Справа № 383/29/20
Номер провадження 2/383/124/20
06 липня 2020 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді - Бондаренко В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Могиленко В.М.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Бабич С.В.,
представника відповідача - адвоката Пономарьова О.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Бобринець Кіровоградської області в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів та визнання розписки недійсною, -
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 32000 грн. як безпідставно набутих.
В обгрунтування позову зазначив, що 16 лютого 2017 року та 1 квітня 2017 року власноручно написав дві письмові розписки про позику у відповідача коштів на загальну суму 24000 грн. На виконання взятих на себе зобов'язань по поверненню відповідачу коштів 19 липня 2018 року останньому з відділення поштового зв'язку у місті Бобринець Кіровоградської області грошовим переказом були перераховані кошти в сумі 32000 грн. Проте, у травні 2019 року відповідач звернувся до Бобринецького районного суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з нього боргу за договорами позики від 16 лютого 2017 року в сумі 18000 грн. та від 1 квітня 2017 року в сумі 6000 грн.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року, з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто кошти в сумі 24000 грн. у рахунок повернення боргу за договорами позики від 16 лютого 2017 року та 1 квітня 2017 року. Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися договірні відносини і ОСОБА_1 свої зобов'язання за договорами позики у встановлені строки (терміни) не виконав. Під час розгляду справи по суті ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснював, що дійсно отримував від нього грошовим переказом кошти в розмірі 32000 грн., про те це інша позика і вимог щодо цих коштів ним не пред'являється.
Після перегляду справи в апеляційній інстанції 13 листопада 2019 року на адресу ОСОБА_2 надіслав письмове повідомлення з проханням повернути безпідставно отримані ним кошти в сумі 32000 грн. або ж здійснити зарахування вказаних коштів в рахунок виконання зобов'язань за договорами позики від 16 лютого 2017 року та 1 квітня 2017 року, яке отримано відповідачем особисто 7 грудня 2019 року.
26 грудня 2019 року начальником відділу Бобринецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Почкай М.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №383/566/19, виданого 3 грудня 2019 року Бобринецьким районним судом Кіровоградської області. Вказані обставини свідчать про відмову ОСОБА_2 зарахувати перераховані ним кошти в сумі 32000 грн. у рахунок виконання зобов'язань за договорами позики від 16 лютого 2017 року та від 1 квітня 2017 року. На його вимогу повернути сплачені кошти в сумі 32000 грн. відповідач не відреагував і кошти не повернув. Вказує, що між ним та відповідачем ніякої угоди укладено не було, ніякого зобов'язання не існувало, тому кошти в сумі 32000 грн. отримані відповідачем безпідставно.
05 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог у якій просив визнати недійсною письмову розписку про отримання грошей за договором позики укладеного в усній формі, посилаючись на те, що визнає факт написання письмової розписки від 7 листопада 2017 року, проте коштів у сумі 32000 грн. ні в день складання розписки, ні в будь-який інший період від ОСОБА_2 не отримував. Письмова розписка була написана ним під диктування відповідача по справі, як гарантія передачі йому в користування земельної ділянки, спір з приводу якої перебував на розгляді у Бобринецькому районному суді Кіровоградської області у 2017 році. Представником його інтересів у судових процесах виступав адвокат Пономарьов О.В. Ці кошти ОСОБА_2 мав сплатити адвокату за його роботу у цивільних справах. Крім того, кошти в сумі 32000 грн. - це загальна сума винагороди адвокату, куди включаються і кошти, вказані у договорах позики від 16 лютого 2017 року та 1 квітня 2017 року, які вже стягнуті з нього судом. 7 листопада 2017 року ніякого усного договору позики з ОСОБА_2 не укладав, особисто кошти в сумі 32000 грн. не отримував, адвокату не передавав, не зобов'язувався їх повертати і вимог до нього щодо їх повернення не надходило. Крім того, зі змісту розписки не вбачається особи позикодавця - сторони договору позики, зазначається, що позичив гроші в сумі 32000 грн., у якої особи не вказано. Також в розписці не вказано хто передав грошові кошти, а також місце, дату, умови досягнутої домовленості. Розписка про отримання грошей за договором позики, укладеного в усній формі від 7 листопада 2017 року не підтверджує факт укладення договору позики у формі, встановленій законом, не свідчить про передачу позивачу коштів ОСОБА_2 (а.с.76-80).
Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.37-38).
Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2020 року задоволено клопотання представника позивача - адвоката Бабич С.В. про витребування доказів, витребувано з Бобринецького районного суду Кіровоградської області матеріали цивільної справи №383/566/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики (а.с.51-52).
Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2020 року продовжено строк проведення підготового провадження у справі на тридцять днів (а.с.101-102).
Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2020 року задоволено клопотання представника позивача - адвоката Бабич С.В., витребовано у ОСОБА_2 оригінал письмової розписки про отримання грошей за договором позики, укладеного в усній формі від 07.11.2017 року. На судовий розгляд справи викликано позивача ОСОБА_1 для допиту в якості свідка. Закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.126-127).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги з урахуванням збільшення підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та просив їх задовольнити.
Представник позивача - адвокат Бабич С.В. позовні вимоги з урахуванням збільшення підтримала в повному обсязі, додатково пояснивши, що строк виконання зобов'язання за спірною розпискою не настав, оскільки відповідач не пред'являв вимогу до позивача про виконання останнім боргового зобов'язання за вказаною розпискою. Крім того, наявність оригіналу боргової розписки у відповідача свідчить про те, що зобов'язання за вказаною розпискою не виконано.
Представник відповідача - адвокат Пономарьов О.В. надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову та просить відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що між сторонами виникли зобов'язання, що випливають з договору позики, підтвердженням чого є розписка, виконана власноруч позивачем ОСОБА_1 про отримання позики в розмірі 32000 грн. Відповідач не заперечує факт отримання коштів в сумі 32000 грн. саме в рахунок повернення позики за вказаною розпискою. Позивач безпідставно вважає, що договір позики сторони не укладали, належних та допустимих доказів на підтвердження наявності безпідставності для набуття коштів не надає, посилаючись на рішення суду, яким встановлені обставини щодо природи вказаних коштів, тому помилково вважає наявність у нього порушених прав.
В судовому засіданні додатково пояснив, що ОСОБА_1 на усну вимогу ОСОБА_2 повернув кошти за спірною розпискою.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в судовому засіданні докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2019 року по справі №383/566/19 (а.с.86-90), залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року (а.с.91-93) позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 24000 гривень у рахунок повернення боргу за договорами позики від 16.02.2017 року та 01.04.2017 року.
Під час розгляду зазначеної справи судами встановлено, що між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися договірні правовідносини, а саме 16.02.2017 року було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 18000,00 грн., які зобов'язався повернути до 25.12.2017 року, що підтверджується розпискою від 16.02.2017 року.
Крім того, між сторонами було укладено договір позики від 01.04.2017 року, на підтвердження даного факту відповідач написав письмову розписку, яка посвідчує факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів в розмірі 6000 грн. з терміном повернення до 01.05.2017 року. За вказаними договорами позики позичальник зобов'язання не виконав. Щодо доводів ОСОБА_1 , що спірні розписки містять інші правовідносини не пов'язані із договорами позики суди визнали необґрунтованими і не підтвердженими належними та допустимими доказами. Будь-яких застережень розписки не містять щодо встановлення інших правовідносин крім боргових.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлене законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними та об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Отже, встановлені судами в межах справи №383/566/19 фактичні обставини щодо існування між сторонами позикових відносин за договорами позики від 16.02.2017 року та 01.04.2017 року, зобов'язання за якими позичальником не виконані, не підлягають перевірці чи доказуванню в межах даної справи.
Звертаючись до суду з вимогою про повернення безпідставно набутого майна на підставі ст.1212 ЦК України позивач посилався на те, що грошовим переказом перерахував відповідачу кошти в сумі 32000 грн., однак відповідач відмовився зараховувати кошти на виконання договорів позики від 16.02.2017 року та 01.04.2017 року, на його вимогу кошти не повернув, відтак набув кошти без достатньої правової підстави.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ч.2 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Судом встановлено, що 19 липня 2018 року позивач грошовим переказом через відділення поштового зв'язку перерахував на адресу відповідача кошти в сумі 32000 грн., що підтверджується фіскальним чеком від 19.07.2018 року на суму 32000 грн. (а.с.39) та електронним повідомлення від 19.07.2018 року, в якому зазначено цільове призначення грошового переказу - погашення заборгованості за позику (а.с.95).
13 листопада 2019 року позивач листом повідомив відповідача про те, що у разі відмови останнього добровільно повернути грошові кошти в сумі 32000 грн. як безпідставно набуті, або ж не вирішення питання про їх зарахування в рахунок виконання зобов'язань за договорами позики від 16 лютого 2017 року та 1 квітня 2017 року, він буде змушений звернутися до суду за захистом своїх прав (а.с.26-27). Відповідач отримав повідомлення 07.12.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.29).
26.12.2019 року начальником відділу Бобринецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Почкай М.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження серії ВП №60931810 з примусового виконання виконавчого листа №383/566/19, виданого 03.12.2019 року Бобринецьким районним судом Кіровоградської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 24000 грн. в рахунок повернення боргу за договором позики від 16.02.2017 року та 01.04.2017 року та судового збору в розмірі 768,40 грн., що підтверджується копією постанови (а.с.30).
Позивач ОСОБА_1 , допитаний у відповідності до ст.92 ЦПК України як свідок, пояснив, що зустрівся з ОСОБА_2 по вул. Комсомольській для вирішення питання щодо подальшого співробітництва з приводу належної йому земельної ділянки. Під час розмови ОСОБА_2 запропонував йому підписати договір оренди землі, на що він відмовився. Домовились про те, що ОСОБА_2 сплатить кошти його представникові за послуги з представництва в суді. ОСОБА_2 отримав від нього кошти в сумі 24000 грн. без повернення розписок. Кошти в сумі 18000 грн. за розпискою від 16.02.2017 року та в сумі 32000 грн. за розпискою від 07.11.2017 року від ОСОБА_2 не отримував. Поштовим переказом перерахував ОСОБА_2 кошти в сумі 32000 грн. на погашення загальної заборговасті за розпискою від 16.02.2017 року та в рахунок повернення коштів, отриманих без укладення договору. Оригінал розписки ОСОБА_2 йому не повернув. Визнає факт написання розписки на суму 32000 грн., однак кошти за нею не отримував. Не звертався до ОСОБА_2 та правоохоронних органів щодо повернення оригіналу оспорюваної розписки.
Представник відповідача заперечуючи проти задоволення позову стверджує, що грошові кошти в сумі 32000 грн. були отримані відповідачем на виконання іншого позикового зобов'язання, укладеного між сторонами.
На підтвердження виникнення вказаних правовідносин між сторонами представник відповідача надав оригінал «Розписки про отримання грошей за договором позики, укладеного в усній формі» від 07.11.2017 року, за змістом якої ОСОБА_1 дає цю розписку ОСОБА_2 про те, що 07 листопада 2017 року позичив гроші в сумі 32000 грн., які він передав йому у місті Бобринець по вул. Миколаївській. Вказану позику зобов'язується повернути при пред'явленні вимоги про повернення. Текст розписки засвідчено підписом позивача (а.с.135).
Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст.1049 ЦК України).
Згідно ст.531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2013 року у справі № 6-63цс13.
У постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 зроблено висновок, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Таким чином, зміст оспорюваної розписки від 07.11.2017 року підтверджує факт укладення в письмовій формі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики і його умови, містить прізвище позичальника ОСОБА_1 та позикодавця ОСОБА_2 , розмір позики, та місце передачі коштів, дату написання розписки, що і є датою передачі коштів, оскільки в ній не обумовлено іншого, та зобов'язання боржника повернути позику.
Отже, посилання представника позивача про відсутність в спірній розписці особи позикодавця, особи, яка передала грошові кошти, а також місце, дату досягнутої домовленості, спростовується змістом розписки від 07.11.2017 року (а.с.135).
За таких обставин представник відповідача довів належними та допустимими доказами наявність обставин виникнення між сторонами правовідносин з договору позики, що підтверджується письмовою розпискою позивача від 07.11.2017 року, зобов'язання за яким позивач виконав достроково, направивши 19 липня 2018 року на адресу останнього засобами поштового зв'язку грошовий переказ на суму 32000 грн., що відповідає вимогам ст. 531 ЦК України.
Частиною 1 статті 1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Позивач оспорює розписку від 07.11.2017 року на тій підставі, що грошові кошти за вказаною розпискою він насправді від ОСОБА_2 не отримував, а розписка була написана як гарантія передачі в користування відповідачу належної йому земельної ділянки. Разом з тим належних та допустимих доказів, які б свідчили про безгрошовість укладеного сторонами договору позики стороною позивача суду не надано, а написана позивачем власноручно розписка є доказом не лише факту укладення договору позики, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Покази позивача, допитаного як свідка, про те, що кошти за оспорюваною розпискою не отримував, судом оцінюються критично та до уваги не приймаються, оскільки за правилом ч.2 ст.1051 ЦК України рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях для підтвердження того, що гроші насправді не були отримані позичальником. Крім того позивач є зацікавлений в результатах розгляду справи.
На думку суду, не заслуговують на увагу доводи сторони позивача про те, що наявність у відповідача на час розгляду справи боргової розписки свідчить, що зобов'язання за вказаною розпискою не виконане, оскільки як встановлено під час розгляду справи зобов'язання за оспорюванню розпискою було виконано грошовим переказом через відділення поштового зв'язку, що позбавило відповідача можливості, приймаючи виконання зобов'язання, повернути оригінал боргового документу позивачу на виконання вимог ч.2 ст.545 ЦК України, що відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи.
Доводи сторони позивача про те, що строк виконання зобов'язання за оспорюваною розпискою не настав, оскільки відповідач не пред'являв позивачу вимогу про повернення коштів, є безпідставними, оскільки повернення коштів достроково відповідає чинному законодавству, зокрема положенням статті 531 ЦК України, а пред'явлення вимоги не є обов'язковим для добровільного виконання боржником зобов'язання.
Таким чином, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову про стягнення безпідставно набутих коштів, оскільки між сторонами склалися договірні відносини по договору позики, зобов'язання за якою позивач виконав, що в даному випадку не може слугувати підставою для застосування ст.1212 ЦК України. Позивачем також не доведено належними та допустимими доказами безгрошовість оспорюваної розписки, у зв'язку з чим не підлягає задоволенню вимога позову про визнання розписки недійсною.
Керуючись ст.ст. 526, 527, 531, 545, 1212, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 141, 258, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів та визнання розписки недійсною - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5) п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Бобринецький районний суд Кіровоградської області).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено 10.07.2020 року.
Суддя В.В. Бондаренко