування факту що земельна ділянка, на якій розташовані відчужені об'єкти та прилегла до них територія, на момент укладення договору знаходилася у законному користуванні іншого підприємства, значно впливає на права та обов'язки сторін, виключає можливість використання будівель позивачем за цільовим призначенням та очікування бажаних наслідків правочину, які насправді настати не можуть -замовчування існування таких обставин підпадає під ознаки обману та має істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України та п. 6 ч. 2 ст. 20 ГК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Ч. 1 ст. 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна), а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 ЦК України, ч. 1 ст. 225 ГК України).
Підприємству „Трансбуддеталь” ДП Відкритого акціонерного товариства „Одестрансбуд” позивачем була виплачена сума у розмірі 55 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними документами, однак з вини відповідача, об'єкт у власність не отримано у зв'язку з його знищенням. Вартість знищеного майна є збитками, які підлягають відшкодуванню відповідачем.
Після підписання договору з відповідачем, 20.03. 2005 року було укладено договір підряду з МП ТОВ „Сервіс” про виготовлення столярних виробів та виробів з металу. За результатами виконаних робіт очікувалося отримати доход в розмірі 32296 грн. 00 коп. (копія кошторису додається). Надання послуг по виготовленню столярних виробів та виробів із металу планувалося виконувати на території і в приміщеннях, які були предметом договору з відповідачем. Дане замовлення було достатньо значним для позивача по обсягу і він розрахував взяти на себе обов'язок по його виконанню, виходячи з наявності приміщення та прилеглої території, технічні характеристики та розміри яких відповідали певним вимогам для їх виготовлення. Однак в зв'язку із знищенням придбаного об'єкту, був вимушений розірвати договір за неможливістю його виконання.
Ч. 2 ст. 230 ЦК України встановлено, що сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Згідно ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Сума збитків, згідно наданого розрахунку позивача становить 174592 грн., індекс інфляції за період з 01.04. 2005 по 01.09.2009 роки становить 107199,48 грн.
В результаті вчинення неправомірних дій, відповідач з 02.02.2005 року (дата останнього платежу за придбані об'єкти) користується отриманними за договором купівлі-продажу №20/01 нежитлових приміщень грошовою сумою у розмірі 55 000,00 грн.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Статтею 1212 Глави 83 ЦКУ передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ч.2 ст. 1214 ЦК України).
Враховуючи викладене, відповідач повинен повернути позивачу суму у розмірі 55 000,00 грн. з урахуванням 3% річних за весь час їх використання.
Розрахунок 3 % річних за час користування:
55 000,00 грн*3%=1650,00 грн. за 1 год./12 мес. = 137,50 грн. за місяць.
За період з 02.02.2005 по 28.10.2009 року
57 місяців * 137, 50 грн. = 7 838, 00 грн.
В результаті неправомірних дій відповідача, позивачу спричинено моральну шкоду, яку він оцінює сумою в розмірі 30 000,00 грн.
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати зроблені стороною, а також не одержані нею доходи, які сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання здійснення господарської діяльності другою стороною.
У п.1 статті 225 цього Кодексу визначається склад збитків, а саме: до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Пункт 7 цієї статті до цього додає, склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання -господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності.
Відшкодування збитків у сфері господарювання визначається у п. 1 статті 224 зазначеного Кодексу, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових ( службових ) обов'язків. У випадку приниження ділової репутації юридичної особи відшкодування моральної шкоди передбачене ст.23 ЦК України.
Стаття 23 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також; ділової репутації фізичної - або юридичної особи.
Згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, згідно ч. 2 зазначеної статті одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Ст. 22 Цивільного кодексу України передбачає право особи на відшкодування збитків, якій їй завдано у результаті порушення цивільного права. Як збитки чинне законодавство визначає витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту права або законні інтереси якого порушено. Під збитками у тому числі розуміються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); крім того, це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати покладаються на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 82-83 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги у справі задовольнити у повному обсязі;
2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна №20/01 від 01.09.2004 року укладений між Підприємством „Трансбуддеталь” - дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства „Одестрансбуд” та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2.
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Транспортного будівництва „Одестрансбуд” (Україна, 65026, м. Одеса, пл. Катериненська, 4) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65115, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в рахунок відшкодування збитків суму у розмірі 174592,00 грн. (сто сімдесят чотири тисячі п'ятсот дев'яносто дві грн. 00 коп.); збитки з урахуванням індексу інфляції за період з квітня 2005 року по вересень 2009 року, у розмірі 107199,48 грн. (сто сім тисяч сто сімдесят дві грн. 48 коп.); 3% річних у розмірі 7 838, 00 грн. (сім тисяч вісімсот тридцять вісім грн. 00 коп.); державне мито у розмірі 2045,92 грн., судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн.
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Транспортного будівництва „Одестрансбуд” (Україна, 65026, м. Одеса, пл. Катериненська, 4) до державного бюджету України витрати по держмиту в сумі 850,37 /вісімсот п'ятдесят грн. 37 коп./ на р/р 31114095700008, код бюджетної класифікації № 22090200, символ звітності банку 095, одержувач ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код ЕДРПОУ 23213460;
Наказ видати у порядку ст. 116 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили у порядку ст. 85 ГПК України.
Рішення підписано 25.01.2010р.
Суддя