Справа № 369/2473/20
Провадження № 2/369/2626/20
Іменем України
13.04.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Одинцов О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Шпитьківської сільської ради Київської області, третя особа: приватний нотаріус Столярова Ірина Геннадіївна про визнання права власності в порядку спадкування за законом
У лютому 2020 року позивач звернулася до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина на частину земельної ділянки: площею 0,2387га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку. З питання оформлення спадщини, вона звернулася з заявою до приватного нотаріуса Столярової І.Г.., але постановою нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з тієї підстави, що відсутній оригінал правоустановчого документа та частки співвласників у державному акті не визначені. Вважає своє право порушеним та таким, що підлягає захисту в судовому порядку. Оскільки по державному акту чотири співвласники, їх частки є рівними, тобто кожному належить по ј частині. Свою частину бабуся заповідала їй, тому її частина становить Ѕ.
Просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,2387га, з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У судове засідання позивач не з'явилась. Про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надала суду клопотання про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала. Просила суд задоволити позов.
У судове засідання представник Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не з'явивсь. Про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подали заяву про розгляд справи в їх відсутність.
У судове засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з'явились. Про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Подали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали.
У судове засідання приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Столярова І.Г. не з'явилась. Про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, на адресу суду клопотань чи заяв не надходило.
Суд вважає, за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та постановити рішення.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положення цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджено Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київській області, актовий запис № 22.
04 січня 2017 року ОСОБА_5 звернулася з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Столярова І.Г., де була заведена спадкова справа №1/2017 після смерті ОСОБА_4 .
Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Як вбачається із статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1 ст. 1220, ч. 3 ст.1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За життя ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно заповідала ОСОБА_1 , посвідчений 05 лютого 1997 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори.
Інших спадкоємців судом не встановлено.
Як вбачається із статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1 ст. 1220, ч. 3 ст.1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Як вбачається з матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складається в тому числі з частини земельної ділянки площею 0,2387га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою призваного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Столяровою І.Г. від 24 лютого 2017 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2387га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що неможливо визначити розмір часток в праві спільної сумісної власності.
Судом також встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на підставі державного акту (ІІ-КВ №104527) належить право власності на земельну ділянку площею 0,2387га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому розмір часток на правовстановлюючому документі не визначено.
Норма ч. 1, ч. 2ст. 355 ЦК України прописує, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності, при цьому, майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 1ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За змістом ч. 1ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Згідно ч. 4, 5ст. 89 ЗК України співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Частиною 4 ст. 120 Земельного Кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності володіли в рівних частинах земельною ділянкою площею 0,2387га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер 3222488201:01:015:5105, однак розміри ідеальних часток кожного із співвласників визначені не були, тому суд приходить до висновку, що для рівного та найбільш оптимального розподілу часток у праві власності та для подальшого визнання права власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 необхідно визначити, що частки у праві спільної сумісної власності є рівними та складають по 1/4 частині кожному на земельну ділянку площею 0,2387га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222488201:01:015:5105.
Згідно ст.ст.1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця). Спадкування здійснюється за заповітом або законом. Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Відповідно до роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладених в листі «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 відповідно дост.1226ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасники спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.
Згідно п. 5Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22.12.1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.
Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.
За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ст. 1226 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Тому, оскільки позивач по справі, як спадкоємець за заповітом, прийняв спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 - до нього перейшли всі права та обов'язки, що належали померлому на момент смерті. Як уже було встановлено судом, на момент смерті йому належали на власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2387га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер 3222488201:01:015:5105.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позивача про визнання за ними права власності на 1/4 частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом, оскільки таке право спадкодавця підтверджене наявними в матеріалах справи доказами, і тому позов підлягає задоволенню.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст.16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оскільки питання іншої частини - ј частини, яка належить позивачу на підставі державного акту не є частиною, яка входить до складу спадщини, жодних прав її не порушено в цій частині, відповідачі не заперечують щодо належності їм на праві власності в рівних частинах земельної ділянки, тому в частині визнанні права власності на ј частину суд відмовляє та вважає, що позивач фактично просить підтвердити (повторно) визнати за нею право власності на частину земельної ділянки.
Таким чином, враховуючи викладені вище обставини, оцінивши докази, зібрані у справі, в їх сукупності, те, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду належні та допустимі докази, довів суду їх переконливість, а також обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючисьст.ст.79,79-1, 125, 152 Земельного Кодексу, ст. ст. 373, 1218, 1220, 1225 ч 1, 1268, 1269 ч. ч. 1, 2, ст. 1270 ч. 1, 1297 ЦК України, ст. ст. 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» ст. ст. 2, 12, 81, 141, 200, 206, 247, 263-265, 268 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Шпитьківської сільської ради Київської області, третя особа: приватний нотаріус Столярова Ірина Геннадіївна про визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину земельної ділянки площею 0,2387га, з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 23 квітня 2020 року.
Суддя